КосметичкаПисьменниця та кураторка BookForum Гаська Шиян про макіяж як меседж та улюблену косметику

У рубриці «КОСМЕТИЧКА» ми вивчаємо склад б’юті-кейсів, туалетних столиків і косметичок цікавих нам героїв і показуємо все це вам.

Про перші б’юті-експерименти

Моє раннє дитинство припало на радянські часи, коли, певна річ, усе було в дефіциті. Проте, якщо якась косметика до радянських жінок усе ж і доходила, то часто вона була дуже класна, якісна та французька. І вважалося, що найкраща. Бренди дістати було важко. Але ці імена – Estée Lauder, Dior, Chanel – звучали так, наче це речі, до яких треба прагнути. Звісно, була й радянська косметика, не найгіршої якості. У моєї мами були голубі й сині тіні «Елена». Дуже трендові кольори у 80-х! Помади були, баночки з лаками… До них хотілося залізти, подивитися, спробувати. І залазила, звичайно!

Якщо згадувати щось як артефакт, то в моєї мами й бабусі є подарунок із Москви – скринька з косметикою Estée Lauder. Що у бабусі, що у мами – вона стояла на дуже почесному місці. Це була пафосна якісна червона коробка, що сприймалася більше як об’єкт буржуазної розкоші, ніж косметичка, якою реально хтось користувався. Наприклад, ні бабуся, ні мама не використовували рум’яна. І ними я років через 15 мазалася, у підлітковому віці. Для мене вони залишилися найкращими, які я мала! Коробку зберігаю досі – складаю туди косметику.

У підлітковому віці, коли всі дівчата якраз починають фарбуватися більш-менш легально, я була бунтаркою. Відкидала усі «тьолочні» штуки й макіяж зокрема. Обрала для себе образ хіпі, тому всі кумири були далеко від б’юті-індустрії.

Про макіяж епатажний

З дитинства будь-яке візажування себе я сприймала більше як бунт чи маніфест, ніж прикрашання. Коли мені було 10, у Львові проходив перший фестиваль «Вивих» (1990) – андерграундний фест, де вперше виступили «Мертвий півень» і «Плач Єремії». Я тоді взяла гуашні олівці, розділила собі обличчя на чотири частини й так чотирма кольорами розфарбувала. Заплела коси на дротах і пішла, як на карнавал. І, власне, уся моя історія з косметикою дотепер продовжується у цьому ж стилі. Дарма, що з грецької κοσμητικός – «прикрашати». Для мене це не основне в декоративній косметиці. Для мене це більше про фестивальність, епатажність, карнавальність, виклики; те, що ти хочеш сказати своїм зовнішнім виглядом.

Десь у 20 років я почала приймати й прикрашальницькі моменти. Помадами почала користуватися пізно. Купувала тоналку, обирала за тим, наскільки вона непомітна та як піклується про шкіру. Пізніше я відкрила для себе MAC Cosmetics. Це косметика для візажистів, головний атрибут якої – яскраві кольори. Якось із сестрою ми були в Берліні, я дуже хотіла зайти до магазину MAC. І там знайшла підводку. Вона й досі в мене є – дорога як артефакт, – хоч нею і малюватися вже неможливо: вона майже засохла. Та підводка яскраво-бірюзового кольору з металічним блиском. Коли купували її, я запитала продавчиню: «Does it stay long?». А вона була сама настільки в захваті від неї, що захоплено протягнула: «Oooh, it stays long… Veeeery looooong».

Десь тоді настав момент, коли я почала скуповувати косметику, бо подобалося позиціювання бренду, який вигляд він має. От Benefit має стилістику 50-х років. Або лаки ОРІ – дуже кльові назви, вони цікаво граються зі словами. Під час вибору косметики мене може підкупити бренд, який зробив собі нішевий дизайн. Це, звісно, маркетологічна штука, але мене цим можна зачепити. Навпаки, відштовхують бренди, які позиціюються як лакшері. Мені взагалі естетика люксу трохи чужа. Але коли бренд має трохи придуркуватості, готовий до експериментів – це завжди цікаво!

Я зрозуміла в якийсь момент, що купую цю косметику радше як об’єкти, що подобаються. За своє життя не використала до кінця жодної помади та баночки лаку! Бо, як наслідок, минув той період, коли я б малювалась щодня. У моїх стосунках із косметикою були такі етапи: косметика-бунт, косметика-прийняття. І зараз знову повернулася до того, що мейк – щось більше фестивальне. Сині олівці для губ, бірюзова підводка й усілякі штуки залишилися в засіках. На щодень використовую тільки догляд.

Про макіяж без макіяжу

Я відчула, що страшенно втомлююся, коли весь день намальоване обличчя. Некомфортно, коли на шкірі є шар чогось. Та я й досить лінива у цьому плані: витрачати купу часу на б’юті-процедури, малюватися щоранку, ходити на манікюр раз на два тижні… Приділяти цьому стільки часу я не готова. Буденне й нормальне для мене – зранку вмитися, почистити зуби, розчесати волосся. Декоративною косметикою користуюся тільки на події, зйомки, інтерв’ю, ефіри (як на BookForum, що цього року відбуватиметься онлайн). Останні кілька років взагалі відмовляюся від тоналок і туші на щодень. Найкраща косметика для мене – сон, свіже повітря, секс і зараз ще додався спорт. Коли я добре і здорово почуваюся, не бачу потреби фарбуватися.

Помітила, що косметика робить мене старшою. До певного віку хочеться виглядати дорослішою, але коли з’являються перші ознаки старіння, це бажання стихає. У мене хоч і немає прагнення приховувати свій вік, та бачу, що косметика добряче додає солідності: без неї я маю молодший вигляд.

Про ставлення до косметики

Макіяж для мене – це меседж. Як і відсутність макіяжу, так і повний «бойовий розкрас». Що яскравіше ми одягнені й нафарбовані, то більше хочемо сховатися. Це якась броня. Реклама нас обманює: «Намалюєтесь оцим – і вас усі захочуть», «Одягнете це – і вас усі захочуть». Насправді, ні! Як жінка бісексуальна, можу сказати, що макіяж ніколи не був для мене частиною того, що робить дівчину більш сексі. Навіть ті стандартні червона помада й червоні нігті не є для мене еталонами привабливості та енергетики. Жінка може бути абсолютно не нафарбованою й не відповідати цим «вимогам», але мати шалену сексуальну енергію.

У нас, слов’янських дівчат, змалечку виховують рису, що зовнішність – наш актив і ми маємо себе «продати». Водночас західноєвропейські жінки цим сильно не заморочуються, але не є менш щасливими, красивими чи успішними. У нас просто вагомість косметики й зовнішнього вигляду переоцінені.

Про догляд за кучерявим волоссям

З волоссям у мене пунктик. Я страшний перукарофоб! Будь-які маніпуляції з моїм волоссям викликають відчуття дискомфорту й навіть фізичного болю. Ніколи не фарбувалася та не стриглася. У мене генетично дуже добре з волоссям: бабусі 80 років і перша сивина почала з’являтися тільки років 10 тому, а хвіст удвічі товстіший за мій. Татові 60, він має кучеряве волосся до плечей. Генетика!

Усе, що я роблю із зачіскою: мию, розчісую, іноді додаю засоби для догляду, щоб кучері добре лежали. Феном ніколи не сушу, воно має природно висохнути. Тоді кучері легкі та красиві. Іноді на другий день після миття олійки чи м’які спреї використовую, аби зібрати кучері докупи й мінімально укласти.