Кар'єраЯ працюю майстринею манікюру. Думаєш, легко?

У рубриці «Думаєш, легко?» ми спілкуємося з представницями різних професій, аби дізнатися про зворотний бік їхньої роботи.

Наша героїня – Ольга Тавіжнянська – пригадує, як пройшла шлях від співробітниці міністерства до майстрині манікюру, розповідає про ризики цієї справи та спростовує міфи про те, що «робити нігтики» може кожен.

Я – магістр політології, навчалася в Національному педагогічному університеті імені М.П. Драгоманова. На першому курсі працювала в університетському ректораті, а потім потрапила до GfK Україна – компанії, яка надає послуги із соціологічних опитувань і досліджень ринку. Приблизно рік поєднувала роботу з навчанням, але під час кризи 2008 року – як позаштатна працівниця – потрапила під скорочення.

Відтак я перейшла на роботу до Міністерства аграрної політики. Працювала помічницею керівника Агентства з реструктуризації заборгованості підприємств агропромислового комплексу. Це був корисний і цікавий досвід: там, у міністерстві, я отримала базові знання й навички, які потім ставали в пригоді на кожній наступній роботі. Паралельно я продовжувала навчання в університеті – для мене було важливо не забивати на освіту.

Потім я почала працювати в політичних партіях, та згодом з’ясувала, що така робота не для мене. Це усвідомлення прийшло під час роботи в команді кандидата, який висувався від округу на сході України, де ми з колегами мали готувати майданчик для передвиборчої агітації. Уже під час другого відрядження стало зрозуміло, що обіцянки, які дає місцевому населенню кандидат, ніхто не виконує. Я вирішила, що не хочу переступати через свої моральні принципи й надалі докладати руки до цього обману, і пішла.

Нова робота виникла з хобі. Ще в університеті я серйозно захопилася вишивкою – навіть закінчила професійні курси – і почала виконувати замовлення для ательє з пошиття чоловічих костюмів Indposhiv. Кілька років я паралельно працювала в політиці та вишивала ініціали на шовкових підкладках піджаків. Коли я залишила партію, то перейшла в ательє вже на фултайм: поєднувала роботу вишивальниці та офіс-менеджерки ательє.

У такому режимі я пропрацювала рік чи два, а тоді, через сімейні обставини, вирішила знову шукати роботу, де матиму кар’єрний зріст. Утім, те, на що я зробила ставку, не спрацювало: я пів року намагалася потрапити в одну компанію, а потім розчарувалася й рік намагалася звідти піти.

Якось я дізналася від подруги, що фотобанк Depositphotos проводить набір контент-менеджерів. Пройшла співбесіду, навчання, склала іспити – і потрапила туди на роботу. Після Depositphotos узяла тимчасовий, але фінансово більш вигідний проєкт – два роки вела сайт, пов’язаний із нерухомістю. Мені подобалося, що я сама собі бос; звісно, наді мною було вище керівництво, але я могла самостійно організовувати роботу та розставляти пріоритети.

Ми з чоловіком переїхали жити за місто, я народила дитину але, коли цей проєкт із нерухомістю закінчився, залишилася без роботи. Спробувала ще раз влаштуватися в тій самій сфері, але на новому місці все було дуже врегульовано – я не належала сама собі та не встигала дбати про родину. До того ж, матеріальна винагорода мене теж не надто влаштовувала.

Я кинула цю роботу, залишилася на самоті зі своїми думками та почала аналізувати свої інтереси. Думала стати візажисткою, навіть почала навчатися мейкапу, але потім мене чомусь звернуло на нігті – і ось я вже чотири роки працюю в цій сфері. [усміхається]

У мене в житті завжди так: якщо ти за щось берешся, то мусиш робити це на високому рівні. До навчання нової професії я підійшла ретельно: опитала багатьох знайомих і знайшла майстриню, яка перемагала на різних змаганнях і проводила триденний авторський курс. На той момент мені здавалося, що три дні навчання манікюру можна порівняти з п’ятирічним навчанням в університеті [усміхається]. Але, коли я проходила цей курс, то зрозуміла, що цих знань буде замало, тож, відразу після нього, пішла вчитися далі. Обрала академію Юлії Стадник і не прогадала.

Щоб увійти до цієї професії, треба вже на старті викласти суттєву суму грошей. Я відразу оцінила те, скільки ресурсів витратила та яку освіту здобула, і, відштовхуючись від цього, сформувала приблизний прайс. З огляду на те, що я вирішила орендувати нормальний кабінет, купувати якісні витратні матеріали та забезпечувати повну стерилізацію інструментів, цінник мав бути відповідним. Стартовий кейс із матеріалами та інструментами обійшовся мені в 100 тисяч гривень. Це сума, з якою я увійшла в професію, але, безумовно, були й додаткові витрати.

Я відразу почала працювати сама на себе. Знайшла кабінет у селищі Колонщина під Києвом, де живу з родиною, та обладнала його. Там я працювала два з половиною роки, але коли власники приміщення суттєво підвищили орендну платню, була вимушена з’їхати. Оскільки на той момент я вже напрацювала клієнтську базу та не хотіла її втрачати, вирішила деякий час попрацювати дома й паралельно шукати нове приміщення.

Через пів року я знайшла місце в котеджному містечку Северинівка та вже майже рік працюю тут. Тепер я орендую цілий салон – це світле, сонячне приміщення з вікнами на ліс, і моїм клієнтам тут дуже подобається.

Мінус цієї локації в тому, що це не проїзне селище, тому випадкові «заблудлі нігті» сюди не потраплять. [сміється] Та оскільки до мого минулого кабінету в Колонщині звідси всього 7 кілометрів, то 60% моїх клієнтів – це ті, з ким я працювала раніше. Також з’явилися нові клієнти із самого котеджного містечка та певний відсоток людей з Ірпеня, Києва та найближчих селищ.

Плюси

Свобода. Оскільки я працюю не в салоні, а сама на себе, це дає мені повну свободу. У мене є своя маленька справа, яка приносить мені кайф. Щоправда, у цієї історії є й зворотний бік: за таких умов ти сама собі майстриня, адміністраторка, закупниця та директорка, а це дуже енергозатратно.

Графік. Кожен майстер, який працює на себе, самостійно планує свій час. За роки роботи я дійшла до такого графіку: 4 дні в мене робочі, 3 – вихідні, коли я можу присвятити час собі та сім’ї. Але тут треба розуміти, що це 4 повноцінні дні, коли я працюю із самого ранку до пізнього вечора.

Спілкування з клієнтами. Думаю, що постійні клієнти – це дзеркало майстра: усі випадкові люди швидко відпадають, але твої залишаються з тобою надовго. Я люблю своїх клієнтів і вважаю, що це певною мірою дар – сформувати навколо себе коло цікавих і глибоких людей, з якими є про що поговорити. Значить, ти їм потрібен і все робиш правильно.

Підводне каміння

Коливання попиту. У цій справі дуже відчутна сезонність. Зараз високий сезон, а от ближче до зими попит починає падати, бо люди рідше ходять на педикюр. Мабуть, це найбільший ризик, адже, коли ти працюєш сам на себе, то весь дохід також залежить тільки від тебе й того, скільки замовлень ти маєш.

Виробничі травми. Коли ти входиш у професію, то думаєш, що це суцільна краса: нігтики, стразики, можна щодня малювати картини! Та що більше ти працюєш, то швидше стикаєшся з проблемами зі здоров’ям – зі спиною, з очима. На жаль, якщо ти хочеш і можеш заробити гроші, ти робитимеш це, навіть коли в тебе вже відпадає спина.

Інститут репутації та «сарафанне радіо». Через розташування мого салону, я працюю з дуже вузькою аудиторією. Тут усі одне одного знають, тому, якщо ти раптом зробиш щось не так, про це дізнаються всі – і це ще один аргумент на користь того, щоби виконувати роботу на вищому рівні.

Вибагливість клієнтів. Клієнти в пострадянських країнах дуже вибагливі та вимогливі. По-перше, у нас на ринку дуже багато пропозицій, по-друге, усім важливо, щоби «було красиво». Мої клієнти – це в основному люди, які жили чи паралельно живуть у Києві, відвідують відомі салони та нейл-студії, знають, яким має бути обслуговування чи що таке Luxio. Мені не треба доводити їм, чому в мене за містом, у салоні без адміністратора чи бару з коктейлями, манікюр коштує саме стільки. Вони бачать, що в мене в кабінеті стоїть сухожар на 10 пакетів і що я завжди працюю в рукавичках і формі, та розуміють, за що платять ці гроші.

Звісно, для моїх клієнтів дуже важлива безпека, але я й сама не дозволила б собі обслуговувати людей нестерилізованими чи неякісними інструментами. Я ставлюся до клієнтів, як до себе – із повагою, і вони відповідають мені взаємністю.

У підсумку хочу сказати, що професія майстра нігтьової естетики дуже цікава та насичена спілкуванням. Окрім того, тут багато можливостей для росту – починаючи від статусу топмайстра й закінчуючи позицією технолога чи власника нейл-студії. У цій професії можна прокачувати себе постійно – і цього не буде забагато. [усміхається]