Кар'єраЯ працюю редакторкою новин. Думаєш, легко?

У рубриці «Думаєш легко?» ми спілкуємося із представницями різних професій, аби дізнатися про зворотний бік їхньої роботи.

З нагоди річниці запуску Wonderzine Україна редакція підготувала серію статей, що розповідатимуть про людей, які працюють у команді. У новому матеріалі редакторка новин Настя Матрунич розповідає про те, як прийшла у професію та про плюси й мінуси роботи.

Про вибір професії

Про журналістику я задумалася у старшій школі. Мені подобалося писати для себе, а у школі улюбленими предметами були українська й англійська мови. У 17 я створила аматорський блог. Не в інстаграмі, а на окремій платформі. Подобалося відчуття, що створила щось своє, водночас знаючи, що за посиланням переходитимуть тільки ті, кому справді цікаво почитати мої невеличкі тексти. Це було щось на кшталт щоденника, який міг прочитати кожний. Кілька разів навіть писала для іноземних сайтів, які також мали невелику аудиторію, але було все одно приємно спілкуватися з однодумцями з інших країн. А ще я любила читати глянцеві журнали: статті про креативних директорів світових брендів та особистий досвід журналісток, стильні колажі із трендами, історії людей, які надихають. Досі це люблю. З вибором ВНЗ і спеціальності вже допомогли мама та бабуся (мені дуже важлива їхня думка), і я пішла навчатися на факультет журналістики в університет культури та мистецтв.

Про перші кроки

До «Вандера» я пробувала знайти роботу, щоби підпрацьовувати під час навчання, але я не ставилася до цього дуже серйозно, бо хотіла насолодитися новим етапом життя (звучить драматично), і зовсім про це не жалкую. Вдячна, що була така можливість. Минулого року під час практики в іншому виданні мені давали невеликі завдання на кшталт розшифровки інтерв’ю за гонорар, там і певний час проходила практику.

Але саме у «Вандері» я почала повною мірою напрацьовувати навички зі спеціальності й відчула, як це – працювати в команді.

Wonderzine я почала читати ще влітку. Здається, спочатку підписалася на інстаграм медіа. Мені дуже сподобалася концепція видання, і вже із соцмережі переходила за посиланнями та читала. Потім восени знову прийшов час обирати базу практики. Нам в університеті запропонували готовий список місць, але подумала, що краще спробувати потрапити туди, куди хотіла я, і написала на редакційну пошту «Вандера».

У мене не було особливих сподівань, швидше «вийде – супер», «ні – тоді ні». Не була впевнена, що отримаю відповідь, бо уявляю, як виглядає редакційна пошта. Та мені відповіли, попросили надіслати приклади матеріалів. Я надіслала, виконала тестове завдання й мене взяли на практику, яка тривала майже чотири місяці.

Про практику на Wonderzine Україна

Коли я пришла у Wonderzine на практику, то дуже переживала, бо все відбувалося дистанційно, не зовсім спочатку розуміла, що робити й чого очікувати. Адже коли в офісі, і до того ж тільки починаєш, значно легше підійти й особисто запитати, загалом відчути атмосферу редакції.

Мені хотілося самій пропонувати теми, але спочатку не завжди виходило – не потрапляла з темами у фокус видання. Тому що прикладів подібного медіа в нас немає. І мені було ніяково, що я сама попросилася, але не могла запропонувати щось суперцікаве, унікальне або корисне. Проте з часом я краще зрозуміла напрям видання.

Довгий час я навіть не була знайома з усією командою – мінуси дистанційки. Навіть не знала, хто ж той Nyan Cat або «їжачок», який редагує мої тексти (я пишу їх у гугл-доку).

Про пропозицію працювати в команді

Коли з’явилася вакансія редакторки стрічки новин, я пам’ятаю, як сказала мамі: «О, «Вандер» шукає редакторку». Мені хотілося потрапити в команду, але я засумнівалася й не повірила у власні сили, навіть не запитала, чи можна спробувати. Чомусь автоматично подумала, що претендентів на вакансію буде багато, і вони точно знайдуть когось більш досвідченого. Хоча на той момент я вже писала новини, і дівчата з редакції казали, що в мене непогано виходить. До того ж я сумнівалася у своїх навичках із тайм-менеджменту, хоча знала багато прикладів навіть у своїй групі, де студенти поєднують роботу й навчання. Деякі також працюють на новинах.

Потім дівчата все ж знайшли нового редактора, але щось пішло не так і вакансія знову звільнилася. Тоді мені запропонували спробувати. Це було дуже несподівано. Першою моєю реакцію була радість, а переживання відійшли на задній план. Для мене це був знак, що все ж таки зі мною не все так погано й варто відкинути сумніви та пробувати, адже це дійсно крутий шанс. Мені пощастило, що я вже стільки часу до цього була на практиці, а в останні тижні познайомилася зі всією командою. Дівчата дуже підтримували на старті та підтримують зараз. Я рада, що погодилася.

Про поєднання роботи з навчанням

Зараз я на третьому курсі. На початку переживала, чи зможу поєднувати роботу з навчанням. Бо знала, що іноді гублюся в завданнях, навіть коли ніщо не відволікає. Проте я вирішила не забігати наперед, аналізувати що та як, а просто старатися поєднувати роботу з парами. Тим більше мені пощастило, що «Вандер» – це не новинне видання, не потрібно писати 15 новин у день. А оскільки навчання й робота дистанційні, то можна спокійно їх поєднувати. Особливо на моїй спеціальності, де для завдань потрібний тільки телефон або ноутбук. До того ж у нас лояльні викладачі, які йдуть назустріч.

Домашні завдання найчастіше роблю на вихідних або вже ввечері після робочого дня. Можна сказати, я навчаюся і на роботі, і в університеті, уже звикла писати новинки та слухати лекцію. Щодо порад, думаю, головне – старатися бути в темі того, що відбувається під час занять, бо потім наздоганяти буде набагато складніше. Так само із завданнями. У нас є чат, де ми з одногрупницями стараємося тримати одна одну в курсі всього, що відбувається в університеті. Тому також раджу підтримувати всіх знайомих у схожій ситуації, адже в усіх спільна мета, і відповісти на повідомлення не так важко.

Про відпочинок і відновлення

Коли закінчується робочий день, я люблю поговорити з мамою й бабусею, вони мене відволікають, я розповідаю їм новини, які можуть їх зацікавити, і від цього теж стає легше. У вихідні стараюся гуляти, хоча й бувають такі дні, що хочеться просто лежати й не вставати, переглядаючи улюблені фільми. У локдаун варіанти прогулянок помітно скорочуються, але все ж стараюся компенсувати сидячий режим довгими прогулянками. На щастя, більшість подруг живуть поряд, тому ми легко можемо зустрітися. Або можу навіть сама піти із книжкою й термосом у парк.

Плюси

Стрічка новин – це дуже крута можливість для старту. Багато текстів, різна тематика. Ти постійно в інформаційному потоці. Дуже багато всього дізнаєшся, поки пишеш. Ти не знаєш, які новини будуть завтра, теми можуть бути зовсім різними, і з кожною написаною новиною відчуваєш свій розвиток.

Мені пощастило з командою, тут дійсно комфортно працювати. Вважаю, що дуже важливо, з ким ти працюєш, адже бувають моменти, коли емоційно важко або з’являється щось термінове, але завжди є підтримка, і це класно.

Нові знайомства. Мені подобається ця робота за те, що значно розширюється коло людей, з якими спілкуєшся, з’являються цікаві нові знайомства. Навіть під час проходження практики дистанційно я знайомилася з новими людьми: через пошту, у Telegram, Zoom. Цікаво пізнавати обрану спеціальність через людей, які працюють у різних сферах, проте якимось чином перетинаються в медіа.

Досвід. Я дуже рада, що все ж таки отримала шанс почати свій професійний шлях у виданні, цінності якого мені дуже близькі. Я пишу про те, що мене також хвилює, що подобається, про що я б розповіла подрузі. Тут я водночас можу вчитися й отримувати досвід. Це нескінченний процес навчання й роботи над собою.

Мінуси

Ранній початок робочого дня. Працювати я починаю о 8:30. Тож прокинутися мені потрібно десь о 7:30, щоби прийняти душ, поснідати та налаштуватися на роботу. Звісно, хотілося би поспати довше, але робота є робота. Та й зранку я більш активна, ніж коли готую вечірні новини. Ось тоді мені вже важче зосередитися – зараз більшість пар проходять у другій половині дня, тому саме в цей час мені важче сконцентруватися й робити дві роботи одночасно. Але я поки що справляюсь.

Сидяча робота. Найбільший мінус – це, звісно, те, що весь день сидиш за ноутбуком і за певний час починає боліти спина або шия, бо ти сидиш зосереджений на чомусь іншому й не слідкуєш за положенням тіла. Я намагаюся пересуватися квартирою, працюю то за столом, то на дивані. Удома сміються, як я подорожую у квартирі, з ноутбуком у руках, слухаючи пару через навушники. Намагаюся робити вправи. Закінчую працювати десь о 18:00–19:00.

негативна інформація. А ще мені емоційно важко звикнути, коли багато негативних новин. Не знаю, чи взагалі можна до цього звикнути. Через роботу я почала частіше читати про насильство, несправедливість і багато інших глобальних проблем людства, тому коли за день треба висвітлити багато новини на ці теми, дається трохи важко в емоційному плані.

режим. Я амбіверт, тому мені відносно комфортно працювати вдома. Проте все ще складно, що не можеш вийти кудись удень, на каву чи зустріч із друзями, як було раніше, бо мене емоційно насичують прогулянки та нові враження, особливо після року пандемії такі дрібнички виявилися дуже важливими. Ще звикаю до цього режиму. Узимку якось не дуже це помічаєш, а от зараз, коли на вулиці моя улюблена пора, стараюся хоча б ввечері ненадовго вийти й подихати свіжим повітрям. Думаю, думки й переживання саме про графік і режим роботи також дуже характерні для мого покоління.

Стереотипи про редакторів новин

Без перерви на каву. Я очікувала, що це робота, яка взагалі не дає відволіктися. Що ти навіть не можеш піти на кухню та зробити каву за день. Але в редакції так побудований процес, що я маю повноцінний обід і ще невелику перерву, щоби щось зробити з навчання. Зазвичай у цей час я можу завантажити завдання на платформу нашого університету, гортати інші новини або ж, навпаки, відволіктися, щоби, відпочивши, бути продуктивнішою у другій половині дня.

Про розсилку. Я думала, що журналістам надсилають величезну купу інформації для новин, хоча б тих, які стосуються нашої країни. Тобто, наприклад, планується певна подія, і вам на пошту надсилають деталі, адже організаторам важливо, щоби про них писали ЗМІ. І ти вибираєш із цього потоку й пишеш. Проте це не завжди так й часто доводиться збирати інформацію з різних джерел.

Про упередження й емоції. Також хтось може думати, що редактор стрічки новин має власну думку щодо всього, про що пише. Хоча мені дійсно цікавий контент нашого сайту, про деякі теми я дізнаюся вперше, коли вже їх висвітлюю. А буває так, що моя думка не збігається з якоюсь темою. Але новинна журналістика – це не про емоції, це факти. Тому просто вимикаєш свої упередження.