Кар'єраЯ працюю стюардесою. Думаєш, легко?

Про вибір професії

До 21 року я взагалі не думала по професію стюардеси. Навіть не мала подібних дитячих мрій. Вступила на соціологію, а магістратуру закінчувала на проєктному менеджменті. З першого курсу працювала інтерв’юєркою – це перша сходинка в кар’єрі соціолога. Але мені набридло, тому після третього курсу я почала шукати щось інше.

Натрапила на оголошення компанії, що пропонувала почати роботу вже після кількох днів навчання. Я подумала, що це непоганий варіант, і влаштувалася туди колекторкою. Дзвонила людям і спілкувалася з ними щодо їхніх боргів. Це була морально складна робота, тому що зазвичай ніхто не бере купу кредитів, якщо все добре. Люди розповідали сумні історії або вигадували їх, намагаючись відтермінувати виплати.

Мене вистачило на пів року, а далі я пішла на фриланс-копірайтинг. Писала тексти англійською, мені дуже подобалося. Перевагою було те, що я почала отримувати хороші гроші та змогла подорожувати. Так за рік я відвідала шість країн і щоразу літала на різних авіалініях. Я спостерігала за роботою стюардес, мене зацікавив процес. Окрім того, моя подруга працювала в МАУ, тому ділилася досвідом та історіями. Я задумалася, чому би не спробувати. Якщо не вийде, то однаково нічого не втрачу.

Для того, щоб стати стюардесою, не обов’язково закінчувати авіаційний інститут. Для українських авіакомпаній достатньо бути бакалавром у будь-якій професії. А для деяких можна мати закінчену повну середню освіту, наприклад, для WizzAir. Після співбесіди треба пройти двомісячні курси, які дозволять опанувати справу.

Перша співбесіда

Коли я вирішила, що хочу стати стюардесою, WizzAir проводив набір. Для працевлаштування в них не треба надсилати резюме та чекати на запрошення. Вони проводять дні відкритих дверей, де всі охочі можуть спробувати себе. Тож я почитала, як усе буде проходити, чого очікувати – і пішла. Мені пощастило, що це відбувалося перед Новим роком, оскільки на відборі було 30 людей проти звичних 100–150. Це було не так нервово та значно пришвидшило процес.

Перший тур – це коротке ознайомлення з кандидатом англійською. Я розповідала про себе, свій досвід і те, як можна застосувати його в роботі. Оскільки я працювала колекторкою, то пояснювала, що я стресостійка та зможу добре справлятися з кризовими ситуаціями на борту чи в спілкуванні з пасажирами.

На другому етапі авіакомпанія моделювала проблеми, які виникають під час польоту. Мені довелося просити пасажирку припинити розмови через телефон і вимкнути його. Я дуже розгубилася, почала думати, як усе ввічливо сказати англійською. На мої зауваги жінка відповідала, що я не маю дітей, тож не знаю, як важко з ними розлучатися. Це вибило мене з колії, тому що вона дійсно мала рацію, у мене немає дітей. [усміхається] Я багато вибачалася замість того, щоб аргументувати важливість правил безпеки.

Ще одним варіантом тестового може бути ситуація, коли в мами плаче маленька дитина, а інші пасажири скаржаться. Насправді це часто може ставатися на борту, тому стюардесі треба і розв’язати проблему, і не образити маму. У реальному житті я намагаюся пропонувати допомогу: принести плед чи воду, провести в туалет без черги тощо. На співбесіді «мама» може сказати: «Принесіть краще пива». Це вводить у ступор, але так тебе перевіряють на стресостійкість і дивляться, чи зможеш ти знайти альтернативні розв’язання проблеми. На жаль, я не впоралася з цим.

На третьому етапі відбувається командна робота. Компанія перевіряє, як ви знаходите спільну мову з незнайомими людьми. Адже часто члени екіпажу знайомляться за годину до вильоту на брифінгу. Під час розв’язання спільної проблеми не варто перебивати інших чи самостверджуватися через них, але водночас активно долучатися до обговорення. Четвертий етап – це особиста співбесіда, яка триває 30–40 хвилин.

Тоді я не засмутилася, що не змогла пройти все. Навпаки, побачила, як усе відбувається та познайомилися з досвідченими бортпровідниками. Вирішила, що буду пробувати ще, і почала активно готуватися. Дивилася різні відео, читала форуми, де багато стюардес ділилися досвідом.

Початок роботи стюардесою

Згодом я надіслала заявку в МАУ. Особливість роботи стюардеси в тому, що, окрім досвіду й особистих якостей, у резюме треба вказувати зріст і вагу. Якщо не підходиш за певними параметрами, тебе навіть не покличуть на співбесіду.

В авіакомпаній різні вимоги до зросту: від 160–165 сантиметрів для жінок і 170–175 сантиметрів для чоловіків. Деякі взагалі не вказують конкретні цифри, просто бортпровідник має дотягуватися до відмітки у 210 сантиметрів (можна навіть навшпиньках). У вакансіях не зазначається вага, але є негласне правило, що ідеальну вагу можна розрахувати за формулою: зріст мінус вага = 110.

На той момент я важила 45 кілограмів зі зростом 163 сантиметри. Це моя нормальна вага, я комфортно почуваюся та не маю надто худий вигляд. Однак для стюардеси це маленька цифра, адже робота фізично складна. Треба відкривати важкі двері літака, котити візки в салоні, носити бокси з їжею та в разі чого проводити евакуацію.

У резюме я вказала свою справжню цифру, і мені не передзвонили. Тоді я пішла на форуми, там прочитала історії дівчат, яких не взяли через вагу, і вирішила спробувати ще раз. Я надіслала точно таке саме резюме, але з вагою 53 кг. Наступного дня мене запросили [сміється] Мабуть, сканер звертає спершу увагу на ці показники та відсіює тих, хто не підходить.

На співбесіді з МАУ я дуже хвилювалася, хоча знала, що мало відбуватися. Спочатку було особисте інтерв’ю, під час якого ставили запитання, пов’язані з математикою чи географією. Це нескладно, тому я пройшла далі.

Наступною була групова співбесіда та перевірка вмінь продажу товарів duty free. Я п’ять хвилин рекламувала ремінь, розповідаючи, як добре він пасуватиме до різних образів. А потім одна жінка з комісії помітила, що на картинці написано браслет. Тут можна було зніяковіти, але я сказала, що цей ремінь такий функціональний, що його можна носити як браслет. Усі посміялися, це розрядило обстановку, а мене похвалили за те, що я знайшла вихід із ситуації. [усміхається]

На третьому етапі була перевірка англійської мови. Граматику ніхто не перевіряє, а за бажанням, розповідь про себе можна підготувати заздалегідь. Фінальним був психологічний тест, який тривав дві хвилини. Нам давали папірці з геометричними фігурами та просили, наприклад, поставити крапку у верхньому лівому кутку квадрата.

Пройшовши весь відбір, на мене чекав повний чекап організму. Його треба оплатити самостійно, якщо все добре, тебе беруть на роботу та повертають гроші. Далі я оформлювала величезну кількість паперів і розпочала навчання. Теорія та практика тривала два місяці, я здійснила п’ять стажистських рейсів з інструктором. Наприкінці був ще один самостійний політ під наглядом, від якого залежало, чи допустять мене до роботи. З цього все почалося. 1,5 роки я пропрацювала в МАУ, а зараз понад 2 роки у SkyUp.

Перший самостійний рейс

Мій перший рейс був до Одеси. Пам’ятаю, дуже хвилювалася перед польотом, але екіпаж підтримував мене. Окрім досвідчених провідників, зі мною була дівчина-наглядачка, яка проходила теоретичне навчання. Вона спостерігала за нашою роботою та допомагала розв’язувати дрібні завдання, як-от налити комусь води чи знайти місце для багажу.

Протягом польоту я сильно нервувала, робила все повільно, тому що не встигла автоматизувати свої дії. В один момент почалася сильна турбулентність, і я впала посеред салону. Це було не так боляче, як соромно, що я не втрималася на ногах. Загалом усе пройшло чудово, якщо не згадувати того падіння. [усміхається]

Вплив пандемії

У лютому 2020 року я мала летіти у відрядження в Китай і дуже на це чекала. І буквально за 10 днів до рейсу SkyUp скасував це сполучення. У березні почалися евакуаційні рейси, їх ставили за день-два до вильоту.

Ніхто не розумів, на що чекати. Я думала, що проведу кілька тижнів удома, але у квітні не мала жодного рейсу. Окрім того, отримувала дуже маленьку заробітну плату, адже її рівень залежав від кількості рейсів. У травні я злітала двічі. Це був тривожний період, навіть зараз на роботу впливає пандемія, оскільки деякі країни знову закривають кордони.

Ще один нюанс: унаслідок малої кількості й узагалі відсутності рейсів екіпаж не мав достатньої практики. Нещодавно читала анонімні доповіді пілотів із США, які розповідали про майже аварійні ситуації, які відбувалися під час польотів. Наприклад, один із них на маленькій висоті згадав, що не випустив шасі, необхідні для посадки. Усе обійшлося, але він звертав увагу на важливість практики.

Мінуси

Ненормований графік. З одного боку, добре, що ти п’ять днів не сидиш в офісі та постійно змінюєш картинку. Але з іншого боку, я можу працювати п’ять ночей поспіль, а це фізично важко витримати.

Графік часто змінюється через погодні умови, що затримує рейси. Внаслідок туману, снігу чи грози літак може приземлитися в іншому місті. Інколи навпаки, доводиться терміново їхати в аеропорт. Усе змінюється на ходу, і далеко своє життя не розплануєш.

У стюардес немає свят. Рейси є щодня, і хтось має виконувати роботу. Вихідний на свята не можуть дати відразу всім, тому як пощастить. За чотири роки я жодного разу не працювала на Новий рік. Але тогорічне Різдво зустрічала на борту. Тоді ми летіли в Занзібар, і я не могла відмовитися від рейсу. [сміється]

Загалом відпустку можна спланувати завчасно та попросити будь-які дати. Однак легше це робити з листопада до березня, адже в інші місяці графік дуже насичений, кількість вихідних мінімальна.

Вплив на здоров’я. Часті перельоти дуже впливають на організм. У межах одного тижня я можу мати як нічні, так і денні рейси. Через нерегулярний сон страждає гормональний фон. Кортизол (гормон стресу) виділяється в достатній кількості, а от мелатонін – ні. Це впливає і на шкіру, і на загальне самопочуття, і на регулярність менструального циклу. З часом утома накопичується, треба більше часу на відновлення, аніж кілька вихідних. Тому стюардеси мають два місяці відпустки на рік.

Також екіпаж літака піддається більшому впливу радіації, аніж інші люди. Через це ризик мати онкозахворювання підвищується. Я вважаю, що ця робота не на все життя, тому що можна добре зіпсувати здоров’я.

Відчутна фізична втома. Навіть денні рейси даються нелегко. Ти виспалася, повна сил та енергії, але вдень пасажири не сплять і постійно хочуть уваги від бортпровідників. Ідуть активні продажі й обслуговування. Бувають рейси по п’ять годин в один кінець, чотири з яких ти щось продаєш і стоїш на ногах. А ще ж летіти назад. Після такого приїжджаєш додому, немов варена, і вже нічого не розумієш.

Є рейси-квадрати. Це чотири перельоти за день, а отже, чотири рази треба підготувати літак до зльоту та чотири рази до посадки. Це складно, навіть якщо рейси короткі. Щоразу заходять нові люди зі своїми потребами та проблемами. Енергії йде більше, аніж на шестигодинний рейс.

Складно знайти час на спорт. Я можу літати п’ять днів поспіль, а наступні два просто лежати та нікуди не виходити, бо не маю сил. Може бути кілька нічних змін поспіль, тому зранку лягаю спати, а ввечері встаю на наступний рейс, а не на тренування.

Морально складна робота. Деякі пасажири приходять на борт у поганому настрої та виливають усе на тебе. Вони зляться на те, що трапилося до посадки: на черги, на неочікувану доплату за багаж, конфлікт у duty free тощо. Або ж на погоду, попри те, що снігопад або гроза просто існують. Отож, стюардесі треба бути стресостійкою та вміти абстрагуватися від негативних коментарів.

Стереотипи

У 30 років стюардеси виходять на пенсію. Насправді можна працювати стільки, скільки хочеш і наскільки дозволяє здоров’я. Згідно із законодавством України, стюардеси можуть іти на пенсію після 50 років, маючи стаж 25 років, із яких 10 були на посаді бортпровідниці. У чоловіків до кожного пункту додається 5 років.

Стюардеса повинна мати ідеальну зовнішність. Насправді стюардеса має бути фізично сильною та дбати про безпеку. Але аж ніяк не прикрашати салон літака в обтягувальній спідниці. Наша нова форма якраз відходить від об’єктивації та сексуалізації стюардес. Отож, не всі літають в XS, і це нормально.

Стюардеса нічого не робить та отримує легкі гроші. Моя робота фізично складна, і заробітна плата повністю себе виправдовує. Я витрачаю своє здоров’я, мало сплю, постійно перебуваю в стресі та напрузі. Протягом усього польоту я стежу за всім, що відбувається, позаяк аварійна ситуація може статися в будь-який момент.

У стюардеси немає особистого життя. Це спірне твердження, бо вихідні є, але щомісяця їх різна кількість. У мене є колеги з трьома дітьми, очевидно, що вони знаходять на них час.

Буває, один-два тижні я у відрядженні та дійсно не бачу чоловіка та сім’ю. А є місяці з розворотними рейсами, коли вилітаю о 10:00 ранку та повертаюся о 17:00. Виходить, як офісний день. [усміхається] Графік ніяк не залежить від мене, треба підлаштовуватися. Наприклад, у січні було два рейси на тиждень, а інші п’ять днів я проводила вдома.