Розмова про грошіТри роки, щоб зібрати на квартиру та ремонт. Як заощаджує фрілансерка Дарія Попельнух

У РУБРИЦІ «ІНВЕСТИЦІЇ» розпитуємо героїнь про те, як вони заощаджують гроші. Героїня нового матеріалу – Дарія Попельнух, яка займається візуальними дослідженнями, графічним дизайном і гострайтингом рекламних роликів на фрілансі.

Вона розповідає про те, як це – працювати з 16 років, чому важливо мати ціль, коли збираєш велику суму й багато працюєш, та як карантин уплинув на заробіток у рекламній сфері.

Я з бідної сім’ї й це багато в чому визначило те, як я ставлюся до грошей.
З одного боку, це хороший стимул професійно розвиватися, а з іншого – я маю фобію бідності, яка інколи заважає ухвалювати важливі рішення. Я боюся втратити рівень життя, який маю, і скотитися на той, з якого починала.

Я почала працювати у 16 років, коли переїхала навчатися в Київ. Тоді не було роботи, за яку я б не бралася. Я працювала в кол-центрі, була промоутеркою біля метро й навіть офіціанткою у стрип-барі. Фултайм почала працювати десь у 19 років. Це була робота в готелі Holiday Inn і моя перша непогана та стабільна зарплата.

Звичайно, жодна з цих робіт не була пов’язана з моїм кар’єрним розвитком, мені просто були потрібні гроші на життя. Але зараз я розумію, що всі ці роботи зробили мене такою, яка я є. Навіть коли йдеш на роботу суто заради грошей, ти з кимось знайомишся, отримуєш якусь навичку чи ідею.

Під час навчання на магістратурі я поїхала за обміном в Польщу. Там пробувала знайти роботу, однак, як часто буває в Європі, ніхто не міг повірити, що в мене у 20 років уже є такий досвід роботи. Повернувшись, я була досить розгублена і, за рекомендацією подруги, пішла працювати у відеопродакшн. З цього почався мій професійний шлях.

Зараз я займаюся візуальними дослідженнями, графічним дизайном і гострайтингом рекламних роликів. Так, це все одна професія. Я була дуже рада, коли знайшла назву visual researcher – нарешті я знала, як називається те, чим займаюся. Бо до цього це був просто «пошук картинок в інтернеті» [сміється]. Це нішова тема, таким не так багато людей займається. Я працюю переважно із іноземними клієнтами. 

Я працюю сама на себе. Тому мій дохід залежить від того, як багато я працюю і він постійно змінюється. Щоб зрозуміти, на яку суму на місяць орієнтуватися, я дивлюся, скільки в середньому заробляла в місяць за попередній рік. Якщо я заробила більше цієї суми – круто, це був хороший місяць; якщо менше – не дуже, треба брати більше проєктів, навіть ті, які не подобаються.

Зараз у мене взагалі немає готівки. Гроші я знімаю лише за потреби. Наприклад, коли ми були в наметах під Кременчуком, то там, звичайно, Paypass ні в кого не буде. А загалом у щоденному житті я вже рік-півтора взагалі не використовую готівку. Також я практично всі кошти зберігаю у валюті. Гривня – лише для поточних витрат. Наприклад, якщо мені треба щось купити, я продаю певну суму валюти, перекидаю собі на рахунок і витрачаю. Так я постійно знаю, скільки в мене залишається відкладеним.

Ще коли вчилася в університеті, зрозуміла, що заощадження – це важливо, вони рухають економіку. Але я ніколи не могла б подумати, що колись сама куплю квартиру, наприклад. Ми з чоловіком довгий час навіть не говорили про це. Але розвивалися професійно – мій чоловік теж займається фрілансом для продакшну – і в нас ставало все більше прибутків. В якийсь момент почали задумуватися над купівлею квартири.

У мого чоловіка була умова, що ми не маємо брати її у кредит. Я сіла й порахувала, що, якщо взяти кредит, то за чотири роки виплати кредиту ми б вклали суму ще однієї квартири. Тому вирішили: якщо купувати квартиру – то не прямо зараз, зате без кредиту й за свої гроші. Так почали відкладати кошти на це.

У цей період набагато більше працювали. Здається, це якимось магічним чином приносило нам більше й більше замовлень. Десь за два роки нам із чоловіком вдалося назбирати необхідну суму на те, щоб придбати квартиру у Львові.

Після того, як ми купили квартиру, почався новий етап – ремонт. І тут потрібно було за рік часу зібрати суму ще більшу, ніж вартість квартири. Це був страшний час, я точно більше не хочу це повторювати, бо ми абсолютно все віддавали на ремонт. Ми прямо під нуль вичищали наші рахунки, щоб вчасно розрахуватися. Нам було важливо виконати та виплатити все, що ми пообіцяли. Тому цілий рік пішов виключно на роботу.

Мені здається, нам тоді було важливо, що ми збирали гроші на конкретну мету – квартиру, яку можна візуалізувати. У такий період треба розуміти, чому ти ходиш на роботу – яку ненавидиш чи любиш. Усе одно в якийсь момент ти її ненавидиш [сміється]. Мені психологічно надзвичайно важко працювати, не розуміючи, яку «плюшку» я отримаю в кінці.

Я вважаю так: якщо в тебе є мета й ти вважаєш, що вона варта того, щоб працювати 16 годин – працюй. Ний, але працюй. Проте постійно в такому режимі жити не можна. У 20 років я багато працювала 24/7, це було ненормально. На одній із робіт мені треба було бути постійно на зв’язку. У робочий час я мала відповідати на повідомлення протягом 5 хвилин, а в неробочий – 15 хвилин. У мене було емоційне вигорання, я так більше працювати не хочу. Тепер знаю: важливо інколи не взяти ще один проєкт. Усі гроші у світі не заробиш.

Після того, як ми закінчили ремонт, вирішили трошки пожити для себе. Для нас це означає подорожувати. Ми любимо їздити в подорожі на кілька місяців. Тому наші подорожі дуже дорогі: на одну може піти десь бюджет, як на чверть квартири. Водночас це не відпустка й ми весь час працюємо під час подорожей. У моїй професії, якщо ти не працюватимеш місяць-два – про тебе всі забудуть.

У докарантинні часи в нас був такий розподіл бюджету: 20% – базові потреби, 30% – «плюшечки», на які нам подобається витрачати гроші, наприклад, подорожі; 50% – заощадження. Звісно, пандемія вплинула на заробіток і рекламну галузь загалом. Перші місяці мій прибуток складав лише 20% від того, що я заробляла раніше, зараз це десь 50%. Я не думаю, що до кінця року прибуток відновиться на 100%, якщо буде 75% – уже класно. Нам вдалося пройти цей період не проїдаючи запаси, які в нас були, але ми й не відкладали нічого.

У 2020 році планували попрацювати над пасивними доходами, думали йти до інвест-банкірів на консультацію. Раніше ми теж «гралися» цим: вкладали у криптовалюту, наприклад. Це була ризикова інвестиція й ми грали грошима, на які не дуже розраховували. Так само під час пандемії ми граємося на біржах. Ми, хоч і планували зайнятися інвестиціями у 2020-му, поки не вкладаємо наші заощадження. У кризу важливо мати вільні кошти, щоб була можливість їх використати, якщо щось станеться.

Ми також розглядали ідею early retirement (ранній вихід на пенсію – ред.),але вирішили так не робити. Ця ідея популярна в європейських країнах, Канаді. Подружжя припиняє працювати, продає те, що має, відкладає отримані кошти в банк на депозит. Потім цей пасивний дохід дозволяє їм вийти на пенсію в 40 років і вони можуть займатися тим, що люблять. Ми зрозуміли, що це не для нас, бо нам важливо постійно працювати, це нас тримає в тонусі. Водночас я вже зараз розумію, що не вистачить на нас нормальних пенсійних заощаджень. Тому ми з чоловіком хочемо відкрити рахунок у банку й відкладати туди гроші на цей період. Планую почати це робити після 30 років.