Розмова про грошіЗібрати 300 000 доларів до 65 років. Як заощаджує спеціалістка з маркетингу Юля Письменна
«Головне правило – 50% доходу я заощаджую»
У РУБРИЦІ «ІНВЕСТИЦІЇ» розпитуємо героїнь про те, як вони заощаджують гроші. Героїня нового матеріалу – Юля Письменна, спеціалістка з маркетингу та засновниця платформи контент-креаторів Taker | Maker. Вона розповідає про те, як заощаджує 50% свого доходу після переходу на фріланс та які ліміти встановлює на свій бюджет для цього.
Юля Письменна
засновниця платформи контент-креаторів Taker | Maker, спеціалістка з маркетингу
Коли зростають мої доходи, витрати – не зростають. Якщо я отримала більше, ніж планувала, я це відкладу
Як вчилася розпоряджатися грошима
Як і в більшості радянських сімей, ми з батьками про гроші не говорили. В основному, гроші в сім’ї заробляв батько, він працював на «Криворіжсталі». Я любила з ним ходити на базар: він завжди торгувався й ніколи не купував щось за ту ціну, яку йому пропонували першою. Якщо йому не поступалися, він отримував якийсь «бонус». Батько не давав нам із сестрою гроші, але коли ми підросли, нам стало тісно в цьому фінансовому контролі. Десь у 14 років я наважилась сказати йому про це, він прислухався до моєї думки та став нам давати кишенькові гроші.
Коли розвалився Радянський Союз, сталася трагедія: мій тато втратив усі свої заощадження. Батьки з нами про це не говорили, але я можу уявити, наскільки це було жахливо. Я пам’ятаю, що ми почали сильно економити, стояли в усіх цих чергах за продуктами. Пізніше батьки адаптувалися, а я поїхала на навчання у Дніпро.
Уже тоді я дуже ощадно ставилася до грошей. Це був кінець 90-х років, я жила в гуртожитку, батьки мені давали 20 гривень на місяць, а стипендія була 15 гривень. На журналістиці нам не дозволяли працювати за спеціальністю під час навчання.
Десь на другому-третьому курсі я працювала на базарі з моєю сусідкою. Ми продавали автомобільні запчастини. За вихідні нам платили 10 гривень, ще й безкоштовно годували. Але в нас із сусідкою були різні погляди на гроші: вона могла піти й одразу витратити їх на різну «делікатесну» їжу – сосиски й оселедець – або одяг у перших магазинах [міжнародних брендів] типу Colin’s. Я ж їла каші, знаходила класні речі на секонд-хенді й відкладала заощадження.
Коли мене взяли на роботу як студентку, мені платили в чотири рази менше, ніж зазвичай на цій посаді. У якийсь момент звільнилося кілька працівників й обсяг їхньої роботи почала робити я, тому вперше попросила підвищення зарплати – і мені його дали. Проте грошей вистачало рівно на те, аби оплатити оренду й побутові витрати. Ніяких спонтанних витрат не могла собі дозволити.
Я розуміла, що знання іноземної мови – це важлива інвестиція, яка потрібна мені для професійного розвитку
З переїздом у Київ я почала працювати в рекламному холдингу, більше заробляти та планувати свої витрати. Їх я ділила на три частини й вони йшли на квартиру, побутові витрати та вивчення англійської мови. Я розуміла, що знання іноземної мови – це важлива інвестиція, яка потрібна мені для професійного розвитку.
Десь через 2–3 роки на цій роботі я почала розуміти, що мені вдається відкладати гроші, їх я клала на свій перший депозит на 10–12%. Це було дуже вигідно, бо що довше я не «торкалася» цих грошей, то більше я заробляла на депозиті. Спочатку я просто відкладала ті кошти, які не витрачала, це не був фіксований відсоток від доходу. Зрештою, побачила, що так за кілька років у мене накопичується хороша сума. Я не витрачала ці гроші на покупки чи відпустки, але могла зняти відсотки від депозиту.
Кредити для мене – табу, я вважаю, що не можу жити в борг. Проте одного разу взяла позику у своєї компанії на поїздку у США, без відсотків. Мені просто раніше заплатили мою зарплату за кілька місяців. Я не шкодую про це рішення, але було складно повертати ці гроші. Тому для мене це чергова причина не брати кредит, а використовувати відкладені гроші.
Бюджет я почала планувати десь у 2017 році, коли пішла з основної роботи й вирішила не працювати в офісі певний час. Перед цим я кілька років працювала в маркетинг-команді ЦУМу перед його запуском. Це був дуже інтенсивний період, тому в мене навіть не було часу витрачати гроші, я все відкладала.
Так буває: сильно працюєш, немає часу витрачати гроші, потім проєкт запускається й ти все витрачаєш. «Навіщо я так багато працюю, якщо навіть не можу витратити ці гроші?». У мене теж так було: якось я витратила на 20–30% більше, ніж заробляла за місяць. Такого ніколи не траплялося зі мною раніше. Я подумала: «Якщо в мене така сильна компенсація за свою роботу, так не може продовжуватися». І перейшла на фріланс.
Тоді ж склала бюджет надходжень і витрат, щоби не сильно обмежувати себе, але при цьому комфортно жити й заощаджувати. Почала читати літературу, слухати лекції, щоби розібратися в цій темі. На той момент у мене вже була заощаджена велика сума, яку можна було інвестувати. До того ж мені вдалося заробляти на фрілансі таку ж суму, як я отримувала під час роботи в ЦУМі.
Як веде бюджет
Звісно, перехід на фріланс підштовхнув до ретельнішого планування фінансів. Я ФОП, тому маю контролювати це питання, сплачувати податки, ЄСВ. Я планую бюджет на рік: скільки я очікую витратити за місяць, скільки мені треба заробляти. Щоби зрозуміти, скільки зазвичай витрачаю, я завантажила застосунки для персональних фінансів, проаналізувала витрати за 3 місяці та сформувала для себе ліміт місячного бюджету.
Я розподілила його на категорії. Їх радять створювати 10–12, але в мене їх більше. Це не ускладнює мені життя, бо я люблю рахувати гроші. Завдяки цьому я в будь-який момент можу перевірити, чи, наприклад, не п’ю забагато кави. Витрати аналізую раз в кілька місяців, тоді ж корелюю план, якщо треба щось змінити.
На кожну категорію в мене встановлений ліміт. Найбільше я витрачаю на побутові питання, їжу, комунальні послуги. Наступна велика категорія – «Краса та здоров’я», бо я дуже хочу прожити довге життя. Це моя головна нематеріальна мета. Також я витрачаю на благодійність, а ось на розваги зараз іде найменше. Цього року практично не було витрат на кіно, фестивалі, концерти. Також з 2017 року я майже не купую одяг. Якось під час переїзду зрозуміла, скільки в мене речей, і що всі вони мені непотрібні. Зараз планую розпродавати ці речі, щоби це був ще один ресурс для заробітку.
Головне правило – 50% доходу я заощаджую. Навіть намагаюся подорожувати не з відкладених грошей, а зі свого щомісячного бюджету
Головне правило – 50% доходу я заощаджую. Навіть намагаюся подорожувати не з відкладених грошей, а зі свого щомісячного бюджету. Для мене простіше відмовитися від якихось не дуже обов’язкових витрат і дозволити собі поїхати в подорож Україною. Також у мене є «подушка безпеки». Там лежать кошти, яких мені вистачить на 9 місяців. Вони на доступному рахунку, з якого я в будь-який момент можу зняти гроші.
Моя велика мета: до 65 років зібрати 300 000 доларів. Я розрахувала, що з цією сумою можна прожити й до 160 років [сміється]. Тим паче якщо ці гроші кудись інвестувати. У мене є квартира, тому цього має вистачити, щоби жити й подорожувати.
Звісно, буває, коли щось іде не за планом. Наприклад, один із моїх клієнтів – відеопродакшн, за роботу в якому я отримую fee, певну фіксовану суму. Зазвичай, у січні та лютому компанія зменшує мій гонорар у два рази, бо це не дуже активний період для їхнього бізнесу. У 2020 році цей період тривав не два, а чотири місяці через пандемію. Зрештою, мені вдалося взяти ще два проєкти на фріланс і заробити необхідну суму. Також у мене є платформа контент-креаторів Taker Maker, яка почала активніше працювати в умовах пандемії та приносила більше трохи грошей, що теж допомогло вирівняти ситуацію. Як план Б я думала продати свій одяг, але до цього не дійшло.
Важливий для мене принцип: аби грошей у банку не було понад 200 000 гривень. Це та сума, яка компенсується державою в разі форс-мажорів. Я не дотримувалася цього й під час кризи 2013 року не всі гроші вдалося врятувати. Обираю банки, де найкращі відсотки для депозитів. Вони можуть бути маловідомі, але я завжди перевіряю їхній рейтинг і скільки років вони на ринку. Стараюся відкладати в різних валютах: 40% – у гривнях, 40% – в доларах і 20% – у євро.
Фінансові звички
Я завжди складаю вішліст на день народження – тому отримую тільки ті подарунки, які мені потрібні. Також у мене ліміт на подарунки навіть своїм друзям [сміється]. У мене нещодавно з’явився принцип: якщо немає вішліста, я дарую щось, що зробили мої інші друзі, які займаються підприємництвом. Наприклад, у мене є подруга, яка має свій бренд кераміки, я дуже люблю дарувати її посуд. Я рідко купую собі нові речі, але отримую емоційне задоволення від купівлі подарунків.
«Неоднозначне «так» – це однозначне «ні»». Це правило я вичитала у книжці Essentialism («Коротко і по суті», Грег МакКеон). З його допомогою я швидко ухвалюю рішення. Наприклад, якщо я сумніваюся в купівлі, то вона мені непотрібна.
Зазвичай компанії більш спритні у процесі перемовин щодо грошей, а фрілансери готові поступитися. Мені дуже допомагає розуміння, що будь-які перемовини – це обмін. Якщо тебе просять поступитися, то тобі мають запропонувати щось на заміну. Наприклад, вам пропонують менший гонорар – тоді зменшуйте обсяг роботи.
Раніше я страхувала здоров’я, бо розумію, що це може потягнути за собою багато втрат. Я слідкую за здоров’ям, у мене є щорічні чекапи: я здаю аналізи, роблю УЗД. Коли я працювала в компанії, у мене було страхування, я користувалася ним. Перший рік на фрілансі я теж купила страхування й була задоволена. Але потім я натрапила на Vitagramma, де є можливість отримати знижки в різних лікарнях, і я перейшла на цей сервіс.
Я завжди готова зекономити на сервісі. Особливо це стосується послуг краси. Наприклад, я живу на Подолі й намагаюся знайти тут якісь бюджетні псевдорадянські салони краси для того, щоби зробити манікюр. Так, там не сучасні спеціалісти, але я плачу не 500–600 гривень, а 150.
Я стараюся оплачувати комунальні послуги без комісії банків. Просто спробувала зробити це через ГІОЦ і зрозуміла, що витрачаю взимку 100 гривень. Начебто небагато, але навіщо витрачати, якщо можна оплатити без комісії?
Я страхую свою квартиру з 2017 року й уже тричі на цьому зекономила. Ми вже двічі затопили сусідів і нічого не заплатили взагалі. Страхова, до речі, теж, бо сусіди не пішли в ЖЕК за актом про пошкодження. Також у нас обікрали квартиру зі збитками на 75 000 гривень і страхова виплатила нам 35 000. Таке страхування коштує 3000–4000 гривень на рік, але жоден ремонт не буде коштувати стільки, тому це вигідне вкладення.
Коли зростають мої доходи, витрати – не зростають. Якщо я отримала більше, ніж планувала, я це відкладу. Я порахувала свої витрати за минулий рік і зрозуміла, що мені потрібно збільшити щомісячний бюджет, щоби мати можливість більше допомагати своїй родині. Зараз я думаю, як мені збільшити доходи так, щоби на це теж вистачало.
Текст:
Софія Пилипюк
редакторка Wonderzine Україна
Фото:
надані Юлею письменною
Коментарі
Підписатись