Розмова про грошіКонверти та календар витрат. Як заощаджує шеф-редакторка Marie Claire Україна Ірина Татаренко

У РУБРИЦІ «ІНВЕСТИЦІЇ» розпитуємо героїнь про те, як вони заощаджують гроші. Героїня нового матеріалу – шеф-редакторка Marie Claire Ірина Татаренко. Вона розповіла, як бажання подорожувати світом допомогло їй навчитися контролювати фінанси, як вдалося за рік зібрати кошти на омріяну мандрівку в Перу та як працює «конвертна система» для ведення бюджету.

Як вчилася розпоряджатися грошима

Перші ринкові відносини я намагалася встановити ще у дворі. У дитинстві я любила робити журнали та намагалася «продавати» їх своїм друзям за наклейки. У сім’ї мене ніколи не змушували йти заробляти ще в шкільному віці. Але загалом у нас була велика повага до праці. У сімейних суперечках я могла почути: «От коли ти почнеш заробляти, тоді й почнеш виставляти свої умови». Тому в мене було прагнення почати самостійно заробляти гроші.

Я вчилася в Сумах на економічному факультеті. Моя перша стипендія була 9 гривень. Навіть не можу сказати, що можна було купити за ці гроші. За кілька місяців моя стипендія була вже 40 гривень, на ці гроші можна було придбати якусь обновку. Я могла дорікати своїм батькам, що насправді не хотіла навчатися на економістку, і що вони зробили цей вибір за мене. Але саме там я навчилася добре та швидко рахувати.

На першу роботу я пішла під час навчання. Тоді можна було працювати представниками алкогольних брендів в супермаркеті та пропонувати людям його дегустувати. Мої перший заробіток був саме від такої реклами алкоголю. Звісно, зараз мені здається дивним, що третьокурсниці в магазині комусь пропонують спробувати алкоголь. Але це був хороший заробіток, який я отримувала протягом наступних п’яти днів. Так я могла працювати практично кожен день, це була робота після пар із 16:00 до 19:00. Ще й можна попередити своїх однокурсників про дегустацію, що робило мене таким собі паті-мейкером (сміється). Пізніше я ще підпрацьовувала в політичній партії секретаркою, хоч мої переконання зовсім не збігалися з їхніми.

Я б хотіла розказати, що я раціонально витрачала чи заощаджувала ці зароблені гроші, але це не так. Тоді в мене з’явилися перші парфуми Haute couture від Givenchy. Зараз я майже впевнена, що це була підробка, але тоді для мене це було важливо. Ще я купувала якісь модні журнали, де можна було подивитися тренди на майбутній сезон і відправитися на місцевий ринок шукати собі одяг (сміється).

Тоді я ще не винаймала своє житло, бо жила в бабусі. Тобто я абсолютно не уявляла, що таке оренда квартири, і що на неї піде велика стаття витрат. Але була щасливою, безтурботною дівчиною, яка слідкує за трендами в журналі «Наталі».

Хоч я навчалася на економічному факультеті, хотіла працювати журналісткою. Після закінчення університету мене ця думка не покинула, тож я вирішила шукати роботу в Києві. «Стандартна» історія: домовилася з подружкою, що збираємо валізи й за тиждень їдемо в Київ. Я зібралася й поїхала, а подружка – ні. І тоді я «прокинулася»: почалося доросле життя.

Звісно, я відразу написала листи в журнали «Наталі», Cosmopolitan і Maxim: «Хочу працювати у вас. Ось мої приклади статей зі студентської газети «Резонанс» (сміється). Мені не відповіли й довелося шукати роботу за економічною спеціальністю. А ще винаймати квартиру. Тоді мені довелося почати контролювати свої витрати й розраховувати їх з урахуванням того, що більша частина йшла на оренду житла та сплату навчання на другій вищій освіті.

Я вступила до університету Шевченка на журналістику. Паралельно почала багато фрілансити. Одного разу на пресконференції з нагоди презентації чергової книги Бегбедера ми випадково зустрілися з редакторкою журналу, для якого я фрілансила, вони саме шукали редактора для рубрик інтерв’ю та світської хроніки – так у моєму портфоліо нарешті з’явилася графа «медіа».

Подорожі як мотивація контролювати фінанси

У мене є багато друзів, які вважають, що необов’язково мати своє житло й що це дає певну свободу. І я тривалий час погоджувалася з цим. Їм, як і мені, подобалося тим самим вважати себе «громадянами світу» з купою штампів у закордонному паспорті (усміхається). Та локдаун усе перекроїв. Громадянином світу, звичайно, добре почуватися, але пересиджувати локдаун краще у власному помешканні із фіранками: якщо не новими, то принаймні тими, які тебе не дратують.

Проте контролювати свої витрати я навчилася саме за допомогою свого прагнення до подорожей. Моя найбільша мандрівка була в Перу. Знайомі дивувалися: «Ми знаємо середню ринкову зарплату журналістів, у цій сфері є люди, які заробляють більше, але не можуть собі такого дозволити. Як тобі це вдалося?».

Усе просто – у мене з’явився конверт «На Перу». Не можу сказати точно, звідки саме взялася «конвертна система». Зараз мені здається, що через те, що зазвичай я отримувала зарплату саме в конвертах. У конверт «На Перу» я відкладала невелику суму щомісяця. Це була четвертина моєї зарплати на основному місці роботи, і я паралельно багато підпрацьовувала. Мала ще два-три фріланси: я точково писала рецензії, робила інтерв’ю й так далі.

У мене був фріланс для одного журналу, для якого писала два-три редакційні матеріали на місяць і купу піарів. Гонорари за них я не забирала протягом цілого року, аби потім витратити на подорож. У цей період я працювала як шалена, могла спати по три-чотири години. Але завдяки цьому я могла відточити свій стиль у написанні текстів і наблизитися до реалізації своєї мрії – полетіти в Латинську Америку й потрапити на Мачу-Пікчу.

Тоді ж у мене не було відпустки понад рік. Як мінімум тому, що мене чекала тритижнева мандрівка. Проте я була за кордоном через роботу, і коли натрапляла там на знижки, то купувала весь необхідний одяг. Наприклад, якось я потрапила на сейл у Румунії та придбала одяг за 18% його вартості. Тому мені вдалося зекономити й на цьому. Але варто зазначити, що це було до 2013 року, тоді був інший курс валют і можна було собі більше дозволити, ніж зараз.

За рік мені таки вдалося зібрати гроші на квитки. Їх я брала зарання й у мене було ще пів року, аби зібрати гроші на саме подорож країною. На щастя, це не була велика сума, мені хотілося витрачати гроші лише на шкарпетки з альпаки. Саме з появою цього конверту я зрозуміла, що можу реально заощадити гроші на свою мрію.

Принцип кількох конвертів

Після цього уже 5–6 років я користуюся конвертами для розподілення своїх витрат. Свою зарплату розподіляю між ними. Якщо в мене є додаткові фріланси, я чітко розумію, у який із конвертів покладу.

Зазвичай я щоразу розписую, як буду витрачати майбутню зарплату. Також у мене є календар на 6 місяців, у якому я розписую свої витрати. Наприклад, у мене запланована подорож у Стамбул у квітні, а на червень – фарбування стін у квартирі. Під такі цілі я створюю окремі конверти. Якщо ми говоримо про подорож – відкладаю по 50–100 євро, якщо про ремонт – 1000–2000 гривень. Наприклад, у січні в мене з’явився конверт на Стамбул і я почала в нього відкладати гроші.

Звісно, це гнучка система й інколи протягом місяця я «перетасовую» конверти між собою. Те, що не витрачаю, відкладаю на майбутнє. Інколи це може бути навіть третина всіх витрат. Останні кілька років до локдауну всі заощадження йшли на подорожі. Але загалом думка про те, що якість мого життя покращиться від того, що я від чогось відмовлюся, дозволяє не витрачатися на зайве.

Мої витрати змінилися з купівлею квартири. За це варто подякувати моїм батькам, які допомогли мені. Звісно, якби я не витрачала більшість заощаджень на подорожі, то змогла б купити її раніше, у кращому районі. На неї я відкладала гроші в конверт, але допомога батьків стала вирішальною. Утім, власне житло не означає менше витрат, адже, як ви знаєте, ремонт неможливо закінчити, а лише припинити. Тому в мене є конверт, куди я постійно відкладаю гроші на зміни у квартирі.

Локдаун змусив мене по-новому поглянути на подорожі. Перед пандемією я дуже багато подорожувала, інколи навіть не встигала насолодитися цим чи продивитися фотографії. Зараз я розумію: краще менше, але якісніше. Тому поки що оновила цілі: приводжу до ладу гаджети, відкладаю на ремонт, планую невеликі подорожі. Якщо не Стамбул, мене зараз порадує й Одеса.

Що почитати на тему особистих фінансів

Роберт Кіосакі

«Багатий тато – бідний тато» 

Про цю книгу я дізналася з програми про фінансову грамотність, що виходить на «Суспільному». Поки не можу сказати напевно, чи допомогла вона мені стати більш грамотною у фінансах, але однозначно змусила дивитися на власний бюджет, шляхи заробітку та статті витрат ширше.

Роберт Кіосакі

«Чому багаті стають багатшими» 

Том Вілрайт Книжка того самого автора, власне, коли купувала, орієнтувалася на знайоме прізвище. Не можу сказати, що тримаю цю книгу біля ліжка й що вона мені класно «заходить», проте вона вкотре переконує, що все в нас у голові.

Наполеон Гілл

«Думай і багатій»

Звичайно, і цьому бестселеру знайшлося місце на моїй книжковій поличці. Прочитала її ще на першому курсі. Зрозуміло, що її постулати мені видалися більш зрозумілими за сторінки «Економіксу», який входив до університетської програми.

Рон Лібер

«Як говорити з дітьми про гроші» 

Ця дитяча книга була подарунком моїй племінниці. Та я із задоволенням її прочитала. Люблю сучасні дитячі книги. Часом купую для племінниці, гортаю перед тим, як подарувати… А потім іду до магазину за другим примірником для дитини, бо перший лишаю на своїй книжковій поличці.

Генрі Форд

«Моє життя та робота»

Багато чула про цю книгу від знайомих і з інтерв’ю, які готувала для різних видань, тому купила її. До неї ще не дійшли руки, але візьмуся читати її відразу після тих трьох книжок, що зараз лежать на моєму робочому столі.