Розмова про гроші14 країн за рік на звичний бюджет. Як акаунт-менеджерка працює подорожуючи
Тетяна Кузьменко про мандрівку без зворотнього квитка
У РУБРИЦІ «ІНВЕСТИЦІЇ» розпитуємо героїнь про те, як вони заощаджують гроші. Героїня нового матеріалу – акаунт-менеджерка, мандрівниця та YouTube-блогерка Тетяна Кузьменко. З нею ми поговорили не про заощадження, а про те як це працювати, подорожуючи світом. За рік Тетяна відвідала 14 країн, водночас живучи на свій звичний київський бюджет. Вона розповіла, як їй це вдалося та до чого тут фіксування витрат.
Маршрут: Албанія, Північна Македонія, Туреччина, Сербія, Мексика, Колумбія, Еквадор, Панама, Парагвай, Перу, Домініканська Республіка, Греція, Болгарія, Румунія.
Тетяна Кузьменко
акаунт-менеджерка в геймдев компанії та YouTube-блогерка
Я вирушила в подорож без зворотного квитка. Планувала побувати в різних країнах, паралельно працювати та жити на свою звичну зарплату
Раніше в мене не було сенсу записувати свої витрати. Усе тому, що я фактично щомісяця виходила в нуль. Тому знала: скільки отримала, стільки й витрачу. Намагалася не влазити в борги, не брати кредити та завжди жити на гроші, які маю. Якщо маю гроші купити такий телефон, то купую саме такий і не краще. Старалася відкладати на подорожі, але це незавжди виходило. Іноді я знаходила можливість подорожувати по роботі або зекономити на житлі. Тому донедавна я взагалі не бачила можливості відкладати гроші.
Але все ж я почала пробувати записувати свої витрати на початку 2020 року, бо в мене були дві короткі поїздки: придбала квитки на чорну п’ятницю на лютий. Тоді був переломний момент, бо вже знала, що у мене є стабільна зарплата, але ще не знала, чи можу з неї відкласти щось чи ні. Вирішила фіксувати, скільки витрачаю, щоб за можливості відкладати якісь 50 чи 100 доларів на місяць. Колись один мій знайомий намагався навчити мене фінансової грамотності, і перший пункт я собі запам’ятала: записувати витрати хоча б 2-3 місяці. Не просто один місяць позаписувати і зробити висновок «немає у мене грошей». А саме 2–3 місяці, щоб порівняти їх і зрозуміти, що витрати можуть змінюватися в різні періоди та можна десь їх посунути.
Так і вийшло: уже за 2 місяці я змогла прослідкувати, як залежать витрати від того, коли я їм в кафе, беру каву на виніс, а коли ні, наприклад. Настільки разючі відмінності були, що один місяць міг відрізнятися від іншого вдвічі залежно від того, де я була і який у мене був робочий графік.
Коли почався карантин, я була в гостях у батьків і вирішила поки не повертатися до Києва, але за квартиру платила. Потім дівчата, з якими я знімала житло, почали говорити про те, що ми всі не в Києві, але платимо за нього. Вирішили попросити власника зменшити нам оплату на цей період, але він відмовився. Тому вирішили взагалі з’їхати, а через декілька місяців карантину знайти щось інше. Я поїхала у Київ, забрала речі, пожила в батьків декілька місяців. Тоді витрат практично взагалі не було, бо ми ходили лише в супермаркет, а так сиділи вдома. Ні кафе, ні таксі, ні івентів. Гроші не було на що витрачати, тож я непогано зекономила.
На той момент я ще не ставила собі фінансові цілі. Просто збиралася, як тільки відкриють кордони, кудись поїхати в подорож. Але тоді всі говорили про те, що треба мати фінансову подушку на 2–3 місяці в разі звільнення, хвороби чи переїзду. Під час карантину я часто думала, а що якщо не буде замовлень і я втрачу роботу? У мене тоді не було підстав всерйоз цим перейматися, але багато хто навколо залишався без роботи, і я думала, що треба й собі до цього підготуватися.
За чотири місяці я відклала суму. Вона не була велика, але я ще ніколи раніше не відкладала стільки. Усе тому, що я не мала, куди їх витратити, бо не знімала житло й не купувала їжу. Тепер це моя подушка безпеки, я її не витрачаю. Якщо й беру щось, то відразу наступного місяця повертаю все назад. І після того, як я об’їхала 14 країн за рік, я її зберегла.
Тоді був переломний момент, бо вже знала, що у мене є стабільна зарплата, але ще не знала, чи можу з неї відкласти щось чи ні
Як подорожувати працюючи
У липні 2020 року, на п’ятий місяць карантину, я вирушила в подорож без зворотного квитка. Я планувала побувати в різних країнах, паралельно працювати, бо робота віддалена, і жити на свою звичну зарплату. Склала орієнтовні бюджети на життя в Балканських країнах – і вийшло, як в Україні, якщо не менше. Я могла за місяць в Албанії чи Македонії витратити ту саму суму, яку я за місяць витрачаю в Києві, і не лізти в заощадження. До того ж на той момент вони не мали вимог щодо тесту для в’їзду, а це теж могли бути додаткові витрати.
Ми купили квитки в Македонію, але я тоді ще не знала, що транзити вже не працюють, як раніше. Це був лоукост-рейс спочатку до Берліна. Виявилося, що тоді в країнах ЄС такий транзит для України був можливий лише на регулярних рейсах, а не лоукостах. Бо в лоукостів там немає транзитної зони: вас літак привіз і далі за вас не відповідає. Я дізналася про це лише на стійці реєстрації, коли мені сказали: «Ні, ви не летите у Берлін» – і ці квитки пропали. Але це не були великі суми, тому одразу я полетіла з Одеси назад до Києва, звідти полетіла в Албанію, а з Албанії автобусом у Македонію. Потім була Туреччина та Сербія, а далі – ще цікавіше.
Зазвичай ми з хлопцем знімали житло на двох, це дуже великий плюс. Я знаю, що є мандрівники, які шукають, з ким поїхати, особливо у дорогі або небезпечні місця. Це також спосіб заощадження коштів. Їхати з кимось класно економить гроші й на житлі, і на харчуванні.
Ми обирали квартири з кухнею, щоб готувати вдома. Я харчуюся дуже просто. Яйця й вівсянку я можу приготувати собі сама, для чого мені йти в ресторан заради сніданку? На м’ясо та рибу, які я не дуже готую, можу раз у декілька днів сходити в кафе. У подорожі я стараюся спробувати місцеву їжу й іноді, коли немає часу, можу поїсти в місті. Але це не відбувається щодня. Тому у квартирі завжди має бути елементарна кухня з чаєм і кавою.
А житло досить не дороге: у Стамбулі в нас була квартира в центрі за 11 доларів. Звісно, тісна, але мала й кухню, і душ, і балкон. Уже з часом прийшло розуміння: треба, щоб квартира була більш комфортна, мала хороший інтернет. На початку було просто бажання заплатити менше. Знімали житло на Airbnb, іноді – на Booking. Коли трапляються проблеми, починаєш цінувати сайти з підтримкою, які орієнтовані на відгуки.
А житло досить не дороге: у Стамбулі в нас була квартира в центрі за 11 доларів
Найдорожчий місяць: коли витратили більше, ніж планували
У жовтні ми були в Сербії. Починало дощити, і вже було відчуття: ми або вертаємося в Україну, або їдемо в теплі країни. Утім, якби ми поверталися додому, нам би довелося б теж знімати житло, купувати теплий одяг і взуття. Тобто треба було б також вирішувати якісь рутинні проблеми. А якби ми поїхали кудись у тепле місце, то продовжили б знімати квартири як і до цього.
Я не знаю, кому прийшла ідея з Мексикою, але для мене це було дуже дико. Треба було перелетіти через океан і з фінансового погляду квитки були недешеві: туди й назад – 1000 доларів, або 500 в одну сторону. Та й більше переживаєш: а що якщо не пустять, будуть якісь обмеження, гроші пропадуть. Але на той момент були знайомі, які сказали, що також летять у Мексику. Ми почали з ними про це говорити, і якось усе вирішилося швидше. Сенсу лише на місяць летіти не було. Ми ухвалили рішення, якщо ми летимо в Мексику, то на всю зиму.
Я запитала на роботі: чи буде це проблемою, якщо я почну працювати не о 10 ранку, а о 14 чи 15 і буду з ними лише в обід і ввечері, але не зранку? Менеджменту не здалося, що це буде проблемою, адже я все ще перетинатимуся з іншими працівниками. Отож, так і вирішили.
У Мексику тоді не потрібен був тест чи віза. Тільки електронну форму треба було заповнити, і можна було перебувати там 180 днів. Також треба було показати зворотний квиток звідти. Ми не планували повертатися в Україну, тому глянули, що є найдешевше з Мексики, і вибрали квиток у Колумбію, який коштував близько 50 доларів. Ми його купили просто як підтвердження. Думали: якщо що, то зможемо перебронювати або просто квиток пропаде, якщо ми вирішимо залишитися тут на довше.
Квитки в Мексику дійсно були дорогі, тому цю суму ми потім компенсували зі своїх бюджетів протягом двох місяців. Квартиру зняли по Airbnb на місяць, це вийшло дешевше, аніж знімати на тиждень чи два. Та ці гроші, що ми витратили на літак, були відчутні. Та й весь місяць в Канкуні вийшов дорожчим, аніж ми очікували, порівнюючи з попередніми й навіть з наступними. Чому так?
По-перше, наші друзі частіше витягували кудись сходити поїсти, ми їздили на декілька екскурсій. Їжа там не дорога: можна поїсти в ресторані у районі 100–150 гривень. Проте тому що це було смачно, їсти так хотілося частіше. Типу: як я можу не піти на тако, якщо воно коштує 100 гривень? Це був новий континент, нові смакові відчуття, і ми не дуже себе контролювали.
Компанія, з якою ти їдеш, дуже важлива, бо є люди, які підбивають нас на більші витрати. Справді важко, коли людина каже: «Ой, та скільки воно там коштує, та пішли». То вже й сама думаєш: «Ну і що, я така скнара й не можу собі це дозволити?» Якщо ж людина, як і ви, економна, наприкінці тижня фіксує витрати, буде легше.
Через це я витратила більше свого місячного бюджету. Взяла ці гроші із заощаджень і потім просто менше витрачала, і так все перекрила наступного місяця. Тоді ми поїхали в інші міста, і там було дешевше, тим паче що вони були вже не такі туристичні.
Компанія, з якою ти їдеш, дуже важлива, бо є люди, які підбивають нас на більші витрати
Аналіз витрат і заощаджень
Люди мене запитували, як їм почати так само подорожувати. Варто сказати, що я радше відношу себе до категорії digital nomad – «цифрова кочівниця», тобто я маю й стабільну роботу, і подорожую. А є люди на фрилансі, які в процесі подорожей шукають проєкти та заробітки, тому в них є відчуття, що гроші закінчуються. Також є ті, хто взяли довгу відпустку на заощадження, але вони відчуватимуть, що через місяць, два, шість гроші закінчаться – і це буде стрес. Я вирішила, що мені такий формат не підходить, тому мені важливо, щоб була постійна робота й бюджет.
На початку я фіксувала надходження та витрати в застосунку на телефоні. Через декілька місяців ми зрозуміли, що вдвох їздимо та ділимо між собою: хто за квартиру платить, хто – за перельоти. Тоді створили Excel-таблицю, куди записували витрати. Спочатку ми проговорили, у кого який бюджет на місяць.
Я постаралася звести свої витрати в Україні буквально до нуля. Усе, що в мене було: передплати, поповнення телефону я мала викреслити, щоб усі 100% мати змогу витрачати в подорожі. За декілька тижнів я перейшла на мінімальний тариф по телефону, перестала платити за інтернет та комунальні.
Наш бюджет змінювався мало не щомісяця: у когось підвищення, додатковий дохід, курс змінився. Тоді ми починали розраховувати, куди могли б більше витратити. Пізніше зрозуміли, що не варто знімати готівку, бо важко зрозуміти, куди вона йде. Тому карткою платимо за квартиру, квитки, ресторани. Наприкінці місяця я дивлюся в Excel-табличку й аналізую, на що йдуть гроші та чи не перевищую бюджет.
Наш бюджет змінювався мало не щомісяця: у когось підвищення, додатковий дохід, курс змінився
Перші пів року тести для подорожей не були потрібні. Пізніше я їх постійно робила, і вони коштували десь 80–90 доларів. Потім вакцинувалася, і вони стали знову непотрібні. Тобто якщо порахувати, що з 14 країн тести були потрібні у 6–7, тому це також невелика сума вийшла, якщо розділити на рік.
Якщо взяти суму за всі квартири, які ми знімали за останній рік, і поділити на 12, то кожен місяць мені вийшов дешевше, ніж коли в Києві знімала окрему кімнату. У середньому я витрачала 5400 гривень на місяць на житло, а в Києві я платила 6000. Записувати витрати треба, інакше я б не могла отримати такі ось інсайти. Я б ніколи не знала, скільки б заплатила за квартиру за рік.
На момент приїзду до України сума моїх заощаджень навіть збільшилася. Звісно, на невелику суму, бо в мене не було конкретної цілі її збільшити. Зараз у мене почався другий рік подорожі, то я вже думаю й про збільшення доходу. Але в такому разі не буду витрачати більше, тоді вдасться краще заощаджувати.
Є люди, які кажуть мені, що не хочуть себе так стримувати, записувати витрати, а просто насолоджуватися життям і мати можливість випити кави, коли захочуть. На мою думку, тоді треба вирішувати, чи хочете ви подорожувати, чи пити каву в кафе щодня. Я не кажу, що треба прям жертвувати чимось, але жити на свої гроші треба вміти. Або ж можна обирати дешевші країни: моя знайома взяла з мене приклад і поїхала у Балканські країни зі ще меншою сумою. На той самий бюджет, що вона витратила б вдома, вона пожила в трьох країнах.
Текст: Софія Пилипюк
Розшифровка: Анастасія Микитенко
Коментарі
Підписатись