Партнерки«Маємо нездорову любов до книжок». Директорки книгарні-кавʼярні «Сенс» про (не)романтичність роботи
Як одночасно продавати книжки, готувати каву й організовувати культурні події
У рубриці «ПАРТНЕРКИ» ми розповідаємо про жінок, які придумали спільний проєкт або працюють на керівних посадах у бізнесі й досягли успіху у своїй справі. А заразом руйнуємо міф про те, що жінки не здатні на дружні стосунки й можуть лише агресивно конкурувати.
Героїнями цього матеріалу стали директорки книгарні-кавʼярні «Сенс» – креативна директорка Надія Вовк, маркетингова директорка Марина Чернявська та проєктна директорка Ірина Дзюба. Ми поговорили з ними про те, як вони почали працювати в книгарні, як їм вдається менеджерити кілька напрямів одночасно, чому люди романтизують книжковий бізнес і в чому успіх «Сенсу».
«Сенс» у цифрах:
2021 – рік заснування.
30 людей працює в команді.
близько 3000 найменувань книжок, які зараз продають у книгарні.
понад 80 проведених подій.
Початок роботи в «Сенсі»
Надія Вовк: Мій початок роботи нагадував історію трьох рукостискань: наша з Олексієм Ерінчаком (засновник книгарні «Сенс») спільна знайома запросила мене подивитися на нову книгарню-кавʼярню, яку відкривають класні люди, з перспективою подальшої роботи. На той час у мене була творча криза, і я подумала, чому б не піти й не спробувати.
Коли я прийшла, перше, що сталося, – я ледь не впала в якусь яму. Це виявився ремонт. (сміється) На місці «Сенсу» була «Євразія» і, щоб зробити там книгарню, треба було докорінно все змінити. Я прийшла на першій стадії ремонту, коли не було світла, проводили серйозні технічні роботи. По суті, це була гра в сліпу, бо я не знала людей, які відкривають книгарню, не знала, що з цього вийде, і загалом я не дуже авантюрна людина. Проте я не бачила причин не спробувати, і в процесі мене затягнуло. Напевно, це був найбільш авантюрно виправданий крок у моєму житті.
Марина Чернявська: Я абсолютно випадково познайомилися з Олексієм у контексті іншого проєкту. Тоді під час спілкування нам здалося, що наші погляди на книжки й на те, як має розвиватися літературний ринок, збігаються. До цього я десять років працювала в рекламних агенціях, дуже сильно вигоріла й перехотіла працювати в цій галузі. Тому вирішила, що, хочете ви чи не хочете, шановні працівники літературної сфери, я теж буду з вами. (сміється)
Олексій запросив мене на випробувальний термін, у межах якого я була відповідальною за фотозону на цьогорічному Книжковому Арсеналі. Ми організовували нонфікшн-частину всього Арсеналу: мали замовити туди 15 тисяч книжок, розмістити їх за дві доби й зробити простір веселим, захопливим і цікавим для відвідувачів. Тестовий період був успішним, тому я залишилася в «Сенсі».
Ірина Дзюба: Я долучилася до команди «Сенсу» майже в один час із Мариною, у травні. Провести проєкт Книжкового Арсеналу – це досить цікавий виклик, тому що на чотири дні вайб книгарні «Сенс» потрібно було перенести в приміщення Арсеналу, але в значно більших масштабах. Ми багато працювали над цим, у якісь моменти ставало важко, але з часом я усвідомила, що наша команда виправдовує всі зусилля, докладені до того, що відбувалося на фестивалі. Тому я й надалі залишилася в книгарні «Сенс». Зараз ми готуємо нові проєкти, які за масштабами більші за попередні та звичні нам.
У нашому районі, на Печерську, ми хотіли створити спільноту, де люди могли б гуртуватися, маючи схожі вподобання, цінності й інтереси, розвивати себе, створювати цікаві проєкти
Робота в початок повномасштабної війни
Надія: Наша книгарня відкрилася буквально за два місяці до повномасштабної війни. У нас не було значного досвіду роботи до цього періоду, бо ми не встигли розгорнути нашу діяльність на повну. Але я думаю, що ті цінності й бачення, які ми закладали під час заснування закладу, залишилися тими ж. Ми органічно ростемо, і це відображається на всіх наших проєктах, команді, самому просторі, планах на майбутнє.
У нашому районі, на Печерську, ми хотіли створити спільноту, де люди могли б гуртуватися, маючи схожі вподобання, цінності й інтереси, розвивати себе, мікрорайон, створювати цікаві проєкти. Після 24 лютого наша книгарня перетворилася на волонтерський штаб, і в нашому просторі почала працювати організація «Печерські котики». Коли в Києві стало спокійніше, зникла загроза окупації, а кияни поверталися до більш буденного життя, зріс попит на книжки. Ми знову стали книгарнею, але що у волонтерській діяльності, що в культурній – люди були нашою основною цінністю.
Для нас дуже актуальною є тема безбар'єрності, і ми як на початку будували безбар'єрний простір, так і зараз намагаємося, щоб він був комфортним для всіх. Ми масштабуємося, але в основі всього нашого розвитку лежать цінності взаємоповаги, обміну думками й поглядами.
Поєднання книгарні, кавʼярні й культурних івентів
Ірина: Наш успіх можливий завдяки команді, бо насправді будь-який бренд на 80% залежить від людей, які в ньому працюють. Наше найголовніше завдання, коли ми масштабуємося, – не втратити злагодженість нашої команди, щоб від зростання не зменшилась якість нашого продукту. Як говорила Надійка, ми реагуємо на те, чого потребує суспільство й час. Коли почалося повномасштабне вторгнення, ми більш фізично допомагали в районі, зараз – створюємо культурні продукти, яких теж потребують українці.
Кожен хоче відчувати себе потрібним, здатним змінити щось у наш час. Культура впливає на майбутнє країни, і, оскільки кожна з нас є гравчинею в цьому полі, ми намагаємося позиціювати книгарню не просто як простір, а і як місце, де ти можеш знайти однодумців. Це і кав'ярня, і цікаві довколакнижкові проєкти, і підтримка інших ініціатив, із якими ми співпрацюємо.
Думаю, у майбутньому ми будемо спиратися на визначені нами цінності й трансформувати їх у тому вигляді, у якому їх потребує суспільство в конкретний час.
Культура впливає на майбутнє країни, і, оскільки кожна з нас є гравчинею в цьому полі, ми намагаємося позиціювати книгарню не просто як простір, а і як місце, де ти можеш знайти однодумців
Надія: Спочатку наш розвиток і в напрямі книгарні, і кав'ярні, і в івент-частині розпочинався з чогось малого та здійснювався силами невеликої команди. Зараз біля мене є керівниця цілого маркетинг-відділу, окрема людина, яка закриває цілі проєкти, і все це масштабується. Ми досі вчимося поєднувати всі ці процеси, щоб працювати над спільним результатом. Інколи здається, що масштабування – це суцільна перевага, оскільки вас стає більше, але водночас це багато викликів, насамперед – у командній роботі.
На мою думку, без команди неможливий гармонійний баланс між усіма напрямами роботи. Наприклад, ми збільшили книжкову площу всередині книгарні від часу заснування й відкрили ще одну кімнату. Спочатку ми думали над тим, що зможемо туди поставити, а тепер там не вистачає місця. На початку нашої діяльності ми обмежувалися тільки кавою та десертами. Тепер у нас є кухня у форматі міського кафе. Раніше ми проводили одну подію на тиждень, зараз маємо власний книжковий клуб, який проходить офлайн у книгарні та доступний до перегляду на нашому ютуб-каналі. Там також є серія розмов із цікавими людьми, які говорять про літературу та життя. Усе це розвивається паралельно, і без моїх колег це було б неможливим.
Марина: Мені здається, що дуже важлива умова успішного, ефективного розвитку всіх процесів, які в нас відбуваються, хоч іноді вони бувають хаотичними, – це те, що наразі всі люди в нашій команді на будь-яких рівнях і з будь-якимизавданнями мають надзвичайно теплу, іноді навіть нездорову, любов до книжок і літератури. І це не просто високомовна фраза. Мені доводилося збирати різні креативні команди в маркетингу, і в жодному бізнесі я не зустрічала такого, щоб, наприклад, приходили забудовники й казали: «Я працюю в цій сфері, бо дуже сильно люблю будинки». Я не чула такого ні про будинки, ні про каву, ні про інші продукти.
Тим часом усі люди, які приходили на співбесіду в «Сенс», у відповідь на питання, чому вони хочуть працювати тут, говорили: «Я просто дуже сильно люблю книжки, мені подобається, як тут працюють із ними». Мені здається, це великий секрет того, чому в нас усе вдається. Наша робота – це створювати бізнес, заснований на абсолютно святому продукті, бо справді дуже важко знайти причини не любити книжок.
Про мету робити книжки повсякденною звичкою
Надія: Наш головний фокус – це книжки та події, пов'язані з книжками. У нас бувають різні гості, і ми хочемо, щоб розмова з ними була живою й відбувалася серед книжок, де збоку готують каву, а відвідувачі ходять між поличками й вибирають, що почитати. Можливо, якісь друзі завітали до нас на каву, але вони чують розмову про книжку, і вона їх зацікавлює. Так ми формуємо важливий меседж, що книжки й читання – це повсякденна історія, звичка, схожа на чищення зубів чи ранкову каву.
Мені подобається, коли ми зустрічаємося з авторами, і не треба думати, «що ж хотів сказати автор», – його можна відразу про це запитати. Дуже втішно, коли ти бачиш чергу людей, яка стоїть біля автора, щоб підписати свій примірник книжки. Напевно, для мене це улюблені моменти в роботі.
Ми обговорюємо й інші теми, окрім літератури, але не створюємо про них івенти у звичному вигляді, коли спікер прийшов, розповів щось, і відвідувачі розійшлися. Наприклад, як ми зазначали, для нас важлива тема безбарʼєрності, і наша команда проходила тренінг від організації «Доступно.UA». Комунікаційний проєкт на тему безбар'єрності ми проводили й під час Книжкового Арсеналу. Це був інтерактивний захід, повʼязаний із соціально чутливою лексикою, яку потрібно використовувати, щоби бути інклюзивними.
У нас також була зустріч із Дмитром Щебетюком (засновник «Доступно.UA», має інвалідність – прим.ред.). Ми не говорили про людей з інвалідністю, не обговорювали прямо їхніх проблем – натомість це був вечір, де він грав на гітарі, збирав друзів і відвідувачів навколо, і так вийшов цікавий для нас формат.
Для нас важливою є тема урбанізму, але ми також не організовуємо подій, що безпосередньо обговорюють цю проблематику. Водночас у нас є добірка книжок на урбаністичну тематику, про яку ми розповідаємо в наших соціальних мережах.
Зараз ми спостерігаємо попит на класичну українську літературу, який триває вже понад рік. Виходять багато красивих перевидань класики, і в нас відбуваються зустрічі з упорядниками цих серій. Паралельно я бачу, як подібні теми стають популярними в кіносфері: люди зацікавлені в історії українського кіно й, наприклад, обговорюють не тільки екранізацію «Землі» Довженка, але й «Вавилону ХХ» Миколайчука, інших класичних стрічок. Ми з командою мріємо створити якийсь проєкт на перехресті літератури та кіно й зараз працюємо над цим.
Наша робота – це створювати бізнес, заснований на абсолютно святому продукті, бо справді дуже важко знайти причини не любити книжок
Про романтизацію роботи в книжковій сфері
Марина: Приходячи працювати в книгарню чи книжковий бізнес, ти зазвичай умотивований тим, що любиш читати й хочеш читати більше. Натомість ти приходиш працювати в книгарню й читаєш значно менше, ніж раніше, бо часу на це в тебе абсолютно немає. Твоє завдання – розповідати людям про те, що вони, найімовірніше, отримають від книжки, але ти сама, як правило, прочитаєш її останньою. Це моє особисте страждання (сміється).
Ірина: Ми з Надійкою досить довго працюємо в книжковій сфері й бачимо, що дуже багато людей романтизують цю професію, особливо якщо це стосується консультантів книгарень. Коли вони починають працювати, то думають, що матимуть багато часу на читання. Насправді ж вони дуже обмежені в тому, щоб читати в повному обсязі й зазвичай поверхнево ознайомлюються із сюжетами, щоб залишатися в курсі всього.
Ідеться про те, що в кожній справі є кухня, яку ти маєш робити для того, щоб інші мали можливість прийти, романтично посидіти, зробити красиві фото, вибрати книжки, які вони хочуть придбати. Книжковий бізнес, як і будь-який інший, має речі, яких ніхто не бачить. Ти мусиш розбиратися в юридичних, економічних питаннях і працювати з ними на різних рівнях.
Водночас, працюючи над певним результатом, мені важливо, з чим саме я працюю – чи це буде косметика, чи одяг, чи книжки. Окрім книжок, які ти продаєш у певній кількості, ти ще й продаєш емоцію до неї, тому що ти бачиш людей, які приходять, їхні радісні фото, їхнє захоплення, й розумієш, що створив для них якусь емоцію. Це надає дуже багато мотивації працювати далі.
Робота в книжковій сфері – це не завжди про книжки, а про шлях потрапляння книжок до людей. Водночас попри те, що я в книжковому бізнесі понад 10 років, я не відучилася радіти, коли до книгарні приїжджають нові книжки, яких ти очікувала, або коли бачиш, як багато людей сидять у книгарні й що їм це приносить радість. Ти отримуєш задоволення від такого результату попри те, що з кожним днем ти все менше й менше безпосередньо дотична до книжок і читання. Якщо повертатися до консультантів, вони дуже багато спілкуються з людьми й із часом починають отримувати задоволення від фідбеку людей, які вчора купили книжку за їхньою рекомендацією. Вони знаходять своїх друзів серед постійних клієнтів, і це теж перевага роботи.
Надія: Працювати в культурі як бізнесі – це гібридна історія, бо, з одного боку, мають діяти закони бізнесу: якими б натхненними ви не були, але оплачувати оренду, замовляти книжки, платити працівникам якось потрібно. Як би нам не хотілося піти від цих процесів, адже в нашому випадку вона руйнує весь романтичний образ професії, нам доводиться за неї триматися, бо так влаштований світ.
З іншого боку, ми не продаємо ковбасу, тому в нас зовсім інший підхід у роботі з людьми й комунікаціях. У нас є гасло серед команди, що ми радимо книжки так, як би порадили їх своїм друзям, і в цьому є романтичний вайб.
Ірина: Важливо розуміти, що книжковий бізнес перебуває на межі бізнесу й культури, і тут не повністю діють усі закони культури. Дуже сильно важить позиція самого засновника книжкового бізнесу. Наприклад, ви заходите до продуктового магазину й можете нічого не знати про нього, які вподобання в його власника й подібне. У книжкових магазинах це важливі речі, бо туди ходять люди, які прагнуть отримати якісь знання чи додаткову інформацію.
Бізнес має висловлювати позицію стосовно важливих подій чи конфліктів, які відбулися в книжковій сфері в Україні, і робити це швидше за інших. Ми усвідомлюємо, що не просто надаємо продукт, а впливаємо культурно на людей і маємо відповідально до цього ставитися. Від того, з ким ми зробимо зустріч у книгарні чи як будемо продавати книжки, багато залежить. Наприклад, консультанти книгарень не мають багато часу на читання, але ви не зможете взяти на цю посаду людину, яка взагалі не цікавиться книжками, бо вона має бути своєрідним посередником між книжкою і людиною, яка її придбає. Це цікава сфера, що потребує постійного навчання, удосконалення, включеності в сучасні події.
Узагалі всі учасники книжкового бізнесу – це активні люди, які дуже рішуче налаштовані захищати свій простір. Вони зовсім не пасивні. Можливо, це повʼязано з тим, що книжковий бізнес тривалий час існував в умовах виживання. У 90-х роках у ньому працювали люди, які були справжніми фанатами справи, бо прибуток у цій галузі був мізерним. Тому вони готові захищати це все.
Як на мене, книжковий бізнес набагато складніший за інші, повʼязані з продажами якихось товарів. Ти можеш однією фразою чи однією подією як підвищити свій рейтинг, так і завдати шкоди власній справі. Важливо, щоб усіх працівників обирали відповідально для такого бізнесу: вони мають добре розумітися на книжковій сфері й усвідомлювати, що це певна зброя, якою ми зараз користуємося, даючи українцям відчуття певної культурної захищеності в майбутньому.
На початку повномасштабного вторгнення люди почали масово купувати історичні книжки, щоб зрозуміти, що взагалі відбулося в їхній країні. Щоб такого більше не сталося, ми маємо виробити якийсь імунітет, а це можна зробити, зокрема, завдяки книжкам. Тому книжкова сфера – досить важлива й потребує належної уваги.
Текст: Ольга Дуденко
Фото: @sens_kyiv
Коментарі
Підписатись