ПартнеркиВід книжки до видавництва. Як двоє дівчат створили ІST Publishing

У рубриці «Партнерки» ми розповідаємо про жінок, які придумали спільний проєкт і досягли успіху у своїй справі. А заразом руйнуємо міф про те, що жінки не здатні на дружні стосунки та можуть лише агресивно конкурувати.

Як усе почалося

Анастасія: До IST Publishing я курувала – і зараз курую – галерею сучасного мистецтва COME IN у Харкові. З Катею ми познайомилися через те, що в нас обох є кураторський бекграунд.

Катерина: Я тоді працювала в «Я Галерея». Була асистенткою куратора Павла Гудімова, допомагала з книжками, які виходили у видавництві «Артбук» і спілкувалася з відвідувачами галереї. Якось до Павла на зустріч прийшла Настя. Я відчинила їй двері й відразу побачила, яка вона приємна людина. Мені так захотілося їй розказати про нову виставку! У нас було таке «кохання з першого погляду». Я навіть пам’ятаю, що це була виставка Альбіни Ялози. І пам’ятаю саме через цю зустріч, яка потім повпливала на наші життя, як би патетично це не звучало.

Анастасія: Ми десь 3 роки спілкувалися, дружили. Паралельно я з нашим спільним другом Борисом Філоненком, який теж працює в галереї COME IN, обговорювала, що ми б хотіли створювати книжки. Але тоді в цього не було чіткої форми. Одного разу мені подзвонила Катя – і цей дзвінок був «роковим».

Катерина: «Роковим» у наших стосунках [сміється].

Від першої книжки до видавництва

Катерина: Я тоді працювала над книжкою «Де кураторство» – це дослідження про українське мистецтво й кураторські практики, починаючи з 80-х років. Але хоч тема актуальна, ми не знайшли видавництво, яке б погодилося видати цю книжку так, як ми її бачили. У книжковій сфері труднощі з нішевими проєктами, а спеціалізованих на темі мистецтва малих видавництв в Україні не так багато.

Я пригадала, що в Насті є ФОП. Не дуже розуміла як, але знала, що це може мені допомогти видати книжку. Я подзвонила до Насті й сказала, що в мене до неї крихітна пропозиція. І Настя сказала: «Без проблем, я відкрию собі КВЕД і все».

А от і не все, бо після того наші життя змінилися. Через пів року ми вже робили презентацію на «Книжковому Арсеналі», на якій Настя була в ролі видавчині. Хоч вона тоді казала мені: «Я взагалі не розумію, що тут роблю» [сміється].

Анастасія: Перші місяці нашим радником був Олександр Савчук – видавець, в якого теж є своє мале видавництво. Він мені сказав, що це серйозна справа. Я зробила свідоцтво про те, що ми можемо випускати книжки – тобто справи вже набирали обертів.

Катерина: Нам допомогло те, що я раніше допомагала з книжками, які виходили у видавництві «Артбук». Ми з Валерією Лук’янець, співавторкою книжки «Де кураторство», придивлялися до дизайнерів, які нам подобаються, і звернулися до Варвари Перекрест. Дали їй карт-бланш у створенні дизайну книжки. На той момент, видати книжку з просто сірою обкладинкою з написом «Де кураторство» було дуже нетипово для українського книжкового ринку. А ще ми хотіли надрукувати книжку на найкращому папері, тому вибрали Munken. Для нас завжди було важливо зробити максимально якісний продукт у всіх сенсах: контент, дизайн, друк. Гроші у книжку вкладали і свої, і робили такий собі внутрішній краудфандинг, нас підтримували наші близькі.

Анастасія: До цього в мене було дуже чітке відчуття, що я нічого не розумію. Мені здавалося, що всі щось знають, а ми рухаємося наосліп. Але коли ми стали спілкуватися з колегами у видавничій справі, стало зрозуміло, що взагалі немає певних чітких правил, і у нашій сфері в Україні це «непахане поле». Тому ми не просто брали якусь модель і застосовували її до нашого видавництва. Ми придумували цю модель із нуля.

Катерина: На кожен проєкт ми збираємо окрему команду. До того ж, ми не можемо зробити нову книжку з нашого внутрішного бюджету, нам завжди потрібне зовнішнє фінансування. У нас гібридна модель фінансування, в якій ми дуже відкриті до різних пропозицій і з цього вибудовуємо бюджет. В одному проєкті можуть бути залучені інвесторські гроші, грант, краудфандинг. Кожен проєкт не схожий на інший. І щоразу це виклик.

І, звісно, ми поділили зони відповідальності. Раніше ми працювали так: хто перший побачив завдання чи відкрив листа, той і відповідальний за це. Зараз ми розподілили так: Борис займається публічними подіями, роботою з молодими авторами; Настя – юридичними й бухгалтерськими питаннями, а я – координацією команд, роботою з інвесторами.

Не лише для мистецької бульбашки

Катерина: Ми видаємо книжки, які більше проливають світло на сучасне життя. Інша справа, що це життя можна розуміти через різні призми, однією з таких призм може бути культура та мистецтво, які нам близькі.

Зараз наша видавнича програма продовжує будуватися, у першу чергу, на наших персональних зацікавленнях. У Насті – фотографія, у мене – кураторство, а у Бориса – коміксові студії. Ми поділили між собою ці напрями, досліджували їх і довірялися одне одному у виборі текстів.

А ще нам важливо створити зв’язки між культурою та суспільством.

Анастасія: Спочатку нашою цільовою аудиторією були люди, пов’язані з мистецтвом, але зараз ми об’єднали більшу аудиторію. І продовжуємо працювати над тим, щоб її розширювати. Ми не хочемо зупинятися лише на цій мистецькій бульбашці.

Катерина: Але ми завжди дуже радіємо, коли молоді мистецтвознавці, критики користуються нашими книжками, роблять на них посилання. Це і є наше завдання – робити так, аби наші книжки й концепції, які ми викладаємо, поступово входили в обіг.

Робота з авторами

Анастасія: Нам було дуже важливо видавати сучасних авторів, а ще спілкуватися з ними. Тобто цінність не лише в тексті, який ми отримуємо, а й у живій розмові, можливості привезти цього автора до України.

Наприклад, наш перший переклад був від Доротеї Ріхтер – професорки Цюрихського університету. Ми просто написали їй листа, що ми маленьке видавництво з України, нам дуже цікаві її тексти й ми вважаємо, що вони були б зараз актуальні в нашій країні. Вона погодилася, дала нам права на ці тексти й це не вимагало від нас покупки прав. Це незвича робота видавництва, тому що у класичній схемі треба витрачати велику кількість грошей на те, щоб придбати права на видання та переклад книжки.

Паскаль Ґілен – один із наших головних авторів – приїздив у Київ із лекцією у 2017 році. І Катя мені сказала, що збирається піти в PinchukArtCentre й послухати його. Я за освітою соціологиня та розповіла їй, що дуже люблю його тексти й сказала познайомитися з ним.

Катерина: А якщо точніше, я запросила його на вино.

Анастасія: І накормила борщем! [сміється].

Катерина: Я підійшла до нього після лекції, сказала, що мені вона дуже сподобалася та спитала, чи знає він де тут повечеряти. Він не знав, тому я запропонувала випити вина й повечеряти разом. Зрештою, у нас зараз навіть дружні стосунки, бо він нас любить, часто приїжджає в Україну, постійно на зв’язку. Це ще один приклад, як наша робота багато в чому залежить від стосунків із людьми. Ми насамперед про дружбу й довіру, а не про дистанцію та діловий контакт.

Анастасія: Ґумбрехт (теоретик літератури, професор Стенфордського університету – ред.) теж якось нам написав листа: «Дорогі друзі, ось мій рукопис, я його закінчив сьогодні зранку». Нещодавно в нас вийшла його книжка «Продукування присутності», дизайн якої, за його словами, the best looking book ever.

Також такий темп роботи дає нам можливість приділяти кожній книжці увагу й розбудовувати навколо неї певний контекст. Бо кожен наш проєкт – унікальний. У нас немає схеми чи системи, яку можна застосувати до кожної книжки.

Ми хочемо залишатися маленькими, але наша діяльність може розширюватися. Наприклад, окрім книжок, ми займаємося дистрибуцією, робимо лекції, майстер-класи, презентації, освітні курси, виставки. Діяльність нашого видавництва може не обмежуватися книжками.

Катерина: Для мене те, що ми залишаємося в межах малого видавництва – це про якість. Зараз усе більше переходять до того, що менеджмент має бути продуктивним, має бути оптимізація процесів. Ми йдемо трохи супроти цієї тенденції, бо для нас нормально працювати над книжкою 2 роки. Це абсолютно нерентабельно й будь-який інший великий видавець сказав би, що в цьому немає сенсу.

Але поки ми не зробимо книжку такою, якою ми її бачимо, максимально наближеною до ідеалу, вона не піде в друк. І мені подобається, що ми є видавництвом, яке видає тільки хороші книжки (принаймні ми сподіваємося на це). Цей момент дуже надихає. Багато в чому внутрішній потяг цим займатися – він не про нематеріальні речі, а про зв’язки, які ми вибудовуємо, про пізнання світу навколо та самих себе. Тут є ще дуже глибинні речі, які проявляються й мотивують працювати далі, незважаючи на комерційний успіх.