ПартнеркиМи створили першу zero waste компанію в Україні – OZERO

У рубриці «Партнерки» ми розповідаємо про жінок, які придумали спільний проєкт і досягли успіху у своїй справі. А заразом руйнуємо міф про те, що жінки не здатні на дружні стосунки та можуть лише агресивно конкурувати.

З чого все почалося

Аня: За спеціальністю я авіаційна інженерка. Після навчання працювала в аеропорту, потім стюардесою. Авіація – дуже напружена сфера діяльності, в якийсь момент я вирішила взяти паузу й подумати, чим ще можу займатися.

Якось я проїжджала повз сміттєвий полігон і була просто шокована. Почала шукати інформацію, хто займається темою екології в Україні, стала волонтеркою. Тоді я зустріла Настю Мартиненко, третю співзасновницю OZERO. У нас з’явилася ідея, що треба говорити не лише про сортування, а першочергово про концепцію zero waste – «нуль відходів». Це підхід, який полягає в тому, що треба створювати менше сміття.

Ми з Настею почали читати лекції на цю тему, але люди після них казали: «Класно, але де все це купити?». Тому ми вирішили зробити онлайн-магазин екотоварів. На власні заощадження та позичені у друзів кошти ми замовляли маленькі партії різних речей.

Також у нас з’явилася ідея зробити акцію, щоб мотивувати людей брати напої у свою чашку. Але хотілося, аби це було ще й красиво. Я почала питати знайомим, хто міг би щось порадити. На цей запит відгукнулася Надя – ми обоє з Євпаторії та знайомі вже 21 рік. Ми вчилися в одній школі й товаришували, але коли переїхали в Київ, то десь на 9 років загубилися. Ми зустрілися у One Love Coffee біля костелу та просиділи там замість 20 хвилин десь 3–4 години, перейшли від ідеї «Своя чашка» на тему нуль відходів загалом. Надю це дуже зацікавило й вона захотіла долучитися до нас.

Надя: Пам’ятаю, Аня розповідала мені ідею, а я багато запитувала: «А навіщо?» і в процесі розмови зрозуміла, що нуль відходів – це дуже раціональний підхід.

На той момент, я вже півроку не працювала. До цього була дизайнеркою та артдиректоркою в агенції Postmen, а потім – маркетинг-директоркою ресторанів Cави Лібкіна в Одесі. Це був крутий досвід, але я вигоріла й після цього повернулася в Київ. Десь у цей період, коли я думала, чим би зайнятися далі, я зустрілася з Анею й мені стало цікаво долучитися до проєкту, але в ролі партнерки.

Аня: Ми починали наш онлайн-магазин зі сторінки у Facebook. Спочатку в нас було дві позиції на продаж, а нашим першим постачальником був Hydrophil – німецька компанія, яка виробляє свої бамбукові щітки та ватні палички.

Ми відразу прискіпливо сталися до вибору товарів. Не будь-який екопродукт в інтернеті дійсно є таким. Людина може замовити собі щось на AliExpress, але це не буде zero waste, це буде a lot of waste. Це може бути товар із неякісної сировини, при створенні якого була несправедлива оплата праці, наприклад. Тому ми із самого початку поставили собі вектор підбирати товари з етичними та екологічними виробниками.

Надя: З більшістю виробників, з якими ми починали, співпрацюємо й до сьогодні. Наприклад, є французький бренд Ecodis. Вони виготовляють авоськи із сертифікованої органічної бавовни GOTS. Якось Настя побачила їх у Франції та привезла нам. У них на сайті не було пошти, тому Аня просто зателефонувала їм: «Привіт, ми з України та хочемо продавати ваш бренд у нашому zero waste магазині», і вони погодилися.

Тому наші правила такі: ми не продаємо товари з AliExpress і несемо відповідальність за те, що пропонуємо нашим клієнтам. Ми дотошно перевіряємо кожен товар перед тим, як узяти на дистрибуцію. Зараз у нас представлено 700 позицій і про будь-який товар нас можна спитати та ми розповімо про виробника.

OZERO на «Куражі» та перші шоуруми

Надя: Тоді люди ще не чули про концепцію zero waste, тому починали розвивати OZERO з освітньою місією. Навіть у соцмережах ми не писали: «Ура, у нас з’явилася нова зубна щітка!». Ми пояснювали, які екологічні проблеми є, як можна допомогти їх вирішити, яку альтернативу ми пропонуємо.

Перший рік-півтора ми взагалі нічого не отримували від цього бізнесу. Тому паралельно я працювала на «Куражі». Там ми з OZERO читали лекції, організували сортувальні станції. Також на «Куражі» була наша перша офлайн-точка. У нас тоді вже було не два товари, трошки більше – десь 15–20. Але ця точка була радше не заради продажів, а для знайомства. Наші перші підписники прийшли зокрема з «Куража» й до кінця року аудиторія збільшилася до 10 000. Ми почали краще продаватися онлайн – через Instagram i Facebook.

Проте якось ми сіли та зрозуміли, що з фінансами зовсім не те виходить: наче ми не бізнес, а волонтерська організація, яка просто закуповує товар і віддає його людям. Ми вирішили вести більш ретельний облік і змінити ціноутворення. Через пів року після зміни стратегії наші показники виросли в 40 разів і ми змогли переїхати в наш перший шоурум.

Аня: Справа в тому, що до цього частина товарів перебувала в мене вдома, частина в Насті. Щось зробити навіть одну-дві відправки, треба було приїжджати в центр – Насті з Троєщини, а мені з Шулявки – сідати в кафе й займатися цим. Було дуже незручно, ми багато витрачали в закладах.

Зрештою, ми кинули клич у Facebook, що шукаємо простір для OZERO, і нам відразу написала засновниця студії Roslynka, запропонувала переїхати до них у простір.

Надя: Після переїзду в нас з’явилася перша працівниця Фаїна. Вона сама звернулася, що хоче працювати в нас і стала менеджеркою з роботи з клієнтами. Коли в нас збільшилася кількість замовлень, ми відкрили вакансію на ще одну людину – тоді нам прийшло десь 200 відповідей. Зрештою за тиждень ми перебрали всі кандидатури й у нас у команді з’явилася Таня.

Тоді з’явився чіткий розподіл обов’язків: на Ані операційна робота (постачальники, фінанси, податки), на мені – робота з маркетингом і продажами, а на Насті – консалтинг та освітній напрямок, на Тані й Фаїні – робота з клієнтами.

Аня: Ми й далі росли, тому пізніше переїхали у простір Izone.

Надя: А також запустили акцію #менівсвою. Багаторазові горнятка в нас круто пішли в маси, люди робили багато фото. І ми хотіли б щоб ці люди надихали інших на користування такими чашками. Тому з’явилася ідея об’єднати їх під одним хештегом. З часом цей рух переріс у вже всеукраїнський, а хештег почали використовувати й інші бізнеси.

Розвивався напрямк консалтингу: ми зробили екоадаптацію «Книжкового Арсеналу» та фестивалю KyivWine. У нас з’явилися волонтери, які хотіли більше дізнатися за темою zero waste. Для них ми теж читали лекції, а вже на подіях, де вони волонтерили [біля сортувальних станцій] у них була практика, після якої вони отримували дипломи.

З часом ми зрозуміли, що не всім гостям зручно діставатися до нас у шоурум. Він розташовувався на другому поверсі Roslynka на Шулявці. Досі дивуюся, як люди нас там знаходили [сміється].

Аня: У нас розширювалася команда й у Izone теж ставало тісніше. До того ж склад був у сусідньому гуртожитку, не найзручніший варіант. У нас у команді всі дівчата й тому, коли хтось замовляє 30 сортувальних баків, то ти їх перев’язуєш мотузкою й тягнеш на собі, як мул.

Надя: Була смішна історія: якось ми вирішили замовити до Нового року картонні ялинки. Розміри: 60 см, 1 метри та 2 метри. Нам треба було їх забрати з «Нової пошти». Це величезна коробка, яку ми з Анею не знали, як донести. І так, і так пробували. У результаті, поставили собі на голови, несемо й сміємося, що це картина під назвою «Підприємиці» [сміється].

Zero waste простір і карантин

Надя: На початку 2020-го ми вже розуміли, що треба шукати нове приміщення, бажано з виходом на фасад будівлі. Моя знайома Оля (зараз – власниця zero waste кафе «Cубота» – ред.) розповіла про приміщення на Микільсько-Ботанічній. Ми приїхали його подивитися: красивий фасад, високі стелі, два приміщення. Уявили, що тут може бути шоурум, коворкінг, склад для товарів, а Оля розповіла, що хоче зробити у просторі кафе.

Бізнес модель склалася, ми підрахували, що фінансово справимося. Підписуємо договір про оренду – і через два дні оголошують карантин.

Аня: Власник приміщення виявився дуже розуміючим. Попередньо, він казав, що якщо буде карантин, то ми якось домовимося. Дав нам місяць ремонтних канікул, пізніше продовжив їх ще на один. Але потім приміщення якимось чином перейшло в державну власність і ситуація змінилася.

Паралельно, ми робили ремонт приміщення. Звісно, спочатку думали, що встигнемо все за тиждень: стіни пофарбувати, плитку покласти й ми готові. Про плиточників і те, як часто вони в нас змінювалися, можна було б узагалі знімати окремий серіал.

Надя: Під час карантину продажі впали десь на 50%, почалися проблеми з поставками. Хоча ми думали, що продажів може й взагалі не бути, але все виявилося не так погано. Найголовніше цього року для нас було зберегти команду й виплатити зарплату, навіть тоді, коли всі сиділи на самоізоляції. Ми розуміли, що це наша відповідальність і не хотіли, аби наші працівники втрачали щось навіть за таких обставин.

Аня: Також у цю кризу нам довелося перевірити наше партнерство на стійкість. Зараз ми працюємо над OZERO вдвох із Надею та перебуваємо у процесі вирішення юридичних питань із нашою третьою партнеркою Настею.

Надя: Зрештою, ремонт тривав півроку й відкрилися ми вже у вересні. Зараз простір OZERO реалізований у форматі шоуруму й кафе, але ми плануємо у другому залі зробити коворкінг і локацію для лекцій. А ще ми виграли грант на підтримку жіночого бізнесу від проєкту «Я зможу!».

Ми постійно читаємо лекції, але робимо це на тимчасових подіях, а майданчику, куди ти можеш прийти й послухати лекцію про екологічність – немає. Тому ми хочемо створити платформу, яка об’єднає перевірені лекції на теми, зв’язані з sustainability та не лише. З цим проєктом ми вперше виграли грант.

Сексизм і хейтери

Надя: Тішить, що є фонди, які підтримують жіночий бізнес. Ми начебто живемо в сучасному світі, але із сексизмом стикаємося постійно. До нас звертаються «дівчатка», можуть переходити відразу на «ти». І навіть успішні в бізнесі чоловіки можуть сказати: «У вас хороший проєкт, але я в жінок в бізнесі не вірю». Або ж запитують, хто у вас тут директор і нам доводиться пояснювати, що ми і є директорки.

У цілому, ми з хейтерами рідко зустрічаємося. Мабуть, найбільший хейт – під постом про менструальні чаші. Нещодавно був Environmenstrual Week і ми писали про особисті засоби гігієни в нас на сторінці в Instagram. Була жінка, яка писала: «Негайно видаліть цей пост. Як ви можете писати про менструацію та говорити про кров? Вас чоловіки читають». А під постом про багаторазові прокладки писали: «Не дай Бог, хтось полізе вам у сумку, а там багаторазова прокладка лежить».

Аня: У магазині теж по-різному буває. Є клієнти-чоловіки, які беруть до рук прокладку, а потім коли ти скажеш їм, що це – викидають її, наче бояться. А є й ті, хто, навпаки, з цікавістю вислухає, як це працює. Або ж учора в мене був клієнт, з яким ми 20 хвилин говорили про менструальну чашу, яку він обирав для своєї дівчини.

Надя: Так, в Instagram теж з часом все менше і менше людей реагує на цю тему. Якщо раніше будь-які пости про чаші викликали обурення, то зараз майже нікого не здивує пост про менструальні труси. Узагалі, це навіть радше не про екологію, а про здоров’я жінки. І чоловікам теж треба про це знати і цікавитися. Можна сказати, що в нашій освітній діяльності, ми говоримо не лише про екологію, ми й боремося з різними упередженнями.

Принципи партнерства

Надя: Зараз ми розуміємо, що партнерство має будуватися на довірі, взаєморозумінні й чесності. Це про те, що треба проявляти ініціативу, а не чекати, що хтось тобі щось повинен.

Наприклад, Аня займається фінансовими та операційними питаннями, але якщо вона зараз не може мені відповісти, я знаю, у якій таблиці можна знайти необхідну мені інформацію. Тому якщо хтось із нас поїде у відпустку – нічого не розвалиться, бо ми зможемо підстрахувати одна одну. Ось це відчуття підтримки та довіри надзвичайно важливе.

А ще, чесно сказати, що ти вигорів чи втомився – теж має бути ок у партнерських стосунках. Інколи треба людина поряд, яка скаже, що нічого не станеться, якщо ти раніше поїдеш додому.

Тому  партнерство – це чесна взаємодія, де є і підтримка, і розуміння, і відповідальність. Тоді легко вирішувати термінові питання та планувати майбутнє.