Власний досвід«Виграє той, хто тримається й бореться». Жінки з креативних індустрій про роботу на кіберфронті

В Україні багато сильних креативників, яких мало знають на Заході, – і мені завжди було через це боляче. Треба розповідати про себе, робити портфоліо, твітери, нормальні лінкедіни, просто легко знаходитися у пошуку. Наприклад, співзасновник CREVV Антон Іванов – людина з найкращим дизайн-портфоліо в країні – має 3000 фоловерів в інстаграмі і його неможливо знайти, якщо не знаєш українську дизайн-тусовку. Тому ми маємо говорити про себе й долучатися до міжнародного контексту.

Якщо говорити про професії, які будуть мати попит, важко назвати якісь, крім очевидних. Наприклад, усі кажуть про затребуваність архітекторів і дизайнерів інтер’єрів. І це так, але є нюанс: шукатимуть тих, хто вже має досвід роботи з архітектурними й дизайн-проєктами. Ніхто не дасть вам проєкт з реконструкції Драматичного театру чи внутрішнього дизайну нового ресторану або будинку, якщо у вас немає солідної професійної репутації та серйозного портфоліо. Щоби стати лише junior-спеціалістом у дизайні інтер’єрів треба 10 місяців онлайн-навчання. Тож я не вірю, що багато людей підуть навчатися цих професій.

Мені здається, що Україна – країна майбутніх підприємців. Багатьох зараз звільнили або урізали зарплатню, і це дуже травматичний досвід. Після війни ці люди будуть намагатися робити щось своє, щоби більше ніколи не потрапити у таку ситуацію. У них будуть і психологічні мотиви, тобто небажання опинитися в подібних обставинах знову, і економічні – прагнення заробляти десь самостійно, не залежати від свого роботодавця. За цих двох передумов будуть з’являтися маленькі студії, SMM-агенції, бюро, дизайн-студії.

Найголовніший виклик для нас зараз – не втрачати сили та впевненість у собі, у нашій перемозі. Це як у спортзалі, є коротка й довга дистанції. Якщо всі сили витрачаєш у перші три хвилини, то на кінець нічого не залишається. А нам ще треба відсвяткувати перемогу й усім повернутися. Тому, якщо є змога, варто відпочити й далі продовжувати комунікувати, робити проєкти. Якщо ми зникнемо зі шпальт та екранів, це знак, що робимо недостатньо й треба знову привертати до себе увагу. І якщо не було змоги долучитися до креативного фронту в перші дні чи місяці війни, це не означає, що цього не можна зробити зараз. Просто треба підключатися тоді, коли є можливість. Кожен шер, картинка, фраза, слово – усе має значення. Я десь тиждень була в Угорщині і, зустрічаючись з кимось, казала: «Привіт, я з України, у нас війна». Вони не можуть повірити, їм боляче, вони хочуть тобі допомогти і долучаються. Тож задача кожного – не мовчати, привертати увагу й бути піарником своєї країни завжди, де б ти не був.

Щодо комерційних проєктів, зараз багато хто говорить, що все класно й вони є. Можливо, це так, та якщо раніше один ролик можна було знімати два дні, то тепер частіше використовують старі архіви й замість того, щоб писати музику, пропонують купити на стоці. Це важкий факт для сприйняття, адже насправді багато чого змінилося. Та й загалом десь внутрішньо є таке розуміння, що зараз не дуже хочеться робити рекламу для сосисок чи пельменів, тому що, навіть якщо це комерційна історія, то круто, коли вона допомагає як бізнесу, так і суспільству. Тому зараз ми в такому ніби переосмисленні агенції й того, чим займаємося.

Із тих брифів, які отримуємо, багато стосуються відбудови. Наприклад, у нас був бриф про відновлення зруйнованого готелю в Чернігові. Мені здається, що тема відбудови – це тенденція, яка має два напрями. Перший досить прикладний, тобто безпосереднє відновлення міст, будинків, інфраструктури, будівництво містечок для переселенців. Після закінчення війни, а також у проміжковий період, коли війна припиняється на певних регіонах, перші інвестиційні кошти надаватимуться саме для цього. Креативні агенції будуть допомагати цим компаніям за допомогою комунікації залучати фінанси. Другий напрям – культурна відбудова. Зараз ми активно виходимо на європейський ринок з нашими фільмами, артами, брендами, застосунками. Багато сил буде спрямовано на те, щоб більше розказувати та знайти цей правильний шлях, як цікаво доносити нашу культуру європейцям. Для цього теж потрібні креативні агенції, які допоможуть інтегруватися в глобальний контекст.

Однак разом із розвитком креативних індустрій з’являються нові виклики й перешкоди. 20 червня разом із командою Adweek, з якою ми готували спільний спецвипуск про український креатив, наші креативники їдуть у Канни. Я впевнена, що там нас будуть запитувати, як світова спільнота може допомогти українським креативникам адаптуватися на глобальному ринку. І тут має відбуватися активна робота з двох сторін. Ми не можемо просто сказати, щоб вони давали нам брифи. Вони мають бачити український рівень оригінальності, а для цього нам потрібно створити інструменти та майданчики для комунікації. Показовою й актуальною в цьому сенсі була співпраця з Adweek. Вони зробили максимум для того, щоб допомогти українському креативному ринку стати присутнім у міжнародній спільноті.

Загалом у світі сформувався дуже гарний імідж про нас. Іноземці сприймають українців як людей з міцною самоідентифікацією, хоробрих, готових тримати оборону. Тому наша задача зараз не стільки створювати нові образи, як радше підтримувати й підтверджувати те, що ми вже маємо. Надавати нових прикладів того, чому ми сильні, сміливі, чому в нас є своя незалежна культура, не схожа на жодну іншу. Разом з Українським інститутом національної пам’яті ми зараз робимо проєкт «Небратні» якраз для того, щоб люди в міжнародній спільноті перестали називати російський та український народи братніми. Це велика платформа, яка пояснює, чому це неправда. Адже щоб такі наративи не поширювалися, потрібно надавати фактаж, який дозволить людям раціонально все проаналізувати.

У міністерстві в нас з’явився новий потужний інструмент комунікації – твітер Михайла Федорова. В Україні твітер-ком’юніті тільки зароджується, але загалом там активно обговорюють політичні теми і, звісно, сидять СЕО компаній, той же Ілон Маск. Тому цей канал працює з міжнародними аудиторіями, політиками, великими технологічними компаніями. Вони за нами слідкують, і важливо, щоб туди теж доходила інформація.

На початку війни уваги було дуже багато. Зараз вона трохи спадає, і це нормально. Війна – важка та виснажлива тема. Також треба враховувати, що вже літо. Люди за кордоном запланували собі відпустки, бо в них життя таке ж, як і було. А ще в нас покоління тіктокерів, яке дуже швидко споживає інформацію, дивиться відео з подвійною швидкістю та постійно потребує нового. І тут уже завдання для нас – постійно поліпшувати взаємодію, пропонувати різні формати. Зараз ми якраз хочемо трохи урізноманітнити нашу комунікацію. Однак є й хороші новини: за цей час напрацювали непогану базу журналістів, які про нас пишуть.

Потрібно, щоб Україна трималася на повістці дня у світі – це головний виклик для креативного фронту зараз. Тому що хоч охоплення й падають, та інтерес, як мінімум, до нашого міністерства є. Ми дійсно робимо якісь неймовірні речі, використовуємо штучний інтелект для розпізнавання облич російських солдатів, цифровізуємося навіть під ракетними обстрілами, створюємо нові корисні послуги для громадян, успішно боремося на кіберфронті. Усе, що залишається, – продовжувати комунікувати. Це така consistent-модель – виграє той, хто тримається і бореться навіть тоді, коли вже стає нудно. Я ніколи не думала, що креативна індустрія може бути настільки рутинною. Для всіх це дійсно має бути така цілеспрямована робота.

Ніхто не знає, як будуть розвиватися події, скільки території буде окуповано, а скільки зруйновано. Люди масово виїжджали, особливо в перші місяці війни. У столиці найбільша хвиля еміграції сталася тоді, коли була загроза окупації. Із київської креативної тусовки, наприклад, дуже багато хто виїхав. Відбувається відтік мізків, і це, звісно, негативна тенденція. Українці, можливо, не планують залишатися за кордоном, але невідомо, скільки триватиме війна, тому частково втрачаємо ресурси. Сподіваюся, це також дасть хороший пуш, щоб працювати на іноземні ринки.

Загалом у нас креатив на досить високому рівні. Єдине, чого не вистачає нашим креаторам, – це вільного володіння англійською. Треба вчити мову, більше я не бачу перешкод. Навіть якщо подивитися на контент комунікації від державних органів України, то він дуже крутий і сучасний. Це може бути кейс для вивчення того, як потрібно, щоб держава комунікувала з громадянами. Я також бачу, як відрізняється наше міністерство від іноземних. Насправді це досить логічно, що в нас просунуті й банкінг-сфера, і цифрові послуги. Західні країни розвиваються поступово, а ми просто перестрибнули цей етап і почали одразу використовувати найновіші можливості й технології. Тому в нас є всі можливості стати сучасною цифровою країною.