Власний досвід«З подякою переймаю новий досвід»: це жінки, які знайшли роботу за спеціальністю за кордоном

Наталія Білостоцька

HR, Італія – Польща

Переїхавши до Італії, я зрозуміла, що треба шукати повну зайнятість. Під час війни дохід сім’ї дуже сильно впав, і питання роботи стало нагальним

Два місяці до повномасштабного вторгнення ми з родиною жили в новому будинку в Бучі. О четвертій ранку 24 лютого, після промови Володимира Зеленського, ми швидко зібрали речі, сіли в машину та поїхали в Закарпатську область.

Спочатку ми з дитиною були в селі, там о восьмій вечора всі вимикали світло, чекали на тривоги, панувала дуже напружена атмосфера. Після цього ми подумали, що платимо гроші за проживання, сидимо та гаємо час. Можливо, варто поїхати до Європи, щоб нам було трохи спокійніше? І ми вирушили до Італії. Я була на машині з маленькою дитиною. Це був мій перший досвід поїздки аж так далеко.

В Україні я взагалі не шукала роботи, тому що ми купили франшизу в G.Bar у Бучі та почали будувати приміщення. Переїхавши до Італії, я зрозуміла, що треба шукати повну зайнятість. Під час війни дохід сім’ї дуже сильно впав, і питання роботи стало нагальним. Звісно, наприкінці лютого та до середини березня вакансій було мало. Я почала шукати всюди, найбільше люблю ресурси DOU, Happy Monday. Подумала, що я хочу роботу не гіршу, ніж та, на якій я була, хочу нормально заробляти в хорошій компанії, а не мучитися незрозуміло де. Я довго шукала. Перша відмова, друга відмова, утретє не склалось. Минув місяць, півтора. У мене вже починалася паніка.

У принципі, майже всі, кому я надсилала резюме, відповідали. Питання було тільки в тому, щоб ми підійшли одне одному. І було так, що я або не розуміла обов’язків, яких від мене вимагають, або відчувала на співбесіді, що ми по-різному мислимо з роботодавцем. Я вже думала: може, розповідати те, що людина хоче чути? Але ти не зможеш працювати з 9:00 до 18:00, якщо там диктатура й абсолютно незрозумілі правила. Під час співбесід також враховувала те, що я сама з дитиною, на мені були побутові обов’язки.

Я переконана, що, якщо ти знаходиш своє, чого б це не стосувалося: стосунків, роботи, місця проживання – то воно підходить абсолютно за всіма параметрами

Минуло півтора місяця, а роботи не було. Знайшла великий кар’єрний портал із пошуку зайнятості у Великій Британії. Також не складалось. Я була за крок до того, щоб вказати інший досвід, погодитися на маленьку зарплатню та шукати хоч щось. Проте я попрацюю тиждень-два, отримаю першу зарплату та буду нервувати, бо працюю на 100%, а зарплати недоотримую. І я вирішила дати собі ще часу, щоб знайти щось справді своє.

Я переконана, що, якщо ти знаходиш своє, чого б це не стосувалося: стосунків, роботи, місця проживання – то воно підходить абсолютно за всіма параметрами. Якщо говорити про роботу, то буде належна оплата, зрозумілі обов’язки та класна команда.

Так я знайшла одну компанію, їхні сторінки в соцмережах. Бачу, що вона класна, це мої клієнти. Після першої співбесіди мене відразу запросили на другу. Начальник сказав: «Давайте я відразу познайомлю вас із керівником з іншого департаменту?» Він був у Вроцлаві, а я в Італії. Я запропонувала приїхати на офлайн-співбесіду, тому що офлайн – це інші відчуття. Від Варшави до Вроцлава – п’ять годин. Я вже уявляла, як я беру дитину, маму та везу їх на співбесіду.

Я приїхала на співбесіду, компанія мені справді дуже сподобалася. Поспілкувалася з головою HR-напряму, усе було добре, але потім мені не передзвонювали. Я зрозуміла, що щось не те. Здогадувалася, що проблема в неідеальній англійській. Я говорю, пишу англійською, працюю з англомовними документами, але спілкуюся не так ідеально, як носії мови.

Класно те, що я починаю працювати о 8:00, а о 17:00 поляки просто закривають ноутбук

Я повернулася до Італії, мені зателефонували та запропонували обговорити співпрацю. Голова департаменту у Вроцлаві сказав: «Ми не готові запропонувати вам посаду керівниці всієї компанії, тому що є питання стосовно англійської. Але ми дуже хочемо співпрацювати, тому вирішили відкрити під вас вакансію керівниці всього українського офісу, на 100 людей». Це звучало ідеально! Раніше я також працювала в міжнародній компанії, де були представники з 14 країн світу, і коли я організовувала щось, то весь процес мала погоджувати з 14 країнами. Зараз я відповідаю тільки за Україну.

У компанії була опція переїзду до Польщі чи іншої країни, вони оплачували місяць проживання. Я вирішила поїхати до Вроцлава та знайти житло там. Це класний досвід, тому що я попрацювала в офісі з людьми, зрозуміла, як із ким налагоджувати зв’язок, але житло там так і не знайшла, тому що власники не хотіли брати когось на невизначений термін. Місяць я прожила у Вроцлаві та поїхала до сестри у Варшаву.

Я можу працювати з будь-якої точки світу зараз. Робота повністю онлайн, але в нас є офіси в багатьох країнах. Якщо я хочу приходити в офіс, то можу вибирати будь-який, де є наше представництво. Компанія повністю надає необхідну техніку (навушники, ноутбук), вона дуже гнучка та передусім орієнтується на результат.

Навантаження на роботі помірне: не треба сидіти з 8:00 до 22:00 і відчувати, що я нічого не встигаю. Я можу брати стільки завдань, скільки мені зручно, і якісно їх виконувати. Класно те, що я починаю працювати о 8:00, а о 17:00 поляки просто закривають ноутбук. Я знаю, що після цього мені вже ніхто не напише. Це і є баланс між життям і роботою, про який багато хто говорить, але не знає, що це. Зранку я проводжу час із дитиною, ми разом готуємо сніданок, їмо, я їду в офіс, а дитина залишається з мамою. Час для мене – коли дитина засинає й обідня перерва. Я читаю або роблю щось для себе. Усвідомлюю, що присутність мами, – моя перевага, завдяки якій вдається поєднувати й роботу, і виховання дитини.

Звісно, у новій для вас компанії будуть свої процеси та виклики, але ви маєте усвідомлювати, що чекає вас на посаді

Інсайт, який я для себе визначила, – у жодному разі не йти собі на поступки. Будь-який компроміс – це програш для всіх. На якісь сезонні роботи або короткострокові можна погоджуватися, це не тривала історія, але, якщо ти йдеш на довгострокову роботу, яка із самого початку тобі не подобається, варто продовжувати пошуки, коли є така можливість.

Другий інсайт – треба вибирати компанію за цінностями, запитувати, читати про них, бо цінності прямо впливають на самовідчуття в колективі та процес ухвалення рішень. Якщо цінності збігаються, то під час роботи все буде добре.

Третій інсайт – це те, що на роботі все має бути зрозумілим. Звісно, у новій для вас компанії будуть свої процеси та виклики, але ви маєте усвідомлювати, що чекає вас на посаді. Інакше важко показати себе професіоналом чи пропонувати якісь рішення, коли не знаєш, чого від тебе хочуть.

Олена Мельниченко

фінансистка, Велика Британія

Дуже допомогло знання мови, бо заповнити форми самостійно, коли нічого не розумієш, складно

26 лютого ми із сім’єю виїхали з Броварів до села в Житомирській області, проте це рішення ухвалили не відразу. Затори були настільки величезні, що перша спроба виявилася невдалою, і ми повернулися додому.

Другий раз був більш вдалим, якщо можна так сказати: 20 годин ми їхали дорогою, яка зазвичай займала чотири з половиною години. Провівши в селі приблизно місяць, я зрозуміла, що повертатися додому не буду. У мене маленька дитина, вирішила не ризикувати, тому виїхали за кордон.

Британія трапилася з нами випадково. Подруга моєї сестри вже пройшла всю програму підтримки українців у Британії, тому деякі кроки допомогла зробити й нам. На пошук спонсорів, заповнення форм та отримання візи ми витратили приблизно два місяці. Українцям надають візу, яка дозволяє працювати протягом трьох років. Дуже допомогло знання мови, бо заповнити форми самостійно, коли нічого не розумієш, складно.

Перш ніж шукати роботу, я вирішила, що моя майбутня позиція не буде нижчою за ту, яку я мала в Україні

У мене не було великих труднощів під час адаптації, оскільки держава та люди дуже сильно підтримують. Вирішальну роль відіграли знання мови та можливість самостійно розв’язувати свої питання, не чекаючи допомоги.

Перш ніж шукати роботу, я вирішила, що моя майбутня позиція не буде нижчою за ту, яку я мала в Україні. Раніше я працювала бухгалтеркою. Також хотіла отримувати середню по ринку заробітну плату та їздити на зручну локацію, близько до дому. Спочатку провела аналіз сайтів роботи, і ще в Україні розмістила резюме на британському сайті з пошуку роботи Indeed. Це був єдиний сайт, де я заповнила свою анкету. У Британії зараз нестача на багатьох висококваліфікованих посадах, оскільки там був Brexit, і багато працівників повернулося до країн ЄС. Тож відгуки почала отримувати майже відразу. За тривалістю від початку пошуку до працевлаштування вийшов місяць.

У нашій компанії співбесіди зазвичай відбуваються як і фізично в офісі, так і онлайн. Я проходила її в офісі, спілкуючись із HR і директором. Перед цим вони попросили надіслати документи, що підтверджують статус того, що я можу працювати в Британії, і паспорт.

Жінкам, які шукають роботу за кордоном, раджу не боятися та не думати, що це неможливо

У мене повна зайнятість, я працюю в офісі. Робота ніби та ж сама, як і в Україні, але інструменти тут інші. Програма обліку інша, процеси погодження та комунікації також відрізняються. Оподаткування в Британії інакше, тому довелося читати багато законів англійською. Було складно адаптуватися на початку. Наприклад, в Україні ти прийшов, сів за комп’ютер та одразу розумієш, що робити та чого від тебе очікують. Тут треба час на адаптацію. Але колектив приязний та охоче допомагає за потреби.

Паралельно з пошуком роботи я влаштовувала свою дитину в дитсадок. Треба приділяти увагу дитині й за себе, і за тата, який залишився в Україні. Також є певні труднощі в тому, що ти маєш розв’язувати всі питання самостійно, немає з ким розділити обов’язки.

Жінкам, які шукають роботу за кордоном, раджу не боятися та не думати, що це неможливо. Перед проходженням співбесіди дізнайтеся, чи потрібно проходити перекваліфікацію. Наприклад, професія лікаря вимагає цього. Також важливо вчити мову, адже тільки так можна пройти співбесіду. Не в тому плані, що ви маєте читати англійських класиків в оригіналі, але знати мову на розмовному рівні потрібно.

Тетяна Спіріна

учителька, Німеччина

Ускладнювало ситуацію те, що потрібно було вчити німецьку, пройти низку бюрократичних процедур і знайти житло

Я засновниця та тренерка Київської школи сторітелінгу Do Stories!. Перший день повномасштабної війни я зустріла в Києві, готувалася їхати до Ірпеня, виступати на тренерській конференції 25 лютого. Коли зранку почула про воєнний стан, відразу скасувала поїздку.

Я намагалася першим-ліпшим потягом доїхати до рідного міста Харкова, щоб вивезти маму, але в тому напрямку поїзди скасували. Неймовірно переживала за неї, вона безперервно залишалася в бомбосховищі. У Києві теж почалися обстріли, ракета влучила в будинок, за півтора кілометра від місця, де я орендувала житло.

28 лютого ми із сином вирішили виїхати. Це було найважче рішення в моєму житті.

Мости були перекриті, метро ходило частково, тому до евакуаційного автобуса на Теремках ми із сином добиралися пішки 14 км під звуки сирен. Мама змогла виїхати з Харкова 4 березня. Це окрема історія із щасливим кінцем. 8 березня ми зустріли разом, як і планували, але не в Харкові, а в Німеччині, у місті Байройт. Тут уже давно жила моя рідна сестра, тому відразу вирішили прямувати до неї.

Оскільки я вже декілька разів була в Німеччині, знала Байройт і добре знаю англійську, усе було нормально. Ускладнювало ситуацію те, що потрібно було вчити німецьку, пройти низку бюрократичних процедур і знайти житло. Також подбати про здоров’я мами, яке різко погіршилося, та організувати навчальний процес для сина. Мені дуже допомагали сестра та її друзі.

Учителі, німецькі колеги, з першого дня допомагали, товаришували зі мною, запрошували на уроки німецької чи концерти

Три місяці ми жили в невеличкому містечку під Байройтом в сім’ї волонтерів, у підвальному приміщенні. Інтернету майже не було, автобус до міста ходив чотири рази на день. Ми отримували багато уваги та допомоги від німецької сім’ї, тому тимчасових труднощів особливо не помічали. Найбільш за все мені бракувало хороших новин з України. Відразу я зрозуміла, що продовжувати роботу онлайн-школи в цей період неможливо, тому що всі клієнти та команда школи займалися питаннями безпеки. Давалися взнаки вже згадані мною проблеми з інтернетом.

Я познайомилася з іншими мамами та дітьми з України, які жили в співробітниці із соціальної служби. Вона запропонувала без бюрократичних процедур поспілкуватися з директоркою місцевої гімназії. Під час зустрічі в Zoom ми розповіли про себе. Дітей запросили до гімназії, запитали, чим ми, мами, можемо бути корисними як волонтери. Тільки я знала мову та мала педагогічний досвід, тому запропонувала себе як учительку-волонтерку. Директорка гімназії погодилася.

Я приїхала до Німеччини 3 березня вночі, а 21 березня вже пішла працювати до школи. У мене не було жодного уявлення, що я маю там робити, тому я діяла за звичайною педагогічною та підприємницькою логікою. Ось є така ситуація, є діти – це мої клієнти. Які в них є потреби та як я можу допомогти їх задовольнити?

Три тижні я була волонтеркою, перекладала дітям під час спілкування, допомагала в організаційних питаннях, із документами. Учителі, німецькі колеги, з першого дня допомагали, товаришували зі мною, запрошували на уроки німецької чи концерти.

У нас було прислів’я: учителі допомагають учителям.

Їхню увагу привернув саме мій волонтерський досвід, бо на базі школи створювалася спеціальна вількомменз-група – адаптаційна група для українців

З 23 березня ми потрапили до німецької сім’ї волонтерів, які теж виявилися вчителями.

Це нас дуже зблизило, до того ж моя мама – учителька біології. Згодом колеги підказали мені, що в місцевому райвно (Schulamt у Німеччині) є нова програма для українських учителів щодо тимчасового працевлаштування, і туди треба подати документи, що доводять наявність не лише педагогічної освіти, але й відповідної практики. У сумі я мала 14 років педагогічної практики та знання англійської. Цього, за програмою для українських учителів, було достатньо. Я подала документи.

У німецькій сім’ї, де ми жили, моїм досвідом зацікавився господар, пан Міхаель. Він уважно спостерігав, як я допомагаю сину вчити уроки, ми багато розмовляли про педагогіку. Виявилося, що він заступник директора середньої школи імені Альберта Швайцера. Міхаель відніс мої документи до школи. Після короткої співбесіди англійською з директором, вони зробили запит до райвно на вакансію, і наступного тижня я отримала пропозицію від цієї школи. Їхню увагу привернув саме мій волонтерський досвід, бо на базі школи створювалася спеціальна вількомменз-група – адаптаційна група для українців. З 6 квітня я почала офіційно працювати на посаді вчителя вількомменз-групи.

Спочатку було важко зрозуміти, чому мені забороняють працювати додаткові години з дітьми. Начебто я ж хочу, як краще, і не потребую доплати за це. Але ні, спочатку треба вдягнути кисневу маску на себе: виснажений емоційно та фізично вчитель не може якісно навчати дітей. З подякою переймаю цей досвід, вчуся дбати про себе й усе встигати вчасно, без додаткових годин.

Моя історія нетипова: це історія не про пошук роботи, а про пошук потрібних людей

Я вважаю, що робота сама знайшла мене. Я не ставила гроші на перше місце, мені достатньо було працювати волонтеркою, щоб отримати досвід, побачити німецьку освіту зсередини й, звичайно, допомогти власному синові та його новим друзям адаптуватися до школи та налагодити навчальний процес. Моя історія нетипова: це історія не про пошук роботи, а про пошук потрібних людей.

Під час працевлаштування раджу перевірити переклад резюме з носіями мови. Вчіть мову, починаючи з вашої фахової лексики. Не шукайте роботу, а шукайте людей, які з нею пов’язані. Спілкуйтеся з ними особисто. Якщо вам потрібно набратися досвіду, не нехтуйте волонтерством, яке допоможе опанувати потрібні навички. Звичайно, важливо мати мотивацію працювати саме на тій роботі, яку ви вибрали, і бачити результат, якого хочеться досягти в майбутньому.

На сльози та смуток в мене просто немає часу. Треба жити, працювати, допомагати в навчанні 25 українським дітям. Зараз ще вчу німецьку мову, яка знадобиться мені в подальшому працевлаштуванні. Що буде далі, поки не відомо, але я впевнена, що робота знову знайде мене.

Чому мені відмовляють?

Людина підготувала резюме, зрозуміла, яку роботу вона хоче знайти, зібрала всі підтвердження того, що може працювати на вибраній посаді, і почала розсилати резюме. Перша помилка полягає в тому, що ви не розсилаєте резюме, ретельно добираючи релевантні вашим умінням вакансії, а просто де-небудь його розміщуєте, чекаєте, що роботодавці відразу даватимуть відгук. Люди не бачать нагального результату, минає тиждень-два, і вони починають сприймати відсутність відповідей як відмову.

По-перше, слід розуміти, що в Європі темп відбору персоналу повільніший, ніж в Україні. По-друге, українців охоче розглядають за кордоном зараз. Якщо ви розсилаєте резюме вже декілька тижнів, а в роботодавців немає на нього реакції, це означає, що у вашому резюме є проблеми. Воно складене так, що не зображає ваші сильні сторони. Людина думає, якщо їй не відповідають, значить, я не цікава як професіонал. Насправді ви або подаєтеся не туди, на посади, які вашому резюме не відповідають, або описали щось неправильно в резюме.

Також ваше розсилання може бути неактивним: ви надсилаєте не 10 резюме на тиждень, а одне. Треба читати допоміжні матеріали про те, як оформити резюме, брати кейси з проєктів кар’єрного консультування (Центр Зайнятості Вільних Людей, Happy Monday, Pro Women UA). Також є багато європейських консультантів, які можуть допомогти з цим безоплатно.

Друга історія: на резюме реагують, вас запрошують на співбесіду. Тоді з резюме все нормально, і ви зацікавили роботодавця як спеціаліст. На співбесіді вас можуть або взяти на роботу, або відмовити: відразу, бо ви не підходите роботодавцю, чи через певний час після співбесіди. У житті будь-якого професіонала відмови трапляються частіше, ніж офери, – це нормально. Роботодавець може розглядати багатьох кандидатів, і це не означає, що кандидат, якого він не взяв, поганий. Роботодавець не відбирає кращого, він відбирає підхожого, чий профіль збігається з його потребами.

Коли ви сприймаєте співбесіду як іспит, як оцінку ваших компетенцій, тоді вам боляче сприймати відмову, тому що це має вигляд, ніби вашу експертність негативно оцінили. Однак співбесіда не є оцінюванням вашої експертності, під час неї неможливо це зробити. Відбувається спроба зрозуміти, чи те, що ви можете і хочете робити, є підхожим для профілю потреб роботодавця. Варто сприймати співбесіду не як іспит, а як знайомство. Якщо ви йдете знайомитися, то наприкінці розмови можете попросити в роботодавців зворотний зв’язок на ваш профіль. Це буде корисно, ви отримаєте ту інформацію, яка допоможе на наступній співбесіді.

Є ще така опція, коли ви провалюєте співбесіду. Так буває, коли людина не дуже знає, чого хоче. Вона розгублена, демотивована, а зараз це буває доволі часто. Або ж вона дуже сильно нервується та презентує себе не найкращим чином. У такому разі подивіться вебінари про те, як проходити співбесіди. Можете вибрати собі список запитань і потренуватися відповісти на них, записати відповіді на камеру, а потім проаналізувати: що треба додати, де я затинаюсь, який маю вигляд.

Пошук роботи – це теж компетенція, просто люди чомусь вважають, що вона є в них як даність, як здатність дихати. Але ні, цього теж треба вчитися.

Як оформити резюме

Я рекомендую будувати резюме навколо основних компетенцій, які ми продаємо. Угорі зазначайте блоки з контактами, бажаною посадою та бажаною зарплатою. Далі блок ключових компетенцій, де ви описуєте всі компетенції, які зараз хочете презентувати роботодавцю. Причому не креативність і стресостійкість, а реальні назви компетенцій, які ви опанували. Наприклад, керування проєктами у сфері охорони здоров’я: стратегування, аналіз ризиків, відбір підрядників, презентація замовнику. У цей блок входять софт-скіли, хард-скіли, а також мови та рівень їхнього знання. Це все має бути зверху, тому що в роботодавців є 20–30 секунд на розгляд вашого резюме. Їм бажано відразу побачити, що ви продаєте.

Якщо ви не знаєте, як називаються ваші ключові компетенції, ви можете

• звернутися до кар’єрного консультанта та з’ясувати це;
• подивитися, як ці компетенції описані в резюме або у вакансіях спеціалістів подібного профілю;
• звернутися до вашого попереднього керівника та запитати, як називалися компетенції, якими ви послуговувалися.

Далі зазначаєте досвід, починаючи від останнього, який у вас був, до ранішого. Якщо ви говорите, що маєте навички роботи з ризиками, це має бути зображено в досвіді. Він має розкривати та підтверджувати ваші ключові компетенції. Те, що не стосується роботи, не описуйте або описуйте дуже лаконічно. Згадайте якийсь давніший досвід, але не описуйте функціонал, який ви виконували, а просто зазначте рік і вашу посаду. Можна вказувати фриланс чи проєктну роботу.

Іноді в резюме просять написати досягнення. Такий блок потрібен для того, щоб роботодавець бачив, що ви розумієте зв’язок між вашою роботою та прибутком у бізнесі. Йому потрібно показати, що ви бачите наслідки своїх дій для компанії.

Іноді роботодавець зазначає, що для подання на вакансію потрібне CV. В Україні CV і резюме переважно не диференціюють. В Європі й Америці під CV розуміють повний обсяг усієї роботи, яку ми виконували, а резюме визначають як вибірковий опис того, що підходить конкретно під певну вакансію.

Обсяг резюме

Резюме необов’язково має вміщатися в одну сторінку. Якщо ви студентка чи молода спеціалістка, і у вас невеликий робочий досвід, ви зможете оформити все в одну сторінку. Якщо у вас понад п’ять років досвіду роботи та вам є про що написати, то вибирайте півтори-дві. Але це теж правило, яке потребує гнучкості: зміст важливіший, аніж форма, тому, якщо вийшло три сторінки, але все по ділу, нехай буде три.

Під час вибору роботи варто націлюватися на майбутнє. Шукати таку посаду, яка би після перемоги стала для вас кроком уперед, щоб ви надалі використовували цей досвід на добробут собі, своїй родині, Україні. Якщо тримати фокус на майбутнє, тоді ви виграєте.