Власний досвід«Зараз діяльність «Зигзагу» націлена на перемогу». Любов Цибульська про роботу закладу під час війни
Збори коштів замість гучних вечірок
Воєнний час ставить нові вимоги майже до будь-якої професії. Доводиться опановувати життєво важливі вміння, які можуть стати корисними в критичних ситуаціях, здобувати нові досвіди, вчитися ефективності в нестабільних умовах і водночас – популяризувати та підтримувати українське.
У рубриці «Бізнес під час війни» ми говоримо з Любов’ю Цибульською, власницею кафе «Зигзаг» і «Комета». Вона розповідає про свою готовність до повномасштабного вторгнення росії в Україну, а також про те, як будувати команду з чіткою позицією та транслювати любов до України через меню.
Текст: Ольга Дуденко
Розшифровка: Олеся Василюк
Ми створили цей матеріал за підтримки наших читачів
Підготовка до вторгнення
Я працюю не тільки в ресторанному бізнесі, а ще й у сфері комунікацій – експерткою з протидії російським гібридним загрозам. Рік тому заснувала Центр стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки. Тому до 24 лютого ми багато говорили про вторгнення, передбачали його, розповідали персоналу, де розташовані укриття, надсилали брошури про виживання, щоб усі з ними ознайомилися. Ми розуміли, що ймовірність вторгнення дуже висока, і готували працівників кафе, наскільки це можливо.
Перед початком вторгнення ніхто не знав, чи бойові дії будуть тільки в Києві, чи тільки на сході, ми не розуміли масштабу. Тож перший день зустріли, як і більшість, не зовсім усвідомлюючи, якими стануть подальші умови життя. Через ретельну підготовку наш персонал був обізнаним щодо того, як слід діяти в такій ситуації.
Приблизно через тиждень-два, ми почали волонтерити та готувати для тероборони, прикордонників, медиків, літніх людей. Так ми працювали два місяці, готуючи по 700 порцій на день
Волонтерство та донати
Перші кілька днів ми не працювали та не влаштовували жодних заходів, тому що кожен намагався перебудувати своє життя відповідно до воєнних умов, виїхати чи знайти безпечне місце для себе. Потім, приблизно через тиждень-два, ми почали волонтерити та готувати для тероборони, прикордонників, медиків, літніх людей. Так ми працювали два місяці, готуючи по 700 порцій на день. Це була робота не тільки нашої команди, а й інших волонтерів, людей, які були гостями нашого закладу, які долучалися, як могли: приходили на кухню, різали картоплю, смажили страви. Усі докладали максимум зусиль, і я дуже вдячна всім, хто тоді доєднався.
Потім ми відкрили літню терасу для гостей, а всередині продовжили волонтерити та готувати на кухні. Через деякий час усю волонтерську діяльність перенесли до «Комети», працював тільки «Зигзаг». Уже пізніше, коли росіяни відступили від Києва, ми поволонтерили ще кілька тижнів і відкрили для відвідувачів «Комету».
Ми постійно робимо донати, уже купили кілька машин для ЗСУ. Одну з них передали нашому колишньому співробітнику, потім полку «Азов». Скоро буде сьома річниця «Зигзагу», раніше з цього приводу ми робили гучні вечірки. Зрозуміло, що зараз немає бажання розважатися. Ми виділимо ту суму, за яку мали б влаштовувати вечірку, і скеруємо її на купівлю ще одного автомобіля для Збройних сил України. А святкувати будемо після перемоги.
Про колектив «Зигзагу» та «Комети»
Приблизно 50% наших співробітників залишилися на місцях після повномасштабного вторгнення. Частина людей переїхали в інші країни, хтось вступив до тероборони, Збройних сил України. Зараз намагаємося максимально їм допомагати.
У випадку з нашим колективом ми були повною мірою психологічно готові до вторгнення, бо завжди сповідували патріотичні цінності та знали, хто ворог. Постійно дуже ретельно перевіряли свою команду та брали на роботу тільки тих людей, які розділяють наші погляди, мають чітку громадянську позицію. Ми також перевіряли їхні соцмережі: наприклад, якщо людина відвідувала росію, це означало, що вона чогось не розуміє. Відвідувати росію після 2014 року для мене було неприпустимим.
Українською мовою я говорю все життя, відтак і комунікація «Зигзагу» з моменту відкриття у 2016 році одразу велась українською. Ми не брали людей, які не знають української мови, не працювали з тими, хто послуговується російською. Для нас цей аспект не був нововведенням. Зараз я бачу, як багато бізнесів швидко змінили позиціювання. Я прекрасно розумію, хто діє на ринку та хто був із позицією «какая разніца», а зараз різко стали дуже патріотичними. Ми, звісно, вдячні за такі зміни й те, що заклади переходять на українську мову, але ми пам’ятаємо, як дехто повністю орієнтувався на росію тощо.
Я думаю, це вкрай важливо зараз для кожного, де б хто не був, – щодня робити щось для перемоги
Наша діяльність як була проукраїнською, такою і лишається. Ми продовжуємо відстоювати цінності, які раніше часто не були мейнстримом. Найкориснішою під час війни виявилася саме ця політика, яку ми мали щодо колективу всі сім років існування «Зигзагу» та з моменту відкриття «Комети» минулого року. Наша діяльність у таких умовах стала ефективною завдяки неймовірній, людяній і патріотичній команді. Команді мрії.
Коли ми обирали кандидатів на роботу, не всім ця політика подобалася. Це дуже суворі правила щодо мови, ще якихось аспектів. З часом вони зрозуміли, що насправді це правильно. Через тиждень повномасштабного вторгнення весь колектив встав і прийшов, як одне ціле, слухав ці сирени та постійні звуки ударів на Київщині, але працював. У цей момент розумієш, що добір команди був правильним.
Я багато чула від наших співробітників, що їм значно легше, коли вони на роботі. Коли відчувають цей рух, усвідомлюють, що роблять щось важливе. Тим більше гості «Зигзагу» – це активна частина суспільства, люди з чіткою громадянською позицією. Бути серед однодумців легше, перебувати вдома віч-на-віч із цими страхами набагато важче. Коли ми волонтерили, я часто чула: «Я не можу сидіти вдома, це занадто страшно. Я краще прийду та буду просто різати моркву цілий день і так відвертатися та заспокоюватися, бо буду знати, що в команді таких самих, як я». Ось це вкрай важливо.
Також ми провели курси першої домедичної допомоги для нашої команди, нещодавно організували тренінг стосовно того, як зупиняти кровотечу. Намагаємося бути зайнятими та постійно робити щось для перемоги. Я думаю, це вкрай важливо зараз для кожного, де б хто не був, – щодня робити щось для перемоги. Психологічно це дуже допомагатиме.
Коли ми відновили роботу, до нас почали приходити відвідувачі, і багато хто просто плакав
Робота у воєнному часі
Найголовніше для нас – щоби гостям завжди було смачно. У нас також бувають вечірки, але зараз, очевидно, зовсім не до цього. Я б дуже погано почувалася, якби проводила розважальні заходи, знаючи, що відбувається в гарячих точках нашого фронту. Зараз усе має бути націлено на перемогу. Навіть, якщо йдеться про якісь івенти, то їх потрібно скеровувати на якісь донації, щоб збирати кошти.
Деякий час у нас були певні перебої з меню, але гості завжди це розуміли. Коли ми відновили роботу, до нас почали приходити відвідувачі, і багато хто просто плакав. У команди теж були сльози на очах, коли вони бачили цих рідних людей, які ходили до нас раніше, які зараз повертаються до Києва та можуть випити капучино і з’їсти авокадо-тост. Це певний місток із нормальним життям, що важливо і для гостей, і для нас. Ми відчуваємо цей сильний зв’язок із нашою аудиторією, він став набагато міцнішим із початку повномасштабного вторгнення.
Для нас дуже важливим було виплатити зарплату, коли почалося вторгнення. Розв’язати всі проблеми, пов’язані з цим питанням, бо це прямо впливає на життя співробітників. Потрібно, щоби вони були в безпеці та мали змогу отримати якісь гроші.
За тиждень-два до 24 лютого ми планували відкрити The Naked Bar. Готувалися прийняти його у свою сім’ю поруч із «Зигзагом» і «Кометою». Ми вже збирали команду, розробляли меню, налагоджували необхідні процеси. Потім почалося вторгнення, і ми вимушені були перенести підготовку. Ми відкрили бар через кілька місяців, улітку. Це частина мистецької галереї The Naked Room.
Підтримка української культури через меню
У нас і раніше були коктейлі, присвячені українським письменникам і художникам, ми робили вечірки, натхненні українською культурою. Не відбулося глобального переосмислення наших цінностей, тому що ми вже цікавилися нашою країною та висловлювали любов до неї за допомогою позицій у меню або елементів інтер'єру, музики в закладі. У «Кометі», наприклад, є страви, які називаються на честь вулиці.
Буквально перед вторгненням ми запустили коктейльну карту із зображеннями картин українських художників на рисовому папері. Серед них ми друкували роботи Олександри Екстер, яку, до речі, росія намагається привласнити вже чимало років. У нас були твори й сучасних художниць. Те, що ми робимо впродовж усіх років існування, націлене на зміцнення української культури й іміджу гастрономічної сцени як української.
Не відбулося глобального переосмислення наших цінностей, тому що ми вже цікавилися нашою країною та висловлювали любов до неї за допомогою позицій у меню або антуражу в закладі
«Борюся з росією з 2014 року»
Я дуже нетипова рестораторка. Це не єдина моя робота. Я борюся з росією з 2014 року. Для мене їхній напад не був несподіванкою. У певному розумінні мені навіть пощастило, бо в перші дні я не перебувала в шоковому стані. Я із самого початку працювала в інформаційному полі, і моє життя не сильно розділилося на «до» та «після». Це було логічне продовження всього того, що робила росія стосовно України. Мені шкода тих людей, які здивувалися: вони були неспроможні відрізнити чорне від білого, коли це було очевидно та зрозуміло, були не в змозі побачити, за що бореться Україна, що росія – ворог. Частина таких рестораторів узагалі виїхали та щасливо публікують фото їжі з інших країн.
Несправедливо та неправильно платити за те, що хтось принижує твою ідентичність
Дуже важливо, коли ви підтримуєте українських виробників: чи це одяг, чи це український ресторан, – завжди звіряйте, чи їхня позиція відповідає вашим цінностям, тому що не хочеться платити гроші тим, хто їздить на виставки до москви або привозить російського шефа на роботу. Несправедливо та неправильно платити їм за те, що вони принижують твою ідентичність. Наприклад, те, що стосується українських дизайнерів: я завжди намагалася купувати речі та підтримувати тих, хто має чітку громадянську позицію, а не тих, які мріють «відкрити магазинчик у москві».
Мені шкода, що люди зрозуміли це такою ціною. Були ті, хто відкривали заклади з російськомовними офіціантами, де українськомовний гість почувався другосортним, бувши громадянином своєї держави. Отакі люди насправді наближали це вторгнення. Звісно, добре, що вони щось усвідомили, але шкода, що відбулося це тільки тоді, як з’явилася загроза їхньому бізнесу, а не тоді, коли виникала небезпека для української ідентичності. Ми не повинні були платити таку ціну. Якби більше людей розуміли, що відбувається з 2014 року, було би менше жертв.
Коментарі
Підписатись