Власний досвідГоловне – це те, як ти «вирулюєш». Підприємиці про факапи й ставлення до них

До Дня жіночого підприємництва говоримо з українськими жінками, які заснували бізнес, про те, що залишається за лаштунками успішних проєктів: факапи, помилки й ставлення до них. А також просимо поділитися порадами для жінок, які хочуть розпочати свій бізнес.

Я не люблю слово «факап» і ніколи його не використовую. Усе, що відбувається в робочому процесі, – досвід, безцінний (бо приносить користь, яку неможливо оцінити) і коштовний (бо за нього треба було заплатити).

Один із таких досвідів – встановлення ERP-системи (для планування ресурсів підприємства – ред.), завдяки якій я розібралася з надскладним програмним забезпеченням і майндсетом великих корпорацій. Але за два роки роботи ми закрили цей проєкт, оскільки він зовсім не підходив для потреб нашої компанії. Дорогий, але потрібний урок.

Я не мислю категоріями кризових моментів. Є виклики, які змушують думати по-новому та розширювати свідомість, вони надають сил і рухають бізнес уперед. Лежачи в тепленькому ліжку, можемо досягти певних успіхів, але магія починається поза зоною комфорту.

Не віддала б жодну свою помилку, адже вони зробили мене мною. Потрібно з відкритими обіймами зустрічати все, що несеться назустріч, і не боятися. Вчитися на чужих помилках добре, але шлях і досвід кожного унікальний і різний – бути готовим до всього неможливо.

У бізнесі може бути багато маленьких факапів. Підприємництво й полягає в тому, щоб постійно ухвалювати рішення для того, аби ці невдачі розібрати, виправити та йти далі. А в цьому процесі народжуються нові ідеї та сенси.

Наприклад, наш бізнес почався з того, що ми ставили й обслуговували кавові автомати в бізнес-центрах. І там було дуже багато смішних факапів. Наприклад, ми не знали, що таргани часто люблять жити в кавових автоматах. Там солодко, тепло – усе, що треба. Через це довелося навчитися працювати з курйозними ситуаціями. Ми самостійно відповідали на всі дзвінки, які надходили на гарячу лінію, номер якої ми залишили на автоматах. Це створило фундамент для того, аби працювати з негативом у майбутньому, а також навчило ставати кращими завдяки отриманню негативного фідбеку.

Коли ми відкрили кав’ярні Honey, теж траплялися технічні факапи, пов’язані і з продукцією, і з персоналом. Були також великі бізнес-помилки. Наприклад, неправильний вибір локації кафе. Або історія з відкриттям закладу нового формату в торговому центрі «Глобус» майже відразу після того, як сталася Революція гідності. Ми зрозуміли, що це неправильний вибір локації, уже коли запланували відкритися й інвестували в цей заклад майже 100 000 доларів. Тоді [у контексті Революції гідності] було недоречно вести навіть якусь піар-кампанію про відкриття закладу. Це був хороший проєкт, але ми його просто закрили.

Також треба розуміти, що вважати факапом. Якщо є якесь системне менеджерське недопрацювання, то треба його відразу вирішувати. Але деякі, більш стратегічні помилки, можуть бути гіркими. Однак це частина шляху підприємця, який бере відповідальність за свої рішення. Мені здається, ми досить комфортно проживаємо великі факапи, бо вони відбуваються нечасто й ми робимо багато висновків, розбираємо ці кейси, як шахову партію. Я шахматистка й знаю, що після кожної партії треба сідати з тренером і проговорювати, який хід був правильний, а який – ні. У бізнесі ми теж застосовуємо такий підхід. Сідаємо й розбираємо ситуацію. Це стосується не тільки неуспішних ідей. Узагалі створити новий проєкт кращим за попередній не так і просто. Для цього треба працювати над досвідом.

Найбільший факап – не встигати виконувати проєкти. Так було, коли погоджувалася на все, брала всі проєкти світу й намагалася їх виконати не те, щоб за 8 годин робочого дня, а за всі 24 години. Звичайно, я нічого не встигала, вимагала надзвичайного від команди, потім мої люди вигорали, бо в такому темпі працювати нереально. І тоді зрозуміла: треба навчитися розставляти пріоритети, уміти відмовляти й ставити реалістичний таймінг на виконання проєктів. Краще менше, але якісніше, і не втрачати своїх людей.

Другий факап – узяти не тих людей у команду. Вони просто проходили повз і їм закортіло приєднатися, а ми навіть співбесіду не провели, не дізналися їхні професійні навички, не розказали, чого очікуємо від їхньої роботи. Ну, і на що ти очікуєш тоді?

У кризові моменти продовжувати займатися бізнесом мені допомагає креативність. Адже це завдання на логіку, як нестандартно провести комунікаційну й маркетингову кампанію, щоб буквально з нуля створити попит на нову послугу, у якій, здається, ніхто раніше не мав потреби. Цей процес надзвичайно драйвить і додає сміливості, адже втрачати тобі вже нема чого (бо й так справи йдуть гірше, ніж будь-коли). Тому найкращі й «безбашені» проєкти, як на мене, народжуються саме в цей час. Бажання виграти й залишатися на плаву пересилює будь-який страх, і тут починається найцікавіше. Тож використайте цей драйв ефективно.

До факапів я ставлюся як до досвіду кожного стартапера чи підприємця. Ризикувати – це завжди про факапи, а підприємництво – це суцільний ризик і невизначеність щодня. Що вже й казати про соціальне підприємництво, де невизначеностей іще більше. Головне – це те, як ти «вирулюєш» факап чи не повторюєш його знову. Ми намагаємося проговорити факап і напрацювати алгоритми, як ми себе поводитимемо, якщо матимемо схожі ситуації, чіткіше прописуємо ролі й «червоні лінії». Даємо собі право пережити це та іти далі, у невизначеність, але вже з отриманим досвідом, який щоразу робить нас сильнішими.

У мене було не так багато факапів на підприємницькому шляху. Їх вистачило до нього [сміється]. Можливо, на початку неприємні помилки були пов’язані з тим, що ми ще не вміли розділяти дружбу та співпрацю.

Що допомагає знаходити сили й надалі займатися бізнесом у кризові моменти? По-перше, це – ставлення. Я знаю, що я не можу контролювати все навколо. Що обставини змінюються не за моїм бажанням, не наперекір моїм планам і що вони за своєю суттю нейтральні. І тільки наше ставлення їх забарвлює. Це допомагає пристосовуватися. Та позбавляє усіляких зайвих емоцій, що робить ситуацію прозорішою та зрозумілішою.

По-друге, це – відповідальність. У мене є команда, сім’я, наші студенти, які обрали КАМА. Коли ти береш когось на роботу або підписуєш договір на навчання – це як обіцянка. А я дуже люблю дотримувати свої обіцянки.

Ну, і є якийсь вроджений оптимізм. Вважаю, що в будь-якої задачки є рішення. Воно може бути неочевидним. Але воно є, його можна знайти, якщо не панікувати.

Не дуже люблю давати загальні поради, бо ніколи не знаєш, кому саме вони адресовані. Але все ж таки більшості підприємцям-початківцям я б порадила, аби вони вчилися розраховувати не тільки на себе й довіряти роботу іншим. А формуючи команду, не підбирали людей, схожих на себе. З ними комфортно, але вони навряд чи зможуть те, чого не можете ви, не закриють ваших слабких місць, а те, що можете ви – усе одно не робитимуть краще за вас.

За час свого підприємницького шляху я робила різні помилки, більшість із них ставали точками мого зросту. За проходженням кожної нової помилки стоїть велика внутрішня робота, зміна світогляду або здобуття нових скілів. Вважаю, що завдяки кожній із них, я стала сильнішою як особистість і професійніше як фахівець. Нижче я розповім про перші, особисті й потужні для мене, помилки.

Наприклад, запускати проєкт без [достатнього] бюджету на ремонт і перші місяці роботи. Саме так ми й запускали «Ласку», роблячи ремонт своїми руками, це було важко фізично й емоційно. Після запуску магазину, перший час ми з партнерками працювали на знос – одночасно виконували ролі соціальних підприємниць, продавчинь, менеджерок складу, SMM-ниць, бухгалтерок, проєктних менеджерок і, звичайно ж, прибиральниць. У нас не було фінансових ресурсів для того, щоб найняти команду, а перші гроші, які ми отримували від продажів, ледь покривали наші витрати на податки та оренду приміщення.

Паралельно ми намагалися реалізовувати свою благодійну місію – те, заради чого ми все й затіяли, відраховуючи гроші у благодійні фонди. Ми багато працювали та спочатку не отримували винагороди, паралельно займалися альтернативною діяльністю в інших сферах, щоб мати можливість залишатися на плаву. Через кілька місяців у кожної з партнерок траплялося емоційне й фізичне вигорання. Це було важко й тим не менш ми знаходили сили розвивати «Ласку» далі, оскільки вірили в те, що це унікальний і потрібний проєкт.

Для молодих людей, які не мають достатніх бюджетів на запуск, але мають віру в життєздатність бізнес-ідеї, такий ризиковий сценарій часто чи не єдиний спосіб запустити самостійний проєкт. Важливо розуміти, що такий підхід стресовий та енерговитратний. Зараз до запуску кожного нового проєкту, або реновації поточного, я готуюся не тільки емоційно, ресурсно, а й фінансово.

Друга помилка – рівність часток у бізнесі. Величезну кількість ресурсів і сил ми з партнерками витратили на комунікацію. Ми місяцями не могли домовитися або ухвалити важливі управлінські рішення, оскільки в кожної було власне бачення – часто це було неефективно. Я рада, що врешті-решт, нам вдалося знайти рішення, яке влаштувало всіх. З того часу я твердо впевнена, що в одного з партнерів має бути право вирішального голосу, виражене більшістю часток.

При запуску бізнесу не варто думати тільки про його концепт. Обговоріть і зафіксуйте за вашими партнерами цінності проєкту, зони відповідальності, фінансові вкладення, порядок отримання й розподілу дивідендів, те, як ви виходитимете з бізнесу у випадку конфліктів або просто, якщо один із вас не готовий продовжувати. На старті здається, що розберемося на ходу, але повірте: що далі – то складніше.

Розраховуйте бізнес-план свого проєкту не за оптимістичним, і навіть не за реальним сценарієм – прорахуйте його за найгіршим. Якщо все складеться хоча б трохи краще – ви отримаєте потужний заряд, якщо складеться, як прорахували – принаймні ви будете до цього готові.

Факапи на підприємницькому шляху стаються постійно. Щодня є успіхи та провали.

Мабуть, з тих факапів, які я б хотіла виділити – те, що нам довелося деякий час витратити на те, щоб вибудувати систему найму людей. Першого співробітника, якого ми найняли, нам довелося звільнити. І в нас було відчуття повного провалу, тому що ми на той час не вміли наймати людей. Ми не зробили достатню перевірку за минулими референсами, а також недостатньо проговорили очікування з обох сторін. Так ми витратили три місяці на роботу без результату й ам довелося звільнити цього працівника. Зараз ми набагато ретельніше перевіряємо людей. Я проводжу культурне інтерв’ю, щоб зрозуміти цінності й очікування з обох сторін. Це був болючий урок, але дуже корисний.

У кризові моменти важливо розуміти, для чого ви цим займаєтеся. Інколи сам себе питаєш: «Навіщо мені це все?». Але варто прорефлексувати, згадати моменти, коли все виходило, і зрозуміти, що це частина шляху. Також допомагає мати підтримувальне оточення друзів-підприємців, які розуміють контекст. До них можна прийти понити й отримати пораду, щоб рухатися далі. А ще зрозуміти, що всі факаплять, і це окей.

Кажуть, що якщо ти не помиляєшся, то недостатньо інноваційно ведеш діяльність або недостатньо швидко рухаєшся. Треба усвідомити, що це просто частина шляху. Зараз, щоб вибити мене з колії, потрібно, щоб сталося щось дійсно екстраординарне.

З помилок, яких варто уникати: якщо у вас кілька партнерів, чітко пропишіть обов’язки, хто чим займається. У бізнесі всі займаються всім, але завжди має бути керівник напряму, відповідальна за нього людина. І не заважайте одне одному робити те, за що кожен відповідає, інакше все перетворюється в хаос.