Власний досвідЯ працюю у WhatsApp

WhatsApp є найпопулярнішим месенджером у світі за кількістю активних користувачів. Українська продакт-дизайнерка Аліса Крижановська працює над застосунком вже 11 років.

Усе почалося так: Аліса прийшла в агенцію «Токіо», а одним з її перших завдань було намалювати іконку для Android-версії WhatsApp. Тоді це був ще маленький стартап, який став клієнтом агенції, а власник «Токіо» Антон Борзов – першим дизайнером додатка.

Через кілька років Ян Кум запропонував команді працювати лише на WhatsApp. Так Аліса переїхала у США. «У якомусь сенсі це просто везіння в комбінації із правильними людьми, нашими зусиллями та вдалим моментом», – розповідає вона.

Ми поспілкувалися з нею про особливості релокейту в іншу країну й адаптацію, як влаштована робота у WhatsApp, їхню систему рівнів серед працівників та як вона придумує емодзі для додатка.

Початок кар’єри

Я не навчалася на дизайнерку, бо на той час у Дніпрі, де я жила, такої освіти практично не було. Усі дизайнери, яких знала, були самоуками. Я навчалася на економічному факультеті, бо сім’я вважала, що це допоможе мені заробити на життя. Але одна з моїх бабусь усе життя працювала художницею костюмів у театрі. І для мене це було джерело натхнення та розуміння, що працювати у творчій сфері реально.

Якось зустріла свого знайомого, який працював у дизайні, на квартирнику Дмитра Шурова (Pianoбой). Я розповіла, що лише трошки розбираюся у Photoshop, але готова приносити каву та працювати безкоштовно, аби паралельно навчатися в них дизайну. Він сказав: «Приходь». Я показала свої роботи, і мене взяли завдяки моєму смаку. Так почала працювати в дизайні. На той момент я нічого не знала про продакт-дизайн чи UI/UX-дизайн і навчалася цього з нуля.

Агенція називалася «Токіо», у них було кілька клієнтів, для яких ми робили сайти, айдентику, білборди. Я починала з простих речей. Наприклад, одне з моїх перших завдань було намалювати іконку для Android-версії WhatsApp, який був нашим клієнтом. На той момент це був маленький стартап, який звернувся до власника агенції Антона. Він був перший дизайнер WhatsApp.

Ми розроблювали цей застосунок для різних платформ, зараз деякі з них уже не підтримуються. Але тоді ми робили дизайни для двох різних типів Nokia, Blackberry, Windows Phone, Android, iOS. У нас була концепція, що дизайн мав пристосовуватися до того, як виглядає все інше на твоєму телефоні. Тому в дизайнi WhatsApp ми дотримувались нативної поведiнки месседжiнгу на кожнiй платформi. Це робиться для того, щоб людина не навчалася користуватися застосунком, а одразу розуміла як.

Більшість іконок, які є в iPhone та Android-версіях WhatsApp, робили початково ми з Антоном, зараз їх уже трохи оновили. Ми полірували їх і перероблювали по 100 разів, поки вони не набували гармонійної форми та максимальної ясності. Насамперед тому, що iконки мають велике функціональне навантаження. Їхня робота — передавати значення без слiв, тому вони повиннi бути чіткі та зрозумiлі, маючи маленький розмiр. Я дуже люблю iконографiю.

Спочатку WhatsApp був лише один із наших клієнтів, але потім Ян (Кум, засновник WhatsApp – ред.) сказав, що хоче, аби ми були exclusive [сміється] та працювали лише на них. Ми потрошки закінчили роботу з іншими клієнтами. У 2013 році нам запропонували переїхати працювати в офіс WhatsApp. Ми сказали: «А давайте». У якомусь сенсi це просто везіння в комбінації з правильними людьми, нашими зусиллями та вдалим моментом.

Релокейт та адаптація

Я не можу сказати, що до цього в мене була ціль жити в США, але вирішила скористатися такою можливістю. У 2014 році я переїхала, одна з усієї команди. Річ у тім, що робоча віза H1B теж видається на основі лотереї. Перший раз з нас усіх виграла її лише я. Тому інша частина нашої української команди спочатку працювала в Лондоні, а не разом зі мною.

Я вже знала інших своїх колег у WhatsApp, бо ми до них кілька разів приїжджали. Мені пощастило, адже весь перший рік роботи компанія дала можливість користуватися квартирою в Маунтін-В’ю, що знаходиться в Кремнієвій долині. Я жила за 10 хвилин від нашого офісу. Це не було якоюсь фіксованою практикою компанії, просто склалося так, що в них була оплачена оренда цієї квартири й мені дозволили в ній пожити. Звісно, це зекономило мені багато грошей. Та й сам факт того, що компанія подбала про мене, був дуже приємний.

Разом із переїздом були складнощі. Мені видали список документів, що потрібно зробити (завести номер соціального страхування і так далі), але ніхто не сказав, як мені це зробити. В Україні розібратися з бюрократичними питаннями допомагає колективний досвід усіх знайомих, розуміння цього є наче за замовчуванням, а в США такого не було.

На момент переїзду я знала англійську досить добре, щоб розуміти. До цього вчила її в школі, дивилася серіали в оригіналі. Пам’ятаю, що перший був Breaking Bad. Трохи допомогло й те, що я робила фріланси для закордонних клієнтів і мені треба було переписуватися з ними. Проте тільки разом із живим спілкуванням починаєш розуміти мову.

Відразу після переїзду з англійською було стресово: я відчувала тиск, що мені треба швидко все розуміти та висловлюватися. Потім почала зустрічатися з американцем, і це, мабуть, найкращий спосіб вивчити мову. [сміється] Бо людина тебе слухає й не квапить. Ти можеш від неї переймати якісь фрази та мовні звороти. Зараз деякі поняття я можу пояснити англійською краще, ніж рідною мовою. Я зрозуміла: коли вмієш жартувати іноземною мовою, ось тоді ти її вивчив.

У мене десь три роки зайняло знайти друзів, із якими мені дійсно цікаво. До цього в мене було багато знайомих, але не можу сказати, що в нас було багато спільного. Зараз у Сан-Франциско в мене дві близькі подруги, із якими регулярно на зв’язку навіть після переїзду до Нью-Йорка.

Звісно, мій культурний бекграунд відрізнявся від того, який був в інших співробітників. У нас була міжнародна команда, але більшість людей уже звикли жити в США, на відміну від мене. До того ж я була одна з наймолодших. Тому мені часто здавалося, що «не вписуюсь» і мені довелося вчитися новому культурному коду.

Дуже допомогла одна з рис, яка є в Брайана Ектона (співзасновник WhatsApp – ред.): він завжди добре думає, що говорить. І це те, чого я намагалася навчитися. Не говорити імпульсивно, зважувати слова. У нашій корпоративній культурі дуже важливо бути ввічливим.

Усього є вісім рівнів. Нам ввели систему, за якою що пів року працівнику дають фідбек на його роботу та роблять оцінювання за цими рівнями. У нас менеджер не означає «старшість», це просто інші обов’язки. Може бути менеджер четвертого рівня та contributor шостого. Я пробувала працювати менеджеркою, але мені не дуже сподобалося. Що більше людей ти менеджиш, то менше робиш дизайн-роботи. І я надала їй перевагу.

У WhatsApp багато програм, які спрямовані на diversity (різноманіття – ред.) в команді. Щодо гендерних упереджень дуже важко уявити, що в США хтось тобі скаже: «Та ти не зрозумієш, ти ж дівчинка». Тут люди просто бояться таке говорити. Я, напевне, уже забула, що такі уявлення можуть бути. У нас дуже багато дівчат-інженерів у команді. Звісно, переважають усе ще чоловіки, але існують спеціальні програми, ціль яких – збільшити кількість жінок на посадах інженерів.

Типовий робочий день

Оскільки я жила в Сан-Франциско, а офіс у нас був у Менло-Парку, моя дорога туди з трафіком могла займати до двох годин. У нас були шатли від Facebook, і я сідала на той, що відправлявся о 8:30 і приїжджала десь о 10. І дорога назад займала десь так само. Тобто близько 3 годин на день я проводила в шатлі.

Близько 12–13 у нас обід. Можна вибирати з 6 ресторанчиків на території офісу, де вся їжа безкоштовна. В обід також я зазвичай ішла на тренування: йогу, зумбу чи пілатес. У нас проводиться мінімальна кількість зустрічей, щоби не відволікатися. Якщо є зустріч, то вона має бути важлива й потрібна.

Утім є регулярна зустріч команди, яка називається Design Critique. Під час неї кожен дизайнер може показати, над чим працює, й отримати фідбек від інших дизайнерів. Це дуже корисний досвід, і він не стресовий, бо ти показуєш не фінальну роботу, а ту, яка в процесі. Також я проводжу багато інтерв’ю на роботу.

Робота над дизайном застосунка

У нас влаштовано так, що дизайнер працює над одним проєктом на різних платформах. Наприклад, ти працюєш над однією фічою з продакт-менеджером, інженерами, дослідниками, готуєш її для всіх платформ. Якщо зробив дизайн для Android-платформи й переходиш на iOS, то можеш побачити, де щось пропустив в Android та повернутися до нього. Тобто в тебе вдвічі більше часу подумати над одними й тими ж проблемами.

Із постійних проєктів я займаюся емоджі. На Android-платформі в нас є власний набiр емоджі. У ньому близько 3000 символів. На iPhone користувачі бачать емоджі від Apple, а ось на Android у WhatsApp – власні. Я займаюся артдирекшном цього проєкту.

Як це працює? Щороку збирається комітет, який вирішує, які емоджі треба додати. Мені приходить список, і я складаю референси для команди, яка малює емоджі, як я хочу, щоб вони виглядали. Потім вони їх малюють, я даю фідбек, вони роблять нову версію, я даю фідбек – і так, поки емоджі не будуть виглядати так, як треба. Я повинна слідкувати за цілісністю, щоб, якщо людина вислала у WhatsApp емоджі від Apple, користувач із Android міг такий же отримати. Вони мають бути не ідентичні, але схожі.

Дуже важливий нюанс – емоджі, які зображують людей. Є дефолтний жовтий і є 5 різних кольорів шкіри. Вони мають якісно та з повагою зображати різні кольори шкіри, щоби люди могли себе впізнати в цих емоджі. А ще деякі емоджі можуть мати подвійне значення. Наприклад, емоджi танцiвницi використовують в контекстi вечiрки або гарного вбрання, тому поза, сукня, волосся – усе має передавати гарний настрій.

Я допомагаю з брендингом. У нас є окрема команда, яка займається цим напрямом, але я періодично їх консультую, бо найдовше працюю в дизайн-команді й вони довіряють моїй думці. Також займаюся різними дизайн-проєктами. Наприклад, нещодавно ми оновили шпалери в чаті – тепер їх можна встановити окремо для денного й нічного режимів. Заразом додали варіанти, які репрезентують важливі культурні локації з різних частин світу, де популярний WhatsApp. Наприклад, із Бразилії, Індії, Мексики.

Нещодавно я займалася дизайном для платформи KaiOS – найдешевшого телефона у світі. Він може коштувати десь 10–20 доларів. У мене була модель телефона за 50 доларів. Він був жовтий і загнутої форми, його навіть називали banana phone. Розширення екрана – 320 на 240 пікселів. Для порівняння, на iPhone розширення – у середньому 2436 на 1125 пікселів. І ми створювали дизайн нашого застосунка для цього телефона, щоб люди, які не можуть дозволити собі дорожчий телефон, могли користуватися WhatsApp.

Через те, що в ньому не сенсорний екран, там зовсім інший підхід до дизайну. І я зробила для такого телефона першу емоджі-клавіатуру, до цього її просто не існувало. Ми брали наші емоджі для Android, зменшували до 20 на 20 пікселів. Сиділи з інженером і робили так, щоб навіть у такому маленькому розмірі було можливо розпізнати їх. І нам удалося! Це моя маленька гордість.

Переїзд до Нью-Йорка

Я почала планувати переїзд до Нью-Йорка ще кілька років тому й повідомила про це свого менеджера. Мені хотілося більшого культурного життя в місті. У Сан-Франциско все сконцентровано навколо теми технологій, і мені це не настільки близько.

Найкрутіше, що відбувається з розваг у Сан-Франциско, – це концерти в особливих місцях. Тобто ти можеш потрапити на виступ у маленькому театрі на 200 людей. Я ходила на дуже багато концертів, мабуть, усього десь до 100. Але все інше культурне життя було відсутнє: не було кінофестивалів чи цікавих театрів. Тому я вирішила переїхати до Нью-Йорка. Мені здається, культурно багатшого міста в США немає.

Але переїхала сюди я на початку серпня, у розпал пандемії. Тому поки не можу повноцінно оцінити, як мені тут. Усі у WhatsApp під час пандемії працюють дистанційно.

11 років із WhatsApp

Я потрапила у WhatsApp на початку своєї кар’єри й зараз працюю в компанії вже 11 років. Постійно розвиваюся та навчаюся тут, тому за весь цей час не виникало бажання перейти в іншу компанію, бо мені набридло чи я не росту.

У нас дуже велика аудиторія: офіційно десь більше 2 мільярдів людей. Я пам’ятаю, як ми святкували, коли було 500 мільйонів, коли був 1 мільярд. Саме розуміння, що твоя команда, яка спочатку складалася з 50 людей, робить усі ці речі й ухвалює рішення, які впливають на щоденне життя мільярда людей. Я відчуваю цю відповідальність. Але водночас і те, що роблю щось хороше й важливе.

Наприклад, коли в Індії була велика повінь чи в Мексиці землетрус, завдяки тому, що ми вкладаємося в стабілізацію серверів, WhatsApp був одним із перших застосунків, які працювали у таких умовах. І, наприклад, людей з-під розвалів могли дістати тому, що вони прислали свою локацію по WhatsApp. Коли ти чуєш такі історії, то розумієш, навіщо це робиш.