Власний досвідЯ веду бізнес із мамою. Українські підприємиці про плюси й мінуси сімейної справи

Якщо поглянути на світові бренди, то можна відслідкувати, що досить багато успішних бізнесів саме сімейні. Це й великі корпорації: IKEA, Volkswagen. Косметичні компанії, як-то: Sisley, Clarins, Natura Bisse. Модні бренди: Fendi, Versace, Prada, Comme des Garcons. Ще більше сімейних підприємств працює в малому бізнесі й мікробізнесі. Фінансові експерти вбачають у такому бізнесі як плюси, коли є довіра, можливість успадкувати, лояльність одне до одного, так і мінуси: проблеми з розмежуванням робочих і сімейних стосунків та єдине джерело доходу.

Наші героїні – дівчата і їхні мами, які ведуть бізнес разом. Ми поговорили з ними про те, чи вдається їм уникати конфліктів, які позитивні й негативні сторони в спільної сімейної справи та завдяки чому можна підтримувати хороші стосунки й розвивати бізнес.

Даша: Моя мама вегетаріанка вже 20 років, і я теж вже кілька років як перейшла на веганство. Ще до запуску бренда я задумувалася про етичність усіх сфер людського життя й просила Всесвіт, щоб він «дав» мені ідею, у якій би об’єдналися мої знання, досвід і те, що потрібно світу. І якось я йшла від метро додому й у мене з’явилася ця ідея про магазин, де буде представлена косметика, яка є етична й не шкодить довкіллю. Буквально за 10 хвилин у мене повністю сформувалась ідея і я навіть назву придумала. Починали ми бізнес дуже маленькими кроками, пробуючи продукцію на українському ринку. І якщо спочатку мені хотілося магазин, де багато всього, то з часом я зрозуміла, що це не мій формат. Мені комфортніше, коли буде невелика кількість брендів, але вони будуть якісні. Запустила магазин я без мами, вона на той час закінчувала працювати в банку перед виходом на пенсію. І як тільки мама вийшла на пенсію я сказала: жодної пенсії тобі не світить, давай працювати разом. Зараз мама займається всіма фінансовими питаннями. На початку я ходила до фінансових консультантів, які мені сказали знайти людину, якій можна довіряти. Але фінанси в принципі важко комусь довірити й знайти людину, із якою буде спокійно. Тому мама – це єдина людина, яка буде з тобою та підтримає в будь-якій ситуації. До того ж такого фахівця, як мама, я за такі гроші не отримала б.

Ольга: Даша почала бізнес три роки тому, і я підтримувала її, як могла. Я працювала в банку на досить високій посаді, підтримувала й морально, і фінансово. Коли Дашин бізнес вийшов на новий рівень, стало зрозуміло, що без розумного фінансиста, якому Даша може довіряти, не обійтися. Спочатку я впиралася, переживала, що будуть розбіжності, але все ж краще працювати з людьми, яким довіряєш.

Даша: Розбіжності, звісно ж, були, у нас погляди на життя однакові, але характери різні. Мама дуже м’яка й доброзичлива. А я псих за характером і перфекціоніст, дуже емоційна. Часто нервую, і цей стан поширюється на всіх. Тому перший час ми притиралися. І навіть час від часу від мами звучало: «Усе, я йду». Я тоді лякалася й говорила, що забираю свої слова назад.

Ольга: Але якими б ці притирання не були, все швидко забувалося, бо я дуже пишаюся своєю донькою, тому що бізнес, який вона веде, мені дуже імпонує. Він заснований на принципах, які я в ній закладала, поки Даша росла. І я зрозуміла, що роль старшого покоління – підтримати, а не контролювати, не нав’язувати свою думку. І коли це зрозуміла, атмосфера стала спокійнішою. Поки я працювала в банку, у мене були великі амбіції, і, якщо раніше важливим було довести власну значимість, то зараз це бажання довести значимість і важливість бренда. У бізнесі власні амбіції відійшли на другий план і вже більше вболіваєш за спільну справу. Коли Даша почала бізнес, я, звісно ж, переживала, але, з іншого боку, у нас не було якихось фінансових ризиків, не брали кредити під справу. Ми сім’єю зібрали, скільки можна, але в борги ніхто не влазив. Я розумію, що сама побоялася б запускати такий бізнес, усе ж ми люди іншого покоління. І я дуже рада, що в Даші таке мислення, що вона не боїться.

Даша: До власного бізнесу я працювала в маркетингу, переважно у сфері краси, ще робила сайти, займалася сео-оптимізацією. Загалом усе, що в нас є, зроблено моїми руками. І сайт я робила сама, і просування. А ще в мене є цікавий досвід: зробила переклади двох книжок із серії «Пліткарка» Сесіль фон Зігесар, за якими знято однойменний серіал, що вийшли у видавництві «Фоліо». Тож шлях до власної справи був досить цікавий.

Ольга: Для нас важливо, щоб бізнес мав соціальну складову, і в нашому випадку – це фінансова допомога притулкам для тварин. Ми віддаємо частину прибутку притулкам. Тут найскладніше визначитися, кому саме зараз найнеобхідніше виділити кошти. Наприклад, є притулок у Запоріжжі, де живуть собаки, від яких відмовилися господарі через вік або хворобу. Ми часто туди направляємо допомогу. Загалом у нас 11 притулків, яким щомісяця направляємо кошти.

Марія: У нас сімейний бізнес, якому вже 25 років. Моя мама Наталія Монтьєва купила Київську пухову фабрику, яка перебувала в занепаді, як і багато підприємств у 90-ті. Вона модернізувала її, у Німеччині купила нове обладнання, аналога якому в Україні немає досі, і запустила виробництво пуху, а через кілька років – лінію постільних речей: ковдр і подушок та марку пуховиків.

Наталія: Я запускала бізнес у 90-ті. Це були дуже не прості часи, мені було 32 роки, і за моєю спиною ніхто не стояв. Довелося пройти через усі кола: від протистояння рекету до поїздок фурами за сировиною по всій Україні. Бізнес тоді був більш чоловічою справою, і не раз доводилося відстоювати своє право бути нарівні з чоловіками. Я тижнями була у від’їздах, і мене не бачили вдома. Результат – експорт продукції до США, Японії й Німеччини. Тому, коли Маша сказала, що хоче запускати власний бренд, я дуже за неї переживала. Мені не хотілося, щоб вона пройшла те, що випало мені. Але в неї такий характер, що її не зупинити, якщо вона вже щось вирішила.

Марія: Коли трапилася криза 2008-го, а потім 2014-го, стало зрозуміло, що потрібно переформатовувати бізнес. І в 2016-му я вирішила запускати новий бренд, сконцентрований на монопродукті – пуховиках. На той час на фабриці вже шили пуховики, але ми не займалися їхнім просуванням, оскільки були зосереджені на експорті сировини. Тому про цю марку знали лише наші постійні клієнти. Потрібно було запускати новий бренд із нуля й будувати нову комунікацію. Так і з’явився MoonGoose.

А з ким запускати бренд, як не з мамою, яка знає про це виробництво все, ба більше, цех для пошиття пуховиків у нас уже був. Щоб його запустити, ще на початку 2000-х мама запросила на наше виробництво японського бізнесмена Казунарі Каваду – власника пухових фабрик у Японії, де відшивали речі для Nike і Puma. Він приїхав на фабрику й керував налагодженням запуску цеху. Досі не знаю, як мамі це вдалося. У мене б, мабуть, не вистачило терпіння на такі переговори. У сімейному архіві досі зберігаються дві товстезні папки з листуванням Кавади й мами, там листи, надруковані на машинці, (тоді ще користувалися звичайною поштою) і факси. Потім ми ще довгий час співпрацювали з Японією, експортуючи туди сировину.

Наталія: Коли я створила власну компанію, спочатку набрала сторонніх працівників на топпосади. Але це велике виробництво. І з часом помічаєш там нестачу коштів, там прийняли не дуже якісну сировину, а там ще якісь недоліки. Тоді я вирішила всі основні посади закріпити за сім’єю. Мій чоловік перейшов працювати до нас директором, син відповідав за постачання сировини, Маша займалася експортом, наша бабуся, яка все життя пропрацювала економісткою, відповідала за всі фінансові питання. І я зрозуміла, що сім’я – це надійний тил, де є довіра й упевненість. І коли знаєш, що тебе не підведуть, коли не потрібно самій постійно контролювали кожну ланку виробництва, можеш зосередитися на розбудові бізнеса.

Маша: Пам’ятаю, коли я прийшла працювати на фабрику у 21 рік, мама сказала: хочеш навчитися керувати виробництвом – ти повинна розуміти весь процес, із самого його початку. І перші кілька місяців я працювала на переробленні сировини: мийка, сортування пуху. Потім мене відправили в лабораторію і я вчилася робити аналіз сировини. І це класно, що мама мене відразу не посадила десь у кабінет за ноутбук, бо зараз я просто можу взяти в руки річ і на дотик зрозуміти, якої якості там наповнювач.

І ще запам’ятала мамину фразу, яку вона мені сказала на запуску MoonGoose: «Ніколи не роби халтуру. Якщо в тебе буде якісний продукт, він буде завжди потрібен людям». Зараз у нас невелика команда. Я економістка й веду всі фінансові справи бренда, займаюся експортом і закупівлею тканин, сировини, фурнітури. Мама більше зосереджена на виробництві. Тому в кожної своя зона відповідальності, і нам так комфортно.

Наталія: Я дуже вірю в Машу та в її справу. Те, що сьогодні бренд експортується і його визнали за кордоном, для нас велике досягнення. На початку були конфлікти, бо кожна з нас із характером, плюс розрив поколінь, і ми могли по кілька днів не розмовляти. Мені здавалося, що я знаю краще, як потрібно робити, бо в мене більше досвіду. Але з часом зрозуміла, що досвід – це добре, але до гравців ринку зараз інші вимоги, ніж 20 років тому, і Маша краще знає ці правила гри. Те, що ми сім’я, спонукає до пошуку компромісів та усвідомлення того, що важливо йти до спільної мети, а не тягнути ковдру кожному на себе. Ти не можеш просто грюкнути дверима й піти з сім’ї.

Вікторія: Моя мама Інна залучила мене до створення косметики ще в 16 років. Мені було надзвичайно цікаво все, що вона створює, а також вивчати все, що стосується догляду. Так я вирішила, що буду з мамою розвивати сімейну справу.

Інна: Усе почалося з необхідності. Маючи велику сім’ю (чотирьох дітей), я стикнулася з проблемою атопічного дерматиту в дітей і почала задумуватися над тим, якими засобами перу речі, яким милом купаю дітей. Я прискіпливо почала вивчати склад, компоненти косметики, і мене жахало те, наскільки це шкідливо для людини й планети.

Пам’ятаю, як ми почали вивчати всі нюанси створення косметики, як робили наше перше мило. Завдяки багатьом експериментам зрозуміли, що рецепт із Кастилії на оливковій олії є найкращим і найніжнішим, і ми його залишили як основу, додаючи українські трави та різноманітні олії.

Так поступово вийшли за межі потреб сім’ї, розуміючи, наскільки це повноцінний і хороший догляд, вирішили створити виробничий цех. Усі процеси для нас є важливі: від збору трав, сушки, мацерування до створення кремів, паковання, маркування.

Вікторія: Робота разом із мамою – це величезний внесок у розвиток наших стосунків. Особливо важливим це було в підлітковому віці, коли замість того, щоб конфліктувати, ми співпрацювали. У нас з’являються спільні теми й інтереси, нам справді цікаво разом і працювати, і подорожувати. Ми набагато краще розуміємо одна одну. А ще підтримуємо як у невдачах, так і в успіху. Адже коли розумієш важливість спільної праці, скільки сил, часу, енергії ти вклав у це, то вболіваєш за кожне, навіть найменше досягнення.

Якось під час карантину їхали в машині й говорили про те, що традиційна освіта вже застаріла, потрібно щось змінювати. Моя мама показала на приміщення, яке ми якраз проїжджали, і сказала: «А давай тут зробимо навчальний центр?» Не роздумуючи, зателефонували господарям приміщення, домовились і за кілька місяців переїхали та почали навчати дітей хімії. Навряд чи це можна було так швидко здійснити за умови, якщо працюєш зі сторонніми людьми. Тут важливо бути на одній хвилі й підтримувати такі починання.

Інна: Коли працюєш разом, ти більше включений емоційно: близькі люди легше ображаються, сприймають усе особисто. Звісно ж, є ризик не зберегти теплі стосунки за невдалої спроби працювати разом. Але цьому можна запобігти, якщо обговорити всі умови на старті. Щоб не потрапити в конфліктні ситуації, ми з самого початку створили прозорі умови. Проговорили всі нюанси: ставлення до справи, одна до одної, заробітну плату й ін. І справедливо розподілили обов’язки. Тут найтяжче ­відділити особисте від робочого, не знецінювати досвід і роботу, говорити про справи на дозвіллі, лише коли ви обидві цього хочете. Як я вже говорила вище, важливо контролювати емоції, адже рідну людину образити легше.

Вікторія: Для мене в сімейному бізнесі дуже важливо те, що я можу довіряти своїй партнерці. Це дає можливість не допускати поганих думок, які будуть роз’їдати справу. А ще, крім роботи, класно мати якісь захоплення, тоді це зменшує напруження й дає можливість переключатися.

Інна: Саме завдяки роботі разом ми зрозуміли, що таке надійність, підтримка та стресостійкість. Щодня трапляються різні ситуації. Наприклад, колись усі працівники пішли з компанії, і ми вдвох тягнули все, без вихідних і заробітної плати. Оскільки вже гарно знаємо одна одну, нам легше ефективно розподілити обов’язки відповідно до сильних сторін.

У нас немає слів «за гроші», «не хочу», «не можу». Кожна проблема вирішується моментально та максимально ефективно.