Власний досвідЯ переїхала до Лондона та працюю в Meta (Facebook)

Початок кар’єри

Мені здається, ще з дитинства в мене завжди були амбітні плани, я хотіла чогось більшого. Я народилась у селі Херсонської області, але, незважаючи на це, могла знайти додаткові курси з англійської, історії, інформатики. Для цього треба було їхати в інше місто, але мене це не лякало. На вихідних я завжди займалась англійською.

На навчання вступила в Донецький національний університет імені Василя Стуса, це було ще до війни. Навчалася на історичному факультеті, отримала диплом перекладача. Здається, там якось красиво написано «спеціаліст з міжнародних відносин, дипломатична справа». Під час навчання я працювала, була репетиторкою з англійської мови, викладала для депутата Донецької обласної ради і його дітей.

Першою роботою був Міжнародний чемпіонат з легкої атлетики серед юнаків. Платили там небагато, шукали ентузіастів. Це моя перша робота, тому просто хотіла багато працювати, звісно, й отримати новий досвід. Ми працювали й уночі, було дуже багато овертайму, але я тоді ще не розуміла, що це. [усміхається]

А потім цей проєкт закінчився. Треба було щось робити, і мені запропонували працювати у «Філіп Морріс». Це було моє перше знайомство з тим, як може будуватися корпоративна культура. Деякий час я там попрацювала й почалася війна. Я переїхала до Одеси. Був тривожний період, і я не знала, що робити.

Як почала займатися рекрутингом

Я завжди бачила себе в соціальній сфері, де є люди, можна спілкуватися. Я активна, мені було легко завести small talk. В Одесі шукала роботу, і мене взяли рекрутером, треба було знаходити дизайнерів, проводити з ними інтерв’ю й передавати компанії, яка могла запропонували фриланс.

Потім мене взяли до IT-компанії Lohika. На початкову позицію, але я дуже швидко виросла до того, що займалася рекрутингом і піаром. Саме тоді в мене сталося таке розуміння, що рекрутинг – це не просто проведення інтерв’ю, щоб людина погодилася на роботу, а ще й великий блок роботи до того, як знаходиш людину.

Так я почала розуміти, що є ще сорсинг, тобто процес пошуку та зацікавлення кандидата до моменту, поки він не скаже: «Так, давайте спілкуватися». Це стратегія пошуку потрібних людей, розуміння, як писати кандидатам, дослідження того, як вони відповідають. Фінальна точка – це зацікавлена людина. Мені це дуже сподобалося. Тоді всі намагалися з сорсингу одразу перейти в рекрутинг, а я думала, що можна бути унікальним саме в цьому, бути класною в цій ніші.

У нас сорсинг взагалі не був популярним. Я почала розбиратися й знайшла людей, які займаються цим за кордоном, міжнародні ресурси, які розказують про це. Потім мене захантили в Київ в америкаський стартап DataRobot. Мене порекомендувала знайома, з якою ми разом працювали на чемпіонаті з легкої атлетики. Я приєдналася до команди й займалася там сорсингом.

Оскільки це був стартап, я могла придумувати ідеї та швидко їх імплементувати. Ми працювали з різними шаблонами написання листів, підходами. Адже сорсер – перша людина, яка контактує з кандидатом, тобто створює враження. Ще цікава частина роботи те, що треба спілкуватися з людиною, яка наймає, робить запит на певну роль. Завдяки цьому коло людей, з якими я працювала, значно розширилося. За рік чи півтора я стала лідом (керівницею – ред.) сорсингової команди в компанії.

Як потрапити в Meta (Facebook)

Мені здається, те, що я опинилася в Meta, було якимось логічним продовженням професійного розвитку. Я знала, що хочу колись попрацювати за кордоном. Подібне прагнення в мене було давно: у студентські часи дуже хотіла навчатися за кордоном, а коли читала книжку про Google, хотіла працювати в їхньому офісі. Я не знала, як цього досягти, але така мрія була.

Під час роботи в DataRobot я була на міжнародній конференції Sourcing Summit у Нідерландах. Там було багато сорсерів і рекрутерів з різних компаній, зокрема із Facebook. Я поспілкувалася з одним з них, і мені дуже сподобалося. Також одна моя колишня колега отримала роботу у Facebook, це мене змотивувало ще більше, я усвідомила, що це все реально.

Пізніше мені написав рекрутер з Meta, і ми почали спілкуватися. Вони активно наймають на роботу й релокейтять людей з усього світу, не важливо звідки ти. Це був процес, який складався із чотирьох інтерв’ю. Я спілкувалася з рекрутерами, сорсерами та менеджерами компанії. Звісно, було важливо знати англійську мову, а також уміти користуватися рекрутинг-інструментами, які використовують на міжнародному рівні.

У DataRobot ми мали можливість досліджувати різні інструменти, які популярні й за кордоном. Наприклад, у LinkedIn для рекрутингу є різні платні версії. І через те, що в компанії була можливість використовувати їх, я багато чого навчилася. Також були важливі мої soft skills як комунікабельність, тому що в цій роботі потрібно багато спілкуватися. Оскільки це робота в команді, яка працює зі всього світу, бонусом було те, що я знала певну «універсальну» мову, як вести листування чи розмову.

Також ще під час роботи в Україні я почала цікавитися темою різноманіття в рекрутингу. Створювала різні стратегії, але в стартапі їх було важко застосувати. Проте це стало переломним моментом для мене, коли я зрозуміла, що треба змінювати підхід у наймі. Коли я наймала сорсерів і рекрутерів до себе в команду, намагалась уникати несвідомих упереджень до кандидатів чи оцінювати їх надто високо, тому що між нами є щось спільне (наприклад, хобі або схожий життєвий досвід).

Це змінило мій підхід до роботи. Я почала дивитися на людей так би мовити безсторонньо, відсікаючи упередження. Вони можуть виникати несвідомо, звісно. Навіть я, уже маючи цей багаж знань, постійно переживаю, щоб мій підхід залишався професійним. Але думки про таку неупередженість постійно тримала в голові, коли проходила інтерв’ю з Facebook.

У період фінальної співбесіди почався ковід, і нас закрили на локдаун. Це не була вакансія для віддаленої роботи, тому ми такий варіант навіть не обговорювали. Утім, за рік ми повернулися до розмови. Мені залишалося фінальне інтерв’ю з менеджером, щоб зрозуміти, чи нічого не змінилося за рік. Після цього мені зробили офер.

Переїзд до Лондона

Усе було дуже швидко після підписання оферу – я переїхала за 3 місяці. Десь за півтора місяця звільнилася з попередньої роботи й почала готуватися. Як на мене, це був середній рівень складності переїзду. [усміхається]

Компанія багато в чому допомагає: отримати візу, перевезти речі, знайти квартиру. У мене був менеджер з релокейту, який постійно повідомляв, що й коли мені треба зробити. Наприклад, сьогодні – здати тест на туберкульоз, завтра – віднести документи на візу. Тобто в мене був певний гайд, і я просто виконувала його пункти.

Але, звісно, потрібно було все змінювати. Я стараюся вести екологічний спосіб життя, займаюся ресайклінгом. Тому мені було складно розібратися з речами, що перевезти, що віддати друзям, що на перероблення. Також довелося складати іспит на знання англійської мови – IELTS. Він доволі інтенсивний: за один день ти складаєш тест на письмо, читання та слухання. У мене було відчуття, наче я ЗНО складаю. [сміється]

Коли я переїхала до Лондона, компанія надала мені тимчасове житло на максимальний термін – 40 днів. У цей час у мене був агент, який допомагав шукати квартиру. Я навіть мала 2 вихідні дні в будні, щоб мати можливість подивитися житло. Ця частина була для мене найскладніша, адже я переживала, у якому районі жити. Я не хотіла винаймати кімнату, але й важливо було вкластися в бюджет. І навіть коли заїхала у свою квартиру, то була дуже розчарована, адже в ній не було меблів, крім ліжка, дивана та шафи. Утім, потім за допомогою Amazon швидко пофіксила цю проблему.

Як влаштована робота в Meta

Спочатку я хвилювалася, як буду адаптовуватися в комнаді, як зарекомендую себе. Адже все робоче середовище мовою, яка не є мені рідною. Також у команді люди з різним досвідом, з різних країн, тому треба бути уважною й говорити так, щоб не знехтувати поглядом іншої людини.

Що мені дуже подобається в роботі тут, у мене є менеджер і технічний лід. Ліду я звітую щодо своєї ефективності, раджуся, як побудувати роботу, а з менеджером більше спілкуюся про те, чи відчуваю себе комфортно. Він цікавиться, наприклад, чи задоволена роботою, як мені дається переїзд. Це потужна підтримка, від якої я була просто в шоці. Навіть коли в нас були тимбілдинги й ми виходили в бар, мій менеджер міг запросити мене, але сказати: «Але якщо ти почуваєшся некомфортно в людних місцях, можеш не приходити, як тобі комфортно». Круто, що є така опція.

Перебування в компанії залежить не тільки від вашої продуктивності, а й від вашого стану, стосунків у команді, особистих переживань. І менеджер – це та людина, з якою відкрито спілкуюся про це. Це дуже емпатичний підхід, і я ним просто вражена.

Також раз у півріччя ми пишемо performance review (звіт з продуктивності – ред.). Не лише мій менеджер дає фідбек, а й я сама про себе пишу, що вдалося зробити, що хочеться далі, як розвиватися. Просто пишу всі свої цілі, і ми потім обговорюємо з менеджером, як до них рухатися. Круто, що це відбувається в такій розмові. Звісно, я досі хвилююся, як справляюся, але мене заспокоює, що я маю чіткий гайд від своїх менеджерів і знаю, куди рухатися, щоб досягти успіху.

Очікування vs реальність

У мене точно немає розчарувань щодо переїзду. Для мене це крутий досвід, і я досі досліджую Лондон як туристка, ще не відчуваю себе місцевою. Я навіть не ходжу в навушниках по вулиці, мені подобається чути розмови людей з британським акцентом. Не те, щоб мені був цікавий контекст розмов [сміється], просто це досі незвично для мене. Навіть щодо того, що Лондон постійно туманний і дощовий, – це зовсім неправда. За осінь я запам’ятала тільки чотири зливи. Із мінусів: мені не вистачає друзів. У Києві в нас велика компанія, і ми часто разом проводили час.

Учора я говорила зі своїм братом і розповідала, що боюся висоти й це мені неприємно. А він мені сказав: «Деякі люди бояться не висоти, а жити, ухвалювати важливі рішення. А ти переїхала й не злякалася цього. Можеш пишатися цим?» [сміється]