Арт9 українських художниць, які розвивають сучасне мистецтво

Сучасне українське мистецтво стрімко поповнюється новими іменами й проблематиками. Серед них – художниці, які поруч із власною художньою практикою курують культурними проєктами, презентують свої роботи на закордонних виставках і масштабних мистецьких ярмарках, за допомогою різних технік і матеріалів висвітлюють проблеми, які ще раз нагадують світові про те, що відбувається в Україні, і дозволяють глядачам упізнати знайомі емоційні досвіди та переживання.  

У цьому матеріалі пропонуємо ознайомитися з творчістю 9 сучасних українських художниць. В українському мистецтві їх набагато більше, тому сподіваємося, що цей перелік надихне вас на продовження пошуків і досліджень нових імен. 

Текст: Ольга Дуденко

Сучасна українська художниця з Одеси, яка живе та працює в Києві, куди переїхала у 2020 році з Торонто. Її картини наповнені міфологічними мотивами, часто осмислюють різні історичні травми, їхній суспільний вплив і послуговуються архетипними образами. У її художньому інструментарії – туш, пастель, олія.

Роботи із серії «Воєнний щоденник» Сана створювала з матеріалів, які знаходила в бабусиному сараї: мішковини, старих шпалер, кори дерева, картону. Саме цей сарай слугував майстернею для художниці в перші місяці повномасштабної війни. Одна з картин Сани Шахмурадової-Танської стала частиною кліпу Pink Floyd та Андрія Хливнюка.

У своїй творчості Катя осмислює питання влади й ідеології, те, як вона впливає на людину й формує її, насильства, війни, памʼяті, віктимності. Одна з її найбільш потужних та актуальних робіт – «Мертві ноги не дійдуть до НАТО», де художниця звернула увагу на важливості підтримки України міжнародними інституціями, які мають виконувати свої прямі функції. 

«Малювання для мене – це щось на кшталт ще одного голосу, додаткової мови. Воно допомагає мені усвідомити та пережити те, що відбувається». Цьогоріч у квітні й травні в київській галереї The Naked Room відбулася персональна виставка Каті Лисовенко «Гола кімната» про «голе життя, яким понад рік живуть усі українці». Наразі художниця перебуває та працює в Австрії. 

Художниця, засновниця artist run space thesteinstudio, який розвиває арткомʼюніті й влаштовує виставки сучасного українського мистецтва. Крім власної художньої практики й кураторських проєктів, Оля створює подкаст Hi, it's me, Stein про те, як функціонує артринок.

У його арсеналі – розмови з художницею Жанною Кадировою, співзасновницею видавництва IST Publishing Катериною Носко, кураторкою галереї The Naked Room Марією Ланько. «Мені здається, у всіх своїх проєктах я роблю те саме, – спрощую комунікацію між глядачем, колекціонером і художником». 12 жовтня в Лондоні відкриється персональна виставка Ольги – Part of the soil. 

У своїх роботах Катерина Алійник часто поєднує живопис і текст. Брала участь у виставках Берліна, Кракова, Варшави, Бухареста. За три місяці до повномасштабної війни художниця розпочала роботу над серією малюнків «Медичні й політичні фантазії», де досліджувала питання окупації та наслідків війни на тимчасово окупованих територіях через процеси росту, трансформацій і метаморфози рослин.

У співпраці з кураторкою та дослідницею сучасного мистецтва Наташею Чичасовою вони створили артбук «Колективні фантазії та восточные ресурсы» про дім, його втрату та памʼять про рідні, але наразі окуповані території. 

Катя працює з інсталяцією, скульптурою, фотографією, живописом. В одному з інтервʼю київська художниця говорить: «У мене із самого дитинства не було навіть думки, що я не буду пов’язана з мистецтвом». Катерина досліджує теми часу, вразливості, емоційності, різних предметів, що експонуються в музейному просторі. 

Напередодні пісенного конкурсу «Євробачення-2023» художниця розробила багатоканальну інсталяцію «Ізюм – Ліверпуль», що стала частиною культурної програми Єврофестивалю в Ліверпулі, організованого Британською Радою та Українським Інститутом. За допомогою цієї роботи Катя показала життя українських біженців, яким довелося шукати порятунку від війни залізничними шляхами. 

Художниця із Сєвєродонецька, яка живе та працює в Києві. Брала участь в аукціоні ART COMPENSA International Art Fair у Литві та благодійному фестивалі «Українські дні» в Данії.

У «Воєнній серії», яку Каріна створила за три місяці повномасштабної війни 2022 року, вона осмислює життя під час жахіть і нові сенси, які воно продукує: «Поки навколо мене стільки жахів, фотографій насильства, які відбуваються дуже близько, хотілося шукати щось прекрасне, те, що оточує людину щодня в наших містах». 

Аліса – художниця й співзасновниця єдиної в Україні незалежної літографської майстерні Lithography30. У літографії Гоц працює понад 10 років і говорить, що саме ця техніка «якнайкраще передає її ставлення до навколишнього середовища з усією своєю складністю і повільністю».

Здебільшого мисткиня створює портрети, які відображають певну емоцію, суперечливий внутрішній світ людини: «“Похмурість” моїх робіт залежить від сприйняття. Їх можна вважати похмурими, а можна – кумедними, потішними». 

Kinder Album – це псевдонім львівської мисткині, яка не показує свого обличчя в медійному просторі. Працює в жанрах живопису, графіки, стріт-арту та відеоарту, цікавиться фотографією, скульптурою, керамічним мистецтвом, досліджуючи у власних роботах теми дорослішання, сексуальності й особистих кордонів. Виставлялася в Лондоні, Празі, Любліні, була учасницею Міжнародного ярмарку сучасного мистецтва ArtVilnius'15 у Литві.

В артвипуску «Тимчасовість» від DTF Magazine Kinder Album розмірковує про роль творчості у воєнний час: «Мистецтво загалом допомогло мені впоратися зі стресом під час війни. Це потужний терапевтичний інструмент, яким мені пощастило володіти». На початку повномасштабного російського вторгнення на власному сайті мисткиня опублікувала чимало робіт на воєнну тематику під назвою War Album. 

Художниця родом з Івано-Франківська. До повномасштабної війни Ірина працювала у Львові, деякий час перебувала в Португалії, де виставляла власні картини на продаж, допомагаючи українській армії.

Її роботи виставляли в Лондоні, Мадриді, Берліні, Лос-Анджелесі. Мисткиня працює з темами фемінізму, жіночої сміливості, захисту тварин і боротьби українців. Сама Ірина говорить, що на її художній стиль вплинули картини Марії Примаченко.