Книги«Тепер кожен злочин залишає сліди в мережі». Уривок із книжки «Ми – Bellingcat»
Розслідування міжнародних злочинів за допомогою відкритих даних
Еліот Гіґґінз, автор книжки «Ми – Bellingcat», доводить, що в епоху відкритих даних злочини диктаторів і терористів не можуть залишитися непоміченими. Засновуючи організацію Bellingcat, Гіґґінз і його однодумці прагнули не лише оприлюднювати злочини, про які вони дізналися, а й використовувати знайдену інформацію як доказ, щоби притягнути винних до відповідальності.
Незалежна команда розслідувачів Bellingcat першою опублікувала докази, що Росія відповідальна за катастрофу рейсу MH17. Зараз вони збирають свідчення воєнних злочинів і порушень прав людини під час війни Росії проти України. Крім того, українське видання починається спеціальною передмовою автора, яку він написав, коли світ дізнався про жахіття, скоєні росіянами в окупованій Бучі.
Публікуємо уривки з книжки «Ми – Bellingcat» Еліота Гіґґінза в перекладі Орини Ємельянової про онлайн-розслідування міжнародних злочинів та інформаційну війну з Росією.
Побрехеньки проти доказів
Російські генерали сиділи за столом перед гігантськими екранами, що показували змодельовану траєкторію польоту MH17. Після трагедії минуло вже чотири дні, у соціальних медіа з’являлося дедалі більше доказів на користь того, що літак збили бойовики, яких підтримувала Росія. Москва організувала захід із трансляцією в прямому ефірі RT (Russia Today – примітка ред.) із послідовним перекладом англійською. Генерали приготувалися викласти свої аргументи. Спільнота онлайн-розслідувачів, розпорошена по всьому світу, пильно стежила за їхніми твердженнями:
1. Що українці навмисно змінили траєкторію польоту MH17, щоби він пролетів прямо над зоною бойових дій, у такий спосіб створивши умови для атаки на літак.
2. Що російські радіолокаційні дані показали український винищувач поблизу MH17, і це натякає, ніби авіалайнер збили українські військові.
3. Що ракетний комплекс «Бук», який належить Україні, покинув військову базу незадовго до падіння MH17, і що два «Буки» перебували на полі поблизу Зарощенського на підконтрольній Україні території, звідки й було здійснено постріл.
4. Що відео, оприлюднене українським урядом (на якому вантажівка з «Буком» проїжджає повз білборд) було знято не на території сепаратистів на зворотному шляху до Росії, а в підконтрольному Україні Красноармійську.
Уся розслідувальна спільнота твіттеру чудово бачила, що ці чотири твердження не в’яжуться між собою. Росіяни намагалися не зібрати за шматочками загальну картину, а посіяти сумніви…
Експерт із дезінформації Бен Німмо назвав тактики Кремля 4D-підходом: заперечити, спотворити, відволікти, залякати.
Щодо Кремля, то з викривленням фактів у нього довга історія. У російській мові навіть слово «дезінформація» означає саме «свідомий обман». Сталін увів його в ужиток, щоби звучало по-іноземному – з тим підтекстом, що саме капіталістичні країни винайшли цей підступний метод. Радянський уряд вважав «активні заходи» – зокрема політичні вбивства, фальсифікації та пропаганду – засобами зовнішньої політики. Активні заходи стали не такими активними після падіння комуністичного режиму, але вихованці тієї системи просто так не здалися. Путін став офіцером КДБ 1975 року і прослужив там шістнадцять років. 1991-го він отримав звання підполковника і посаду заступника мера Санкт-Петербурга, згодом став директором ФСБ. 1999 року Путін почав виконувати обов’язки президента РФ, і «активні заходи» знову стали характерною складовою російської держполітики. За цифрової доби втручання в інформацію стало простим як ніколи. Захід, який досі тішився своєю першістю в Холодній війні, переймався тероризмом і відволікався на захопливі нові технології, не був готовий до цього.
Експерт із дезінформації Бен Німмо назвав тактики Кремля 4D-підходом: заперечити, спотворити, відволікти, залякати (Dismiss, Distort, Distract, Dismay – примітка пер.). Спершу російські чиновники агресивно заперечують незручні для них факти та принижують джерела, які їх оприлюднили, тавруючи як русофобів і підсадних качок від недоброзичливих держав. Потім спотворюють правду до невпізнання, доводять її до абсурду. Приміром, десь відбувся невеликий мітинг, а це подають як «країна охоплена бунтами». Або просто вигадують факти, як у статті російської державної агенції ІТАР-ТАСС у день катастрофи MH17, де нібито очевидець стверджував, що збили український Ан-26, чого насправді не було. Третя тактика – відвернути увагу від головної теми. Для цього використовують теорії змови та відбивають звинувачення у стилі «сам дурень»: «Ви кажете, що сепаратисти збили літак в Україні, а як щодо тисяч мирних жителів, які загинули в іракській війні?». Такі закиди породжують світосприйняття, означене моральною розгубленістю: нікому не можна вірити, ніде не знайти правди. Четверта тактика – залякування, погрози жахливими наслідками для тих, хто не підтримує лінію Кремля.
Коментарі
Підписатись