КнигиПисьменниця, феміністка, мрійниця: уривок із книжки «Кобилянська від А до Я»

«Ж»

Життя — час існування людини.

Залишивши по собі добру пам’ять, можна жити й по смерті — в думках і спогадах інших. Кобилянська прожила довге й насичене життя. «Боже, коли і який буде мій кінець?» — таким записом завершує Ольга свій щоденник. Це був час її життя, коли всі важливі творчі події лише набирали обертів...

Вона вважала, що життя кожної людини залежить від долі. Це слово часто трапляється в її творах. В одному з листів до подруги Олени Кисілевської Кобилянська називає датою свого народження 25 листопада, а в іншому зазначає: «Питаєте, коли я рождена. 24 листопада року 1863-го. Святкую, але день тих своїх уродин звичайно 27 листопада, бо десь я раз ще з-за молодих літ вичитала, що день 24 листопада — день недолі — от в тім і вся річ».

Навіть з року свого народження вона створила певну інтригу, назвавши Осипові Маковеєві 1865-й. Коли він написав для першого всеукраїнського часопису «Літературно-науковий вістник» студію про її творчість, то вказав саме цей рік. Ольга Кобилянська просто хотіла бути майже ровесницею того, кого вона покохала...

Жінка — та, хто дарує життя.

Героїнею відомих творів Ольги Кобилянської є жінка. Її образи знаходимо в ранніх повістях, написаних німецькою мовою, в новелах «Природа» і «Valse mèlancolique», в повістях «Людина», «Царівна», «Ніоба», «За ситуаціями» та ін.

Однією з найвідоміших жінок того часу була письменниця Наталя Кобринська — донька греко-католицького священника Івана Озаркевича, депутата галицького сейму та австрійського парламенту. Вона започаткувала феміністичний рух у Галичині, створивши у Станіславові «Товариство руських женщин» (1884). За її та Олени Пчілки сприяння побачив світ жіночий альманах «Перший вінок» (1887). Саме на його сторінках мала намір дебютувати як українська письменниця 24-літня Ольга Кобилянська. Але дебют не відбувся. Наталі Кобринській присвятила вона свою першу українську «повість з жіночого життя» «Людина», яку опублікував 1894 року львівський журнал «Зоря».

Повість «Царівна» Кобилянська присвятила найважливішій жінці у своєму житті — матері Марії.

«Я дуже багато читаю і хочу писати тільки для жінок», — так ще на початку своєї письменницької дороги вона сформулює власне творче кредо.

«З»

Зима — улюблена пора року.

Любила кататися на ковзанах з друзями, це була одна з найулюбленіших її розваг узимку в Кимполунзі. Почувалася прикро, що не мала грошей на кращі черевики, але бажання бути з товариством на ковзанці завжди брало гору. Катання на ковзанах Ольга називала здоровою розвагою.

«Земля» — назва повісті Ольги Кобилянської. В основу твору лягла реальна життєва подія, що сталася в буковинському селі Димка. Цей твір вона присвятила своєму батькові Юліанові Кобилянському. На порозі нового віку людина мусила б зазирнути в себе, у власне серце... Так вважала письменниця. Цим твором розпочався новий етап у творчому житті письменниці. Повістю «Земля» Кобилянська входила в нове ХХ століття, мовби прочуваючи його драматизм і майбутні катаклізми. За епіграф до твору вона обрала рядки норвезького письменника Юнаса Лі: «Довкола нас лежить безліч безодень, які викопала нам доля, але та, що в нашому серці, — найглибша».

Записники господарські й літературні. Залишила після себе і рецепти, і нотатки про лікарські засоби, й начерки майбутніх творів. Більшість записників — це грубші й тонші зошити в лінійку. Кобилянська ощадливо вела нотатки, але деякі з них так і залишилися недописаними.

«И»

Сила свідчить про здатність протистояти обставинам.

Чи була сильною сама письменниця? Сила духовна і фізична притаманна багатьом персонажам Кобилянської. Письменниця звертала увагу на сильних чоловіків, хоча не меншу роль відводила також їхній духовній силі. Таким чоловіком є герой роману Кобилянської «Апостол черні» — Юліан Цезаревич. Вона й ім’я йому обрала особливе, таке як у видатного полководця античності — Гая Юлія Цезаря.

Часто силою в Кобилянської наділені й жінки. Такою є Параска з новели «Некультурна», «по її дрібних руках не був би ніхто надіявся мужеської сили». Цілісність її особистості та здатність долати обставини переконують у силі Кобилянської. Навіть підтята лівобічним паралічем, вона продовжувала підтримувати рідних, даючи лад господарству й багатьом хатнім клопотам. І продовжувала творити!

Мир — дуже важливе слово для Кобилянської. Вона знала йому ціну.

Під час Першої світової її брати, Степан, Юліан і Олександр, були мобілізовані до австрійського війська. Кобилянська потерпала за долю Олександра, який тривалий час перебував у російському полоні в Петропавловську, не мала звісток від брата Степана...

«Ми живемо як в мішку і вичікуємо спокою–миру», — писала вона 1916 року подрузі Христі Алчевській.

«І»

Ідеал — цінність, досконалість, зразок.

Порив до духовних і творчих ідеалів у Кобилянської означений у її творчості як порив ins Blau, тобто в блакить, до чогось нового, незвіданого і високого. Ще в юності Ольга з’ясувала для себе важливість певних життєвих позицій. Вона усвідомлювала, що мусить ще багато здобувати, аби набути цілісності як особистість. Багатьох персонажів творів Кобилянської критики вважали ідеалістами, мрійниками.

«Боже, якщо я маю стати письменницею, то мушу ще багато, так багато вчитися...». І далі в її щоденнику можна відчитати, як непросто відбувалися такі пошуки: «Дивно, мої ідеали дуже відрізняються від ідеалів інших, вони сповнені гарячої любові, поезії і сили...».