КнигиПʼєса про окупацію й репортажі з Донеччини. Вішліст редакції Wonderzine на «Книжковому Арсеналі»

За цією книжкою я готова вистояти чергу на «Книжковому Арсеналі». Адже впродовж пів року я спершу не могла дійти до книгарні, а потім, коли прийшла, то примірники вже розкупили.

«Сєверодонецьк» – про життя міста, розташованого на межі Донбасу й Слобожанщини. Тут зібрані історії та репортажі, які розповідають про місцевих жителів, локації та формотворчі події в Сєверодонецьку, зокрема, з 2004 і 2014 років. Особливістю цієї книжки є те, що її авторка Світлана Ославська народилася й виросла в цьому місті.

Для мене це трошки особиста історія, бо я з Луганська. І впродовж 7 років Сєвєр (як його зазвичай називають на Луганщині) залишався якимось сполучним місцем, яке поєднувало життя «до» й життя «після» 2014 року. Нині місто окуповане росіянами, тому ця книжка знову стає точкою повернення до чогось свого, яким колись був Сєвєродонецьк.

З творчістю Барнза мене познайомила моя колега Юля Макгаффі, коли подарувала його «Метроленд». І з першого разу він не зайшов. Доволі різкий, навіть дещо телеграфний стиль тексту якось не збігся з моїм тодішнім станом. Пам’ятаю, як узяла його на море, читаю й думаю: хочу довгих красивих описів і нескінченних конструкцій, а не цих коротких речень і діалогів. Згодом я його дістала в місті, і він збігся з моїм ритмом.

Коли дізналася, що новий роман Барнза «Елізабет Фінч» перекладено українською, ще й класною перекладачкою, Ярославою Стріхою, одразу внесла його у свій віш на «Книжковий Арсенал». Зізнаюся, у мене багато очікувань від книжки, хоча я себе постійно повертаю в реальність, що очікування можуть не виправдатися. Але все ж таки я прочитала кілька ревʼю й мене захопило те, як Барнз так розвернув хід роману: тут є нетривіальна викладачка, яка своєю структурою мислення захопила студентів, навчаючи їх сумніватися й критично мислити. І після своєї смерті одному з них вона заповіла свою бібліотеку. Тут роман набуває іншого ракурсу й перетворюється на філософське есе. Цю книжку критики називають найбільш дивним і недовершеним романом Барнза – здається, це те, що треба.

Зараз тата багатьох маленьких (і не дуже) хлопчиків і дівчаток пішли захищати свої сім‘ї на фронт. Це доволі нервовий і дещо самотній досвід: іноді ти не можеш додзвонитися, іноді в тебе є лише п‘ять хвилин, доки тато втомлено готує або їде кудись.

Сподіваюся, що, читаючи спогади ліричного героя, я й сама можу згадати наші з татом довоєнні пригоди. А ще трошки краще зрозумію, як він зараз, бо йому так рідко вдається щось розповісти.

Трошки переживаю за те, як взагалі наважитися підступитися до цієї книжки. Сподіваюся, до неї йдуть паперові хустинки в подарунок.

Для мене як журналістки нагальним є питання про те, як фіксувати всі воєнні досвіди, які ми отримуємо. Я дуже боюся не зафіксувати щось, забути, випустити з уваги важливі історії, тому намагаюся читати якомога більше книжок, статей, інших матеріалів про повномасштабну війну.

Понад два роки тому я читала «Мондеґрін» Рафєєнка, стиль автора мені сподобався ще тоді. «Мобільні хвилі буття» – книжка, створена в нових реаліях повномасштабної війни. Під її обкладинкою зібрані історії людей, які пережили окупацію в перші дні російського вторгнення. Сам Володимир прожив місяць в окупації між Бучею та Бородянкою.

Упевнена, що Рафєєнку вдасться зафіксувати цей досвід так, щоби передати, наскільки відчутною може бути межа між життям і смертю, ніби вона постійно окреслена в тебе перед очима. На додачу це ще й пʼєса.

​​Напевно, як і багато хто, дитиною я проводила літо в селі. Відпочивала на річці, поїдала кілограмами свіжі ягоди, зачитувалася пригодницькою літературою та казками.

Зараз особливо сильно мені хочеться повернутися в ті безтурботні часи, хоча б за допомогою казкової історії, з магією та неймовірними пригодами. «Біжи, доки світить сонце» – саме така історія. Події розгортаються на тлі прадавніх карпатських лісів, де є юний і сміливий головний герой, його відважна місія, захопливі перешкоди, протистояння добра і зла, у якому добро однаково переможе.

Упевнена, навіть найсерйознішому дорослому не завадить іноді зануритись у хорошу казкову історію. А коли прочитаю цю книжку, подарую її своєму племіннику.