КнигиЩо читати влітку: 9 книжок сучасних письменниць

Літо закликає до пригод. Пропонуємо віднайти свої на сторінках книжок, написаних жінками. Ми зібрали 9 новодруків українських видавництв від журналісток, блогерок та авторок бестселерів про шлях становлення, любов і фемінізм.

Текст: Вікторія Атаманчук

Євгенія Бабенко

«Усі мої тривожні дзвіночки»

Vivat

Головній героїні Христині вісімнадцять, вона лише знайомиться із самостійним студентським життям, столичним ритмом, університетськими клопотами. Вона тільки досліджує себе крізь призму пізнання реального світу.

Усе в житті буває вперше: труднощі й перешкоди, досягнення й розчарування. І новий досвід – це завжди про зростання, з яким стикався кожен із нас. Та на виклики дорослішання накладається тягар – секрет, що приховує Христина. Чи вдасться їй попри все з легкістю пережити чергове літо?

Це книжка про подолання психологічних травм, самоідентифікацію й особисті проблеми, що стосуються кожного з нас. 

Тара Вестовер

«Освічена»

«Артбукс»

Мемуари Тари Вестовер уже стали бестселером, а у 2018 році біографічна розповідь увійшла до списку із десяти найкращих книжок за версією The New York Times.

Значну частину свідомого життя письменниця достеменно не знала, хто вона. Народжена в мормонській сім’ї, Тара не мала ні документів, що засвідчили б її появу на світ, ні медичного страхування, ні можливості здобуття освіти. Через забобонність і самітництво батьків дівчина провела дитинство в ізольованому від суспільства вакуумі: навчалася писемності з Біблії, лікувала найсерйозніші травми настоями з трав і потерпала від тиранії та насильства в сім’ї.

Уперше відвідавши школу в сімнадцять років, авторка спромоглася вступити до коледжу, виграти місце на навчання в Кембриджі на аспірантурі, захистити докторську дисертацію й урешті здобути стипендію на навчання в Гарварді.

Це історія не про досягнення цілі, не про здійснення мрій. Це сповідь про шлях боротьби й самостворення, про горе розриву стосунків із найріднішими. Як пише Вестовер, вона знайшла себе в такий спосіб, який одні можуть назвати «трансформацією», а інші «зрадою»; сама ж Тара підсумовує свій шлях останнім рядком книги: «я називаю це освітою».

Софія Мокій

«Жизнєнні історії. Про буденне, любов і трохи солі»

«Лабораторія»

«Ця книжка – дуже особиста історія, натхненна життям моєї бабусі», – розповідає авторка, письменниця й артлекторка Софія Мокій.

Книга написана у форматі збірки «жизнєнних історій» бабусі Ніли. Тут спогади про побут покоління вихованців війни крізь призму ностальгії. Друга світова війна, розпад Радянського Союзу, бандитські дев’яності – хронологія подій відтворена на межі документальної прози й художньо оформлених мемуарів.

Зворушливі описи виживання в холодних гуртожитках, у бідності, любові в листах і літопис життя й становлення жінки в умовах державного гніту. Книга Софії Мокій – можливість повернутися в дитинство й познайомитися з повсякденністю далекого минулого, що насправді так близько.

Катерина Девдера

«Віндобонський апокриф»

«ВИДАВНИЦТВО СТАРОГО ЛЕВА»

Дебютний роман Катерини Девдери, що реферує на Джойсівську ідею роману про митця, ожіночнену й гендерно переосмислену. У центрі сюжету – ексцентрична Марта Кравченко, художниця-аристократка, спрагла до знань і мистецького самовираження. «Ми будемо тими, ким є насправді», – із вуст героїні впродовж твору рефреном звучить готовність виборювати власну ідентичність і «несхожість».

Події розгортаються наприкінці 19 – на початку 20 століття й значущими є патріархальні догми тогочасного суспільства, розвиток фемінізму й роль жінки в суспільстві загалом. Авторка показує, як кожна жінка-героїня роману рухається особистою феміністичною дорогою, без компасів і мап.

Під однією обкладинкою урбанізовані ландшафти Києва й Відня змінюються колоритними подільськими й карпатськими пейзажами. Не менш важливими за сюжет є стиль, мова, художні засоби, мистецтво як рушій історії.

Письменниця називає книгу (як і головну героїню Марту) апокрифом: «Коли ніхто не знає, як насправді було… […] Ти сама – апокриф». Не надто драматична, романтична й водночас реалістична історія про кохання й призначення в житті.

Аша Леммі

«П'ятдесят слів для дощу»

РМ

У повоєнні часи головна героїня Норіко, позашлюбна дочка аристократичної японки й солдата-американця, стає вигнанницею та приречена провести дитинство самотою на горищі. Консервативні бабуся й дідусь приховують її існування від світу через сором, щодня змушують приймати ванни з відбілювачем, б’ють і наказують мовчати, бути слухняною й покірною.

Несподівано безперервне коло цькувань, утисків й упереджень найрідніших переривається, коли в житті дівчинки з’являється її зведений старший брат Акіра.

Бестселер New York Times і Найкраща книга вересня 2020 року за версією Amazon розповідає історію, довжиною в життя героїні, про боротьбу жінки за власну ідентичність, про расову й класову нерівність, про любов і втрату, про її становлення й особистий шлях.

Марічка Паплаускайте

«Потяг прибуває за розкладом. Історії людей і залізниці»

«Лабораторія»

Марічка Паплаускайте – українська журналістка й шеф-редакторка друкованого журналу Reporters, у 2022 році укладачка й співавторка збірки репортажів «77 днів лютого». Уже в червні 2024 року вона презентує власну книгу «Потяг прибуває за розкладом»

Книжка розповідає історії залізничників, які своїми зусиллями захищають «головну артерію країни». Письменниця пережила сім місяців у дорозі, провела сорок інтерв’ю, подолала понад вісім тисяч кілометрів шляху, засвідчила обстріли й ремонт колії прямо на ходу. Усе це заради того, щоб поділитися щемкими історіями евакуації людей із прифронтових територій, спогадами працівників і пасажирів.

Назва книги теж має значення: чи не найбільше вразило авторку те, що попри обставини (як-от описаний у книжці обстріл херсонського вокзалу, після якого вагони й інфраструктура були розбиті), українські потяги прибувають рівно за розкладом.

«Я дуже вірю, якщо українці побачать залізничників такими, якими побачила та полюбила їх, висока планка поваги до залізничників підніметься ще вище», – зізнається Марічка.

«Мотанка»

Vivat

«Мотанка» – сучасна збірка короткої фантастичної прози українських письменниць про жіночі досвіди, про війну, про шалену неземну любов і надлюдську силу.

Дванадцять мисткинь, дванадцять всесвітів, де розгортаються унікальні історії, сповнені містики й чар. Кожне з оповідань доповнено індивідуальною стилістичною естетикою авторок й ілюстровано художніми сюжетами Інни Делієвої.

До збірки ввійшли тексти блогерки Дарії Піскозуб, журналістки й письменниці, авторки фантастичних україномовних бестселерів Світлани Тараторіної, лауреатки літературних премій Дари Корній і багатьох інших. 

Різні за формою твори в жанрі фантастики: наукова фантастика, фентезі, постапокаліпсис, стімпанк, горор чи магічний реалізм – усіх об’єднує центральний жіночий образ захисниці, що зображено у вигляді ляльки-мотанки.

Христина Шалак

«Нікого немає в лісі»

«Лабораторія»

Христина Шалак – практикуюча лікарка-психіатриня, клінічна психологиня й громадська діячка; пише есеїстику, художні репортажі й науково-популярні статті, а нещодавно опублікувала книгу про власний досвід роботи в психіатрії.

Тема ментального здоров’я вкрай важлива, та, за словами самої авторки, піддається нерозумінню чи навіть насмішкам. «Якщо говорити асоціативно, то коли йдеться про професію психіатра – нерідко це викликає страх у суспільства… я можу вас запевнити, що до психіатра звертаються такі самі люди, з якими ви спілкуєтесь, працюєте, бачитесь на вулиці…»

На власному досвіді й реальних випадках Христина розповідає долі життя людей із психічними порушеннями, розкриває табуйовані теми, ділиться побутом психіатричних лікарень без прикрас. У книзі описано різні історії – від людини із шизофренією до емпатичної сімейної лікарки, яка має депресію – щоб показати спектральність психіатрії як галузі. Усе це поєднано з культурним, філософським і мистецьким контекстами, що додає сюжету елементу художності.

«Нікого немає в лісі» – не підручник з історії медицини, а справжні випадки й переживання людей, які стикалися з психіатрією. Книга написана доступною мовою, щоб нормалізувати тему психічних порушень і позбавити її будь-якої стигматизації.

Майя Тульчинська

«Я забула труси»

Creative Women Publishing

«Якби Бріджит Джонс була українкою…» – так видавництво Creative Women Publishing називає колумністку, авторку модного блогу й письменницю Майю Тульчинську, анонсуючи її книгу «Я забула труси».

Українські жінки стикаються з дискримінацією, утисками за гендерною ознакою або в’їдливими стереотипами ледь не щодень. Та коли подібне ставлення до жінки в суспільстві стає нормою – першу реакцію болю, агресії й розпачу від несправедливості заміняє сміх. Авторка висміює замовчування теми місячних, іронізує з мізогінії й жартує про серйозні речі, з якими це не заведено.

Книжка є кишеньковою підтримкою, своєрідним маніфестом жінки, яка не повинна гнатися за умовними ідеалами, не зобов’язана розв'язувати всі проблеми й, наче робот, позначати галочками пункти зі списку завдань на день. «Дуже хочеться, щоб часу вистачило ще й на те, щоби просто бути собою. І в бутті собою, у цьому шаленому бутті жінкою – хочеться нарешті почуватися просто щасливою й задоволеною», – ділиться авторка.