Книги«Чоловіки бились об заклад, коли я вже здамся». Історія першої українки, яка піднялася на Еверест
З книги «Про що вона мовчить» від Creative Women Publishing
Перше українське жіноче видавництво Creative Women Publishing випускає свою дебютну книжку «Про що вона мовчить». У ній зібрані особисті історії та досвіди 48 відомих жінок про тілесність і сексуальність, досвід материнства та проживання важкої хвороби, втрату близьких людей і домашнє насильство, токсичні стосунки, відстоювання особистих кордонів та свободу бути собою.
Серед авторок: реперка Alyona Alyona, акторка Ірма Вітовська, журналістка Ірина Славінська, письменниця Лариса Денисенко, лікарка Наталія Лелюх, ексвиконавча директорка «Українського культурного фонду» Юлія Федів і багато інших. Усі вони надали свої тексти безкоштовно, на волонтерських засадах, аби підтримати ідею жіночої співдружності.
Чверть накладу (600 примірників) видавництво планує надіслати в бібліотеки, притулки для постраждалих від насильства та жіночі організації. У такий спосіб видавчині прагнуть підтримати жінок, які опинилися у складних життєвих обставинах.
Публікуємо уривок із книжки «Про що вона мовчить» від Ірини Галай – першої українки, яка здійснила сходження на Еверест.
Ірина Галай
альпіністка, амбасадорка гір, перша українка, яка здійснила сходження на Еверест
«Починати вже сьогодні»
Це почалося у 2013 році. Я працювала в нафтовій компанії та швидко рухалась по кар’єрній драбині. Мені завжди трохи не вистачало адреналіну, але зимові види спорту допомагали накопичити його на рік наперед.
Та доля розпорядилась інакше. Одного разу мій товариш запропонував зробити ставки на футбольний матч (я обожнюю дивитись футбол, на той час вболівала за ФК Barcelona). На черзі був «Ель Класіко», і ми сперечались, хто переможе: «Реал» чи «Барса». Про грошові ставки не йшлося. Зійшлись на тому, що той, хто програє, виконує бажання переможця.
На жаль для себе тодішньої, але на щастя для себе теперішньої — я програла. І товариш вигадав для мене незвичне бажання: піднятись на гору Казбек у Грузії висотою 5033 метри. Ця ідея з‘явилась у нього не просто так: він народився в Чечні і не раз згадував, як в дитинстві бачив у вікно вершину Казбеку. А я натомість завжди запитувала, чому він ні разу там не побував. Ми ж, мовляв, у дитинстві на Говерлу піднімались — це було частиною шкільної програми. У відповідь він лише посміхався і відповідав: «Не все так просто». Розказував, як там високо, як важко дихати… На що я завжди сміялась і називала його слабаком.
Для мене стало справжнім викликом прийняти і виконати це бажання. Я одразу почала гуглити і шукати можливість піднятись на «якийсь там Казбек».
У той час у гори ходило не так і багато людей. Було всього дві чи три групи, і одна з них відправлялась уже за тиждень. Я одразу з ними зв’язалась, і мене прийняли до групи. Тож я мала терміново купувати квитки до Тбілісі.
Я поставилась до цієї поїздки доволі легковажно, бо зовсім не знала, що саме там на мене чекає. Тим паче, що спортом я ніколи не займалась, а навпаки, завжди намагалась уникнути додаткових навантажень.
Мені довелось навчитись віднаходити мотивацію в собі самій та ухвалювати важливі рішення самостійно
Далі були збори, закупівля спорядження, суперечки з близькими людьми, які питали, чи не з’їхала я, бува, з глузду — і нарешті виліт!
Цікава штука: що б я не надумала — мене завжди хтось намагається зупинити. Так, мої задуми часто звучать нереалістично. Але я в них вірю і завжди потребую, щоби повірив хтось іще. В такі моменти я сповнена вірою в те, що роблю. З таким налаштуванням дорога до мети виглядає коротшою й зрештою приводить до цілі! Але знайти підтримку не так легко. Тому мені довелось навчитись віднаходити мотивацію в собі самій та ухвалювати важливі рішення самостійно.
Моя перша вершина — гора Казбек — далась мені нелегко. Не тому, що мені було важко фізично — радше тому, що довелось поборотись із собою. Проте тільки так можна отримати ту користь від вершини, яка приведе до великих змін.
Група в мене не вірила. Здебільшого вона складалась із чоловіків, і вони навіть бились між собою об заклад, коли я вже здамся і відступлю перед дискомфортом, який супроводжує всіх у таких експедиціях: важкістю рюкзака, розкладанням намета щодня, ночівлі в ньому з мокрими від дощу речами. Але я не здалася.
Тоді я вперше стояла на вершині гори, на яку піднялась своїми силами, і насолоджувалась всім, що відбувалося. Це була моя перша перемога за довгий час, яка принесла мені таке задоволення, що, здавалось, для мене вже немає нічого неможливого.
Коментарі
Підписатись