Книги«Я жінка, а для деяких людей це проблема». Уривок про Заху Хадід із книжки «Жінки у дизайні»
«Вона пробивала одну скляну стелю за іншою»
У видавництва ArtHuss вийшла книжка «Жінки у дизайні». Авторкою цієї книги є Ліббі Селлерс — історикиня дизайну, консультантка та колишня старша кураторка лондонського Музею дизайну.
«Жінки у дизайні» – це історії про 21 постать серед найвпливовіших дизайнерок ХХ століття, які демонструють їхні найкращі роботи та вшановуюють видатний, і часто недооцінений, доробок.
Книга розкаже про новаторок в архітектурі, промисловому, графічному та цифровому дизайні. Зокрема, про відому архітекторку Заху Хадід. У книжці йдеться, що після її смерті у 2016 році в нескінченних некрологах про неї писали як про жінку, що стала першою. Хадід стала першою жінкою-архітектором, яка у 2016 році отримала золоту медаль Королівського інституту архітектури, та першою жінкою, що отримала Прітцкерівську премію. Публікуємо уривок із книжки про її постать.
Фото: Wikipedia
Архітекторка, 1950–2016
Заха Хадід
Коли 2004 року Заха Хадід одержала престижну Прітцкерівську премію в галузі архітектури, промова журі починалася зі слів: «Її кар’єру в архітектурі не можна назвати традиційною чи легкою». І це м’яко сказано, адже Хадід ніколи не шукала «традиційного» чи «легкого» шляху. До того ж за традиційну чи легку кар’єру не присуджують таку бажану й історично скандальну премію. Хадід, безумовно, не заслужила такої кількості труднощів, з якими їй довелося зіштовхнутися у своїй професії. Та її прагнення вийти за рамки традиційного та простого дало поштовх до розвитку могутньої архітектури, яка була так само сильною, вільною й динамічною, як і її авторка.
Хадід народилася 1950 року в Багдаді. Її вольова рішучість була зумовлена вихованням у заможній родині, що дотримувалася ліберальних поглядів. У сім років Заха стала свідком революції в Іраку й усвідомила її мету: «Люди ходили з плакатами, вимагаючи незалежності, свободи та демократії, — ці поняття я засвоїла дуже рано». У світі, який був зовсім не таким, як тепер, економіка Іраку процвітала, його національна ідентичність формувалася в антропогенному середовищі, і прогресивні політичні заходи (описані її батьком, який був співзасновником національно-демократичної партії) вплинули на толерантність у суспільстві, де жінок заохочували до професійної реалізації. Із вірою в те, що освіта — це перепустка у кращий світ, Хадід вирушила на навчання в Бейрут і здобула ступінь магістра математики, а в 1972 році закінчила аспірантуру в Школі Архітектурної Асоціації в Лондоні. У цій «інтелектуальній оранжереї» навчалися і її майбутні колеги — Вілл Олсоп, Рем Колгас, Даніель Лібескінд і Бернар Чумі. Інший її сучасник Найджел Коутс припустив, що Школа Архітектурної Асоціації на початку 1970-х була такою особливою не лише через непересічних особистостей, які там працювали, а й через невідповідність їхніх прагнень обстановці, що там панувала: «Ряд красивих будинків у григоріанському стилі в традиційному студмістечку, де ми вигадували геть нові сценарії розвитку міст, і те, яку роль у цьому може відіграти архітектура». Для Хадід це означало створення мови, що відобразить весь хаос і нескінченну рухливість сучасного життя.
Хадід звільнила архітектуру від прямих кутів і створила справжній архітектурний словник, якого доти ніколи не існувало
Надихнувшись роботами російських й українських конструктивістів в архітектурі початку ХХ століття та їхніми нереалізованими уявленнями про просторову абстракцію, фрагментарні форми й багатошарові композиції, Хадід ступила на їхню стежку й почала з живопису. Відмовившись від прийнятих на той час інструментів архітектурного дизайну — картонних моделей, рейсшин і паралельних лінійок, — Хадід звільнила архітектуру від прямих кутів і створила справжній архітектурний словник, якого доти ніколи не існувало. Її картини зображали ізометричні форми, швидкість і безліч перспектив, які кидали виклик гравітації й умовності. Хоча мало хто міг їх зрозуміти, але усі, хто їх бачив, не приховували свого зачарування.
У 1980 році Хадід заснувала власне бюро, паралельно удосконалюючи та розвиваючи власний неповторний стиль. Вона прагнула навчитися краще передавати свої складні ідеї, тому брала участь у конкурсах і міжнародних викладацьких практиках. У 1982 році Хадід здобула перемогу на досить відомому конкурсі й отримала замовлення на будівництво клубу дозвілля на Вікторія-Пік, що в Гонконзі. Це мав бути її перший будівельний проєкт. Архітектурний критик Джозеф Джованніні відзначив, що кристалічна структура будівлі «була немов лавина з гірського схилу… площини поверхів розходилися в різних напрямках… справжня автомагістраль проходила через увесь будинок». Узявши за взірець перенаселене місто та шалену багаторівневість доріг і стежок на крутому підйомі Вікторія-Пік, архітекторка сформувала інтерес до злиття топографії проєкту з формою будівель, який визначив напрямок її кар’єри. Позитивне висвітлення ЗМІ закріпило репутацію Хадід на міжнародному рівні, але через політичну змову проти забудовника проєкт так і не реалізували. Це був серйозний удар, але, як сказала Хадід, «цей досвід дає мені серйозніший урок, аніж якби я реалізувала проєкт».
Політика й надалі переслідувала її: Хадід критикували за проєкти в країнах, де ситуація з дотриманням прав людини була жалюгідною (Азербайджанський культурний центр, 2013), звинувачували в неповазі до архітектурної спадщини (Galaxy Soho в Пекіні, 2012), на урядовому рівні скасовували обмірковані рішення міжнародних конкурсних журі, аби не дати шансів її проєктам (Кардіффський оперний театр, 1944; Токійський Олімпійський стадіон, 2020). У першому випадку, вона логічно відповідала на критику, кажучи, що з розвитком культури й демократії такі країни матимуть надію на зміни. Коли Хадід звинувачували в неповазі до історії, вона відповідала нагадуванням, що архітектура — це не сольний акт: плани роками обговорювали відповідальні органи, а потім часто самі ж відкрито засуджували проєкт. Коли її питали про плани, які були скасовані з незрозумілих причин, Хадід просто відповідала, що їй «тричі не пощастило»: «Я жінка, а для деяких людей це проблема. Я іноземка — ще одна проблема. І я займаюся нестандартною роботою. Не тим, чого вони очікують. Їм важко з цим упоратися».
«Я жінка, а для деяких людей це проблема. Я іноземка — ще одна проблема. І я займаюся нестандартною роботою. Не тим, чого вони очікують. Їм важко з цим упоратися»
Незважаючи на такі, здавалося б, непробивні перепони та завдяки рішучості, яку вони породжували, Хадід вирішила довести, що її критики помиляються. Там, де колись її назвали «паперовою архітекторкою», яка нездатна щось побудувати, на межі тисячоліть вона успішно завершила будівництво спортивних об’єктів в Австрії й Катарі, культурні центри в Китаї та Південній Кореї, транспортні термінали й інфраструктурні проєкти в Європі й ОАЕ, музейні площі та прибудови по всьому світу, а також приватні резиденції в Москві, Маямі та Нью-Йорку. У Британії, яка стала їй другою батьківщиною (і де її часто не сприймали), Хадід збудувала музей транспорту в Ґлазґо, центр боротьби з раком у Керколді, бібліотеку в Оксфорді, академію на півдні Лондона та галерею Серпентайн Саклер у центрі Лондона.
Її перший проєкт у США — Центр сучасного мистецтва Розенталя в Цинциннаті (2003) — The New York Times назвали «найважливішою американською спорудою, яку збудували після холодної війни». Музей MAXXI у Римі Хадід завершила в 2010 році — це її наймасштабніший проєкт, на який пішло одинадцять років, протягом яких шість разів мінялися уряди в Італії. Це була остання будівля, яку Хадід проєктувала сама і для якої більшість скульптурних форм спочатку розробляли на картонних моделях, а пізніше, коли технології нарешті наздогнали архітекторку, вона вдосконалювала їх у програмах цифрового моделювання. Хадід розвивала свій талант, а заразом змінювався і її стиль: від гострих кутів пожежної станції Vitra (1993) до складних плавних вигинів її найбільш резонансного проєкту — Центру водних видів спорту в Лондоні, створеного для Олімпійських ігор 2012. Однак упродовж усієї кар’єри любов дизайнерки до динаміки простору, особливостей ландшафту та спротиву гравітації залишалася незмінною.
Кажуть, що Хадід завжди виправляла інтерв’юерів, які повторювали брехню чи послуговувалися кліше
Кажуть, що Хадід завжди виправляла інтерв’юерів, які повторювали брехню чи послуговувалися кліше. Особливо це стосувалося британських ЗМІ, які грішили і на клішованість, і на брехню. У 2015 році Хадід перервала радіоінтерв’ю в прямому ефірі, абсолютно розлючена запитаннями, що були поза межами пристойності. Замість похвали за чималі досягнення або принаймні розмови про її професійні здобутки, Хадід почула негативне акцентування її ґендеру, національності, а також того факту, що вона незаміжня. Небагато знайдеться архітекторів такого рівня, які б зазнали такого рівня неприязні.
Хадід і справді виділялася. Деспіна Стратіґакос, авторка книги «Де жінки-архітектори?» (Where Are The Women Architects?, 2016), писала: «Незважаючи на всі труднощі та неабиякі упередження, вона пробивала одну скляну стелю за іншою, а це серйозний подвиг, враховуючи, що скло було твердим і товстим, як бетон». Хадід проклала собі шлях на вершину професії, завершивши понад 30 проєктів у 44 країнах й отримавши безліч престижних нагород і звань. Несподівана смерть Хадід у 2016 році зупинила весь архітектурний світ і змусила все переоцінити. У нескінченних некрологах про неї писали як про жінку, що стала першою. Якщо Норма Меррік Скларек була першою афроамериканською архітекторкою, яка удостоєна стипендії Американського інституту архітекторів у 1980 році, то Хадід перевершила навіть цю знаменну перемогу, ставши першою жінкою-архітектором, яка у 2016 році отримала золоту медаль Королівського інституту архітектури й стала першою жінкою, що отримала Прітцкерівську премію. Враховуючи кількість архітекторок, які працювали до неї, і тих, хто продовжує пробивати бар’єри індустрії, де домінують чоловіки, Хадід вдалося досягти унікального визнання. І хоча їй ніколи не подобалося, коли її називали «жінкою-архітектором», Хадід визнавала позитивне значення такого звертання: «Я бачу неймовірну потребу інших жінок бути впевненими, що це можливо, тож я не заперечую».
Коментарі
Підписатись