Книжкова полицяЗасновниця руху розвитку донорства «Агенти крові» Олена Балбек про улюблені книги

 Я мало пам’ятаю дитинство та що тоді читала. Єдина книга, яка миттєво повертає в дитинство – це історія про Вінні-Пуха, тому що мені її читав батько. Але пригадую, як підлітком закохалася в короткі оповідання Чехова, і з того часу майстри коротких текстів – Еліс Манро, Лідія Девіс, Адам Джонсон – мої улюблені автори. Десь у той же час, виявила, що історичні романи й біографії можуть захоплювати навіть більше уроків історії, які ніколи не прогулювала (хоча кого я обманюю: не прогулювала ніякі). Але книжка, яка допомогла мені зрозуміти, яка саме література мене цікавить – це «Лоліта» Набокова. Я можу перечитувати її вічно.

Зазвичай обираю книжку для читання зі своїх численних закладок. Я зберігаю відгуки з усіх доступних джерел: роблю скріншоти, зберігаю в теках. Є люди, думці яких довіряю, читаю рейтинги та цю рубрику на Wonderzine. Але найбільше люблю бродити в книжкових магазинах. Особливо в подорожах! Це місця, де час застигає, а я перетворююся на маніяка, який гладить усі обкладинки. Ми завжди заходимо в книжкові магазини в подорожах. І якщо доплачуємо за надмірну вагу багажу в аеропорту – о, це приємне забуте почуття польотів! – то завжди за книги.

Перечитувати книжки – скіл, якого я набула зовсім недавно, і дуже цьому тішуся. Тому що кожне нове коло прочитання по-новому відкриває книжку. Разом із тим рішуче відкладаю книгу, яка не сподобалась. З часом можу дати їй ще один шанс, утім, не сильно жалкую, якщо не «заходить» – у світі ще стільки невідкритих книжок!

Я не ставлю собі за мету прочитати певну кількість книжок на рік. Як на мене, вони спотворюють головну мету читання. Адже справа не в самому факті прочитання, а в стосунках із книгою. Кожного разу це короткий (або не дуже) роман. Дивно пишатися числом завершених романів.

Єдиний книжковий челендж, який недавно собі поставила – і про що повідомила публічно – на рік перестати купувати книги. На фото можна побачити стопку моїх непрочитаних книжок, які чекають свого часу, поки я без зупинки купую нові.

Але я відразу порушила обіцянку: моя подруга Юля Соболевська кинула скрін оповідання з книги Прохаська «Так, але ...» – я зрозуміла, що пропала та замовила її, навіть попри цей тимчасовий бан. Тепер обіцяю, що хоча б через рік обов’язково відзвітуюся про прочитані книжки з тієї стопки.

Я «всеїдна»: аудіокнижки слухаю в дорозі й на пробіжках, електронні читаю, коли друкованої немає під рукою. Друковані книги – це завжди насолода, ніколи не відмовлюсь від них! Щобільше, я намагаюся чергувати книжки за мовою: українська, російська, англійська – і так по колу. А також міксую жанри: нон-фікшн і романи, сучасних авторів і класику. До речі, саме завдяки аудіокнижкам я значно збільшила обсяги прочитаного. Знаю, що багато кому такий варіант не підходить, але сама жалкую, що раніше не збагнула, наскільки це зручно. Окремо люблю в аудіокнигах можливість вибрати голос начитування. Іноді трапляються цікаві пропозиції: наприклад, «Аліса в країні чудес» у виконанні Скарлетт Йоганссон. Хоч її голос впізнаваний, вона вправно перетворюється з одного персонажа на іншого. Звісно, її оксамитовий низький відтінок найбільше личить королеві.

У тривалих поїздках на машині ми завжди слухаємо одну із серії пригод про Фандоріна (герой детективів Бориса Акуніна – ред.). Кілька років тому, під час однієї з таких поїздок, я запропонувала Славі дослухати останню книгу з цієї серії, тоді якраз недавно вийшла «Не прощаюся». Я увімкнула десь на середині книжки, і хоч Слава не особливо заглиблювався, сюжет швидко захопив і його. Після «Не прощаюся» я переключилася на інші книжки, а Слава відкрив для себе Фандоріна, з того часу по кілька разів переслухав абсолютно всі книги з основної та другорядних серій.

Я захоплююся бігом і завжди перед «довгою» (крос на 15–20 кілометрів) вибираю, що буду слухати. Це повинно бути щось не сильно складне й цікаве. Зазвичай це легкий наукпоп. Утім, зараз, наприклад, завдяки інтерв’ю з Олею Пахолок у «Книжковій полиці» почала слухати сагу про Гаррі Поттера в начитанні Стівена Фрая. Свого часу «поттеріану» пропустила, а тепер насолоджуюся. А ще в мене є ритуал: завжди читати перед сном, хоча б сторінку-дві.