Книжкова полицяСпівзасновниця сучасної бібліотеки Book Box Таня Орлик про улюблені книги

 Наша з братом бабуся – викладачка української мови та літератури, тож любов до читання нам прищепили ще в дитинстві. Читати я почала рано, у три роки.

Ми з подругою Лєною були страшенні шибениці й брали ідеї ігор із літератури. Сьогодні ми граємо в Тома Соєра, завтра у нас «війна Червоної й Білої Троянд» із книги про детектива Калле Блюмквіста. Це був гумус для моєї життєтворчості.

Книжки я зазвичай брала з шафи в нас удома, наприклад збірку творів Пушкіна. Мені дуже подобалася поема «Руслан і Людмила». Пам’ятаю, що тоді, у дитинстві, не розуміла, чому Людмила не залишилася з досвідченим чоловіком, який настільки явно в ній зацікавлений. Коли її викрав чаклун, думала: «Нащо їй цей Руслан узагалі здався?» [сміється]

Літературу часто викладають так, ніби кожен твір – це задача, у якої є конкретне вирішення. Такий підхід не залишає місця для творчості, хоча насправді читач є таким же учасником творення, як й автор. Я ніколи не покладала на школу відповідальність за те, що вона має прищепити мені любов до книжок, і читала багато творів поза програмою. Мала своїх книжкових дилерів: книжки на кшталт «Гобіта» мені постачали дядько й тітка.

Зараз я читаю здебільшого з метою зняття стресу. Люблю дитячу літературу, щось «легке». Та коли була підлітком, читання для мене виконувало насамперед світоглядну функцію. Якось мене запитали, яка моя улюблена дитяча книжка часів середньої школи. Я відповіла, що це «Тріумфальна арка» Ремарка, на що почула: «Видно, що мама – дитячий психіатр! Хороша дитяча книжка: повії, війна, усе як має бути». [сміється]

Але кожен вичитує з книжки щось своє. У «Тріумфальній арці» мені найбільше запам’ятався момент, де Равік сидить під вікнами у своєї фатальної жінки Жоан. Настала весна, тепле повітря його п’янить. Він, щасливий, іде в бік Булонського лісу, і йому «здається, що він знову молодий і вперше в житті йде до жінки». Хоч у 12–13 років я навряд усвідомлювала, що саме відчуває герой, ось ця радість життя дуже мені зрезонувала. Думаю, у дітей вибіркова увага, яка береже їх від тих, щоби вони травмувалися книжкою. Вони обробляють лише ту інформацію, із якою вони мають зв’язок і яку можуть підвісити на гачок власного досвіду.

Коли мені було 15 років, я на рік поїхала в США на програму обміну FLEX. Мені пощастило: я потрапила в Нью-Йорк, який порівняно рідко приймає до себе гостей. Спершу вивчала англійську мову й літературу на базовому рівні, але в певний момент почала розуміти, що саме в літературі випереджаю однокласників попри те, що ця мова мені не рідна.

На щастя, мене перевели на курс AP Literature, де літературу викладали на рівні коледжу. Наш викладач був схожий на персонажа Робіна Вільямса в «Спілці мертвих поетів». На уроках було багато свободи: ми вільно обговорювали книжки й самі обирали, на яку тему писати есе. Там заохочували сміливість і заглиблення в тему. Наприклад, моя річна робота стосувалася тяжіння білих жінок до темношкірих чоловіків у літературі.

Коли я повернулася додому в Україну, то не розуміла, як об’єднати два свої захоплення: книжки й підприємництво. Зрештою, склала ЗНО та вступила на «Міжнародні економічні відносини».

Сервіс читання Book Box ми з братом створили, коли мені було 19 років. Мене приваблює, що це проєкт на перетині культури та підприємництва. Як економістка я не ставлюся до книжок як до чогось сакрального й не вважаю, що культура «вмирає» та що їй потрібні дотації. Я розглядаю читання як продукт, на який діють закони попиту та пропозиції.

За 5–6 років від заснування Book Box пережив кілька ітерацій. Спершу це був сервіс книжкових рекомендацій. Користувач міг написати: «Хочу книжку про кохання, кров, треш і щоби це все робило мене кращим підприємцем», – і ми мали з усього масиву світової літератури підібрати книжки, які йому сподобаються. Але три роки тому, після участі в бізнес-акселераторі у Швейцарії, ми змінили свою модель і стали бібліотекою для компаній. Ми пропрацювали в такому форматі три роки й далі розвиваємо цей вектор: із нами читають команди Red Bull, Yves Rocher, Borjomi й інших бізнесів. Але з 2020 року Book Box – це також бібліотека для всіх охочих, а абонемент на книжки можна подарувати подрузі чи придбати для себе.

Я кілька років працювала з книжковими рекомендаціями. Думаю, що перш ніж шукати рекомендації, людина повинна добре знати себе і свої читацькі смаки і зуміти сформулювати свою потребу. Наприклад: «Хочу того ж ефекту, що від книжок Бакмана, мені від них щемко на серці». Що більше читаєш, то краще себе діагностуєш. Я з огляду на професію добре себе діагностую й можу втілити свої бажання в слова.

Найчастіше читаю, щоби відволіктися. Читання – це медитація: воно бере думку й перемикає її, щоби вона не крутилася навколо наших проблем. Поки ми читаємо, наш внутрішній голос промовляє те, що відбувається на сторінках книги, а ми відпочиваємо.

У мене є «дерево» книжкових уподобань, де на кожній гілці книжки об’єднані за певною ознакою. Гілок багато, але серед постійних фаворитів – дитячі книжки: «Поліанна», «Таємний сад», «Енн із Зелених Дахів». Мені подобаються прості життєствердні історії.

Дуже люблю пригодницьку літературу. Такою для мене є й твори Бориса Акуніна про Фандоріна: хоч це детективи, у них багато й пригодницьких елементів. Але моє guilty pleasure – пригодницько-любовні романи й любовне фентезі. Я сама часто іронізую з цього приводу, але водночас радію, що можу дати собі таку свободу.

Мені підгорає, коли тичуть пальцем у небо та стверджують щось про читання, не перевіривши факти. Наприклад, що зараз читають більше електронних книг (ніт) або що паперові більше шкодять екології (ніт). Через те, що дерево – відновлювальний ресурс, екологічні організації радять читати паперові книжки з бібліотеки як найбільш свідомий спосіб читання.

Раніше я користувалася різними сервісами на кшталт Goodreads, але потім стала програмним мінімалістом. Не бачу сенсу в додатковій проміжній ланці, якщо можна зберегти все в одному повідомленні в Telegram або в Google-таблицях.

Я складаю списки книжок, які планую прочитати, але завжди залишаю місце для спонтанності. Можу взяти з полиці книжку в офісі чи прочитати щось, що дарують наші читачі. Якщо відчуваю якусь іскру, то книжка йде поза списком.

Водночас, якщо книжка мені не подобається, я можу її відкласти. Це як з коханням: звісно, щось можна вичавити з будь-яких стосунків, але навіщо, якщо у світі є сотні інших книжок, написаних саме для тебе?