Книжкова полицяКультурна менеджерка Олена Масон про улюблені книги

 До 11–12 років у книжках мене цікавили переважно картинки, і батьки цим сильно переймалися, бо вони багато читали. Уся батьківська бібліотека була завалена класикою, а коли я нарешті дорвалася до читання, то просто діставала з полиць усього Достоєвського, усього Гоголя, усього Оскара Вайлда, а потім, у 16–17 років, зі мною стався чотиритомник Борхеса – і світ змінився.

Із гарячим серцем, але не без скрипу я вступила в Національну академію образотворчого мистецтва в Києві, на факультет теорії й історії мистецтв. Думала, що серйозно цим не займатимуся ніколи, тому перші роки була не дуже уважною студенткою. У мене були різні викладачі, одні задавалися небожителями, інші виявилися нещасними персонажами, майже як Акакій Акакійович Гоголя. Але в академії була прекрасна бібліотека, там можна було оселитися. Уявіть, на першому курсі ми читали «Золоту гілку» Фрезера, а на старших курсах – листи Ван Гога до брата Тео. Ці книжки досі стоять на важливому місці в домашній бібліотеці.

Так сталося, що після академії я встигла попрацювати навіть бібліотекаркою в тоді новій бібліотеці Botan, там я постійно знаходила скарби, один із них – автобіографія Річарда Фейнмана «Та ви жартуєте, містере Фейнман». Я й досі думаю, що це найдотепніша та найніжніша книжка про фізику у світі.

У тій же бібліотеці я вперше взяла до рук книжку молодого видавництва «Вавилонська бібліотека». Це була їхня дуже зухвала книжка «Порнографія» Ґомбровича. Я прочитала й подумала, що за хворий розум видав цю книжку? Ну що ж, зараз – це одне з найулюбленіших видавництв, я уважно слідкую за всіма виданнями та ніжно люблю видавця Романа Малиновського. Для цього видавництва в нас у бібліотеці є окрема поличка. Наразі там 16 книжок.

Порталом у сучасну українську літературу стали журнали «Четвер» і «ШО». Не пам’ятаю, коли точно я почала збирати, але там для себе відкрила Іздрика, Жадана, Карпу, Забужко, Прохаська, Андруховича.

Цим відкриттям про українську літературу я хотіла ділитися та давала почитати книжки, які купувала, просила передавати їх далі. Добре, що мій чоловік у юнацтві не був такою щедрою людиною і, навпаки, збирав полицю з улюбленою українською літературою. Тепер у мене є можливість перечитувати.

Останні роки я більше читаю нон-фікшн і репортажистику, ніж художню літературу. Мої улюблені видавництва: «Човен», «Темпора», «Комора» та Yakaboo Publishing – які видають усе те, що складає щоденний читацький раціон. Це Славенка Дракуліч, Ришард Капусцінський, Пітер Померанцев і Тімоті Снайдер із Тоні Джадтом.

Я не люблю змагань і читання на швидкість, книжкові челенджі також не моє. Тому в якийсь рік я читаю 55 книжок, а в якийсь – 35. Бібліотека має бути більшою за людину. Зараз наша налічує близько 2000 книжок і постійно росте та змінюється. Розумію, що всіх книжок не прочитати.

Але як хотілося б ще мати й кольорові видання Гаррі Поттера, і ще отой комікс про життя Ніка Кейва.