Культура«Усе буде добре й кругло, мов «о» й «а». 10 віршів українських поеток, які підтримають у важкі часи
Катерина Калитко, Любов Якимчук, Оксана Забужко
Іноді поезію можна промовляти, як мантру або молитву. Це не тільки заспокоює, а й допомагає відшукати потрібні слова, моральну підтримку чи пораду від культурних авторитетів, яким ви довіряєте.
Зібрали для вас 10 уривків із віршів сучасних українських поеток, які підтримають і розрадять у важкі часи.
Ми створили цей матеріал за підтримки наших читачів
Катерина Калитко
Вранішня молитва
«Ласкавий мій Господи
що зачинаєш цей день
із відстані подиху дотику й серцепульсації
Даруй йому шлях коли він бездоріжжям іде
Мене ж освяти благодатною світлою працею…»
Цей вірш побудований, як молитва. У ньому лірична героїня просить про спокій для близької людини, внутрішню сміливість долати життєві виклики та вміння з вдячністю приймати все, що для неї готує доля. Найвідоміші збірки Катерини Калитко – «Катівня. Виноградник. Дім», «Ніхто нас тут не знає, і ми – нікого», «Орден мовчальниць». У своїх віршах поетка часто розмірковує про рідний дім, історичні травми, роль жінки в суспільстві, творчість і війну.
Наступний уривок уже з нової збірки Катерини Калитко «Люди з дієсловами», яку письменниця випустила під час повномасштабної війни. У ній ідеться про поезію під час війни, міжлюдські стосунки, любов і памʼять, а також про важливість дієслів, котрі завжди наголошують на дії, активній позиції, що й допоможе перемогти.
Така була осінь
«Немає такої темряви,
з якої би не пробилася золотоносна жила
голосу, що наспівує. Не слухай лише, як росте
підземна країна мертвих. Заговори. Кажи:
Така була осінь – проміння віри утраченої
ламалося густо й криваво об наше рамʼя,
бо ми носили, як лати, любові останнє значення.
Ми стримували цю смерть біля міської брами».
Ірина Цілик
Здійснення мрії
«Хочеться, знаєте, викричати оргазм,
роздряпати грубо
в собі кохання
і вижити
літньою,
дуже здійсненною
мрією!»
Є бажання, які з-поміж усіх інших хочеться здійснити особливо сильно. Цей вірш якраз про ту мрію, що постає дуже чітко, яскраво й певна свого втілення в життя, тож рядки додають такої потрібної у важкий час життєствердності.
Окрім письменницької діяльності, Ірина Цілик також є режисеркою. Її фільм «Земля блакитна, ніби апельсин» отримав нагороду за найкращу режисерську роботу на кінофестивалі Sundance 2020 року, а під час повномасштабного російського вторгнення в Україну став особливо актуальним для перегляду. Це документальна стрічка про життя матері та її чотирьох дітей під час воєнних дій у Красногорівці на Донеччині.
Олена Гусейнова
У скісних і квадратних дужках…
«У скісних і квадратних
дужках,
між словом і значенням –
твоїм і моїм –
я тримаю голос,
відбиваю склади,
шипіння і скрегіт зубів,
згладжую крик і сміх,
вприскую «я» і «є»
під шкіру.
Антитіла озиваються
дзвінко,
піднебіння розщеплюється,
все буде добре
й кругло,
мов «о» і «а».
Цей вірш належить до поетичної збірки «Супергерої», у якій недоліки та повсякденні речі обертаються в джерело натхнення й пошуку чогось нового. «Під час написання «Супергероїв» я прагнула створити поетичну книжку, а не поетичну збірку. Саме тому це не колекція дрібних розповідей, а одна велика історія. Вона починається, триває і завершується. У ній дуже конкретний простір розгортання й дуже конкретні герої, у суперсили яких я справді вірю», – говорить Олена.
Марʼяна Савка
Весна
«Так, наче все, що спалено на дим,
Вертається з вітрами. Сиве око
Ще блимає над обрієм блідим.
І марить місто спокоєм. І соком,
Терпким і сильним, повниться трава
З асфальтових вибоїн. І над нами –
Чиясь долоня, тепла і жива,
З блакитними – крізь пальці – небесами».
Вірш, у якому все дихає надією, коли над містом обовʼязково буде спокій, і все втрачене та спалене відновиться. У ньому дуже яскраві образи терпкої та стиглої трави, блакитних небес.
Марʼяна Савка – головна редакторка та співзасновниця «Видавництва Старого Лева». Чимало її віршів перекладені польською, англійською та литовською мовами.
Оксана Луцишина
Вірші Феліцити
«все, Господи, все – із цього одного гака
тіло моє зніми горло моє звільни
сочиться кров повільна неначе мряка
плутаються сни
все, Господи, все – я дякую за науку
зріж мотузки благаю благаю зріж
хочеш – візьми за руку чи не бери за руку
ту що сама як ніж».
Іноді нам потрібні інструменти для того, щоб висловити неприємні емоції, накопичені всередині. Це можуть бути записи в щоденнику, малювання, танець, спілкування з іншими людьми. У цьому вірші героїня благає Бога зняти її тіло, звільнити її горло, зрізати мотузки, щоб їй не було так важко всередині. Можливо, ви відчуваєте щось подібне, а отже, ви не самотні.
Оксана Луцишина – лауреатка Національної премії України імені Тараса Шевченка 2021 року за роман «Іван і Феба». Зараз письменниця, перекладачка, літературознавиця викладає українську літературу в Техаському університеті.
Любов Якимчук
Вокзал
«ти йшов у зеленому
неначе ти травень
такий незбагнений
і трохи весняний
а червнем була
я
рум’яная
з перону очі
на мене дивились
а я неохоче
гортала журнал
гудів вокзал».
За часи повномасштабної війни вокзал став місцем прощань і повернень у рідні чи чужі міста. У Любові Якимчук вокзал стає місцем спонтанних і приємних зустрічей, які віщують початок чогось світлого. Тут є надія на взаємну закоханість і весну, яка завжди присутня всередині людини. Крім того, авторка майстерно грається з накопиченням однакових голосних і приголосних, що робить вірш ритмічним і схожим на пісню.
Вірші, поеми, оповідання та есеї Любові Якимчук друкувалися в низці журналів в Україні, США, Великій Британії, Швеції, Німеччині, Польщі, Ізраїлі, Литві, Сербії, Болгарії, Словенії.
Маріанна Кіяновська
Краєвид розглядатиму…
«Несусвітня буденність. Вавилон з насінини. Й знов
Вертикально вознесений брук у формі – подекуди – листя.
Придорожній скрипаль розтинає півусмішки дно смичком.
Розбишака сміється, проте відійти боїться».
Медитативна поезія, де до міста поступово надходить осінній вечір. У цьому краєвиді є запах квашеної капусти, придорожній скрипаль, розбишака – усе те, що можна назвати маркерами міста, у якому є простір для дозвілля, спілкування та пошуку себе.
У 2020 році Маріанна Кіяновська стала лауреаткою Шевченківської премії, а минулого року – престижної Міжнародної літературної премії ім. Збіґнєва Герберта 2022 року за збірку поезій «Бабин яр. Голосами».
Оксана Забужко
Новий закон Архімеда
«Про це – всі дерева-і-птахи (лопочучим листям!),
І риби у морі, і звірі у полі – про це ж:
Не руш моїх кіл! – бо нема в них для тебе користі,
Бо поза своїми – нічого в життю не знайдеш!...
І мовлю по-еллінськи: «ме му тос кікльос тарате», –
Мужчинам,
Імперіям,
Часу:
Не руш моїх кіл».
«Не руш моїх кіл» – фраза, яку давньогрецький винахідник Архімед говорив римському легіонерові, коли римське військо захопило місто Сиракузи. Для греків коло було символом вільного й суверенного життя. Оксана Забужко промовляє цю фразу, утверджуючи свою свободу як жінки й особистості. Вона звертається до «мужчин, імперій, часу», артикулюючи власну незалежність від них.
Галина Крук
Коли тобі заказано, що сум…
«А світ змовчить,
наскрізь пропахлий лоєм.
Ти будеш жити, і тобі
назло їм
писатимуться вірші на паркані».
У червні Галина Крук виголосила промову на Берлінському поетичному фестивалі, де розповіла про роль слова під час війни: «Війна робить усе однозначним настільки, що місця для поезії практично не залишається. Тільки для свідчення… Мені шкода, що поезія не вбиває».
У «Коли тобі заказано, що сум…» є важливе нагадування про те, що, попри труднощі та зовнішні обставини, правда та щирість обовʼязково переможуть. Головне – не втратити себе й бути чесним до кінця.
Текст: Ольга Дуденко
Обкладинка: instagram/@ladyofbookshire
Коментарі
Підписатись