ПоглядиКолонка Юлії Сінькевич про супротив української кіноспільноти під час війни
Ми недостатньо захистили свою культуру
Юлія Сінькевич
продюсерка
Був другий день війни, коли шок від того, що саме почало відбуватися в Україні щільно тримав мене, телефон постійно дзвонив. Мені зателефонував мій друг і колега, Президент Польської кіноакадемії Даріуш Яблонські, він не знав, які слова підібрати, питав, як я й де моя сім’я, і сказав, що він може зробити прямо зараз. Я бігла кудись під звуки сирен і говорила йому, що він точно може закликати кінофестивалі, кіноподії, кінопродюсерів та режисерів і режисерок більше ніколи не мати справу з російськими колегами, виключити їх із програм та організацій. Буквально в той самий день мені зателефонувала й директорка найбільшого фестивалю серіалів Series Mania та сказала, що вже направила повідомлення з відмовою в приїзді російської делегації в Лілль, Франція. Це був один із перших інстинктів самозахисту, культурного супротиву, який спрацював у мене миттєво.
Будь-яка підтримка контенту виробництва росії – це фінансування війни
З 2014 року, коли стала генеральною продюсеркою Одеського міжнародного кінофестивалю, я скасувала програму російських фільмів, запрошення для росіян, і це було природним, адже для нас війна почалася ще тоді, у 2014. Усі вісім років я стикалася з тим, що про нашу війну мало знають. У 2016 році була в Берліні якраз тоді, коли в Німеччині приймали сирійських біженців. Я говорила своїм німецьким колегам, що в Україні так само йде війна, але вони казали, що у вас там якийсь громадянський конфлікт, усе не однозначно й так далі. А потім я розуміла, що містом їздять машини телеканалу Russia today, що одні з найгучніших вечірок у межах Берлінського кінофестивалю російські, кіноринок забрендовано символікою Russian cinema, прийом відкриття кінофоруму на Венеційському кінофестивалі проходить за кошт російських олігархів і Роскіно, а ще багато хто вважає, що ми говоримо однією мовою. Великі кінофестивалі зазвичай мають відбірників (делегатів), за якими закріплені певні території. Майже всі відбірники, які відповідають за Східну Європу, – це росіяни або вихідці з росії.
Зараз надзвичайно важливо бути свідомими того, що ми маємо унікальний шанс поставити українське кіно на світову кіномапу
Команда Українського інституту направила більше 300 офіційних листів до міжнародних партнерів, культурних інституцій, мереж та організацій із закликом не підтримувати співпрацю з російськими колегами. Для нас, українців, така необхідність стала очевидною не сьогодні, але з початком війни ми мали впевненість, що міжнародна спільнота не зможе ігнорувати цю очевидність. Цікаво спостерігати географічне розділення реакцій. Країни, які на собі відчули історичний вплив росії та її культури, були категоричні в реакціях, ті ж, які десятиліттями мали спонсорську підтримку, контакти та контракти з росіянами, мали варіацію реакцій. Деякі «висловили стурбованість і солідарність» без чітких намірів, деякі почали створювати ініціативи для «спільного діалогу» між українськими та російськими митцями і, здавалося, щиро не розуміли обурення української сторони. Перелік аргументів з нашого боку доволі довгий, але чи найголовнішим є те, що будь-яка підтримка контенту виробництва росії – це фінансування війни, генерування фінансових доходів завдяки показам фільмів і серіалів або створення позитивного іміджу країни-агресора. Ми дуже довго програвали на інформаційному фронті, ми недостатньо захистили свою культуру, адже культура фінансувалась і підтримувалася за залишковим принципом. Велику частину наших кіноархівів ми досі не можемо отримати з росії в Україну, імена наших режисерів і кіномитців привласнені росією, як-от, наприклад, Кіра Муратова.
Ми недостатньо захистили свою культуру, адже культура фінансувалась і підтримувалася за залишковим принципом
Разом із Польською й Українською кіноакадеміями ми звернулися до Європейської з проханням підтримати петицію, яка закликає до бойкотування російської культури. І перша реакція була досить обережна, проте з кількістю жертв та обстрілів вона змінилася. Не всі національні кіноакадемії підтримали бойкот (Німецька та Французька, наприклад), тож це теж показало зріз того, наскільки великим є культурний фронт для просвітницької діяльності та розставлення всіх крапок над «і».
Наведу результати цієї роботи. Каннський кінофестиваль і кіноринок заявив про відмову прийняття російської делегації та фільмів, які фінансувалися росією. Берлінале та Венеційський кінофестиваль не висловили категоричної позиції, проте висловили солідарність з українськими кіномитцями та біль і смуток від війни, відмову від прийняття офіційних делегацій. Кінофестивалі у Вільнюсі, Софії, які відбулися в березні 2022-го, скасували покази всіх раніше підтверджених російських фільмів і кінопроєктів, запланованих у програмах. Також FIAPF (Міжнародна федерація продюсерських організацій) позбавила акредитації (класу А) Московський кінофестиваль і кінофестиваль «Послание к человеку». На рівні фінансування кіновиробництва Росію було виключено з членства в європейському фонді підтримки кіно Eurimages. Часом великі голлівудські студії та стримінгові платформи зупинили прокат усіх релізів і вийшли з російського ринку, а Netflix видалив російські фільми з каталогу.
Зараз є величезний запит на українські історії, адже світ тільки починає відкривати сучасну Україну
Супротив серед кіноспільноти проте виявився досить сильним, адже активізувались адепти російського кіно, які активно використовують тезу про «опозиційних російських режисерів» і навіть запропонували провести у Франції кінофестиваль під назвою «від Львова до Уралу» (фестиваль скасували під тиском української кіноспільноти). Як й у 2014 році дуже потужною є робота саме активістів і громадських організацій та недостатньою робота державних органів, які відповідають за кіногалузь (крім роботи Українського інституту).
Зараз надзвичайно важливо бути свідомими того, що ми маємо унікальний шанс поставити українське кіно на світову кіномапу, повернути національну приналежність нашим авторам і маємо продемонструвати якісний рівень нашого кіно й контенту. Зараз є величезний запит на українські історії, адже світ тільки починає відкривати сучасну Україну – сторінки нашої історії та наших особистостей у фільмах, серіалах, анімації, сучасні драми, які показують талановитість наших авторів, дитячі фільми й анімації. Ми можемо й мріяти, що колись наші символи, герої з нашої міфології будуть персонажами всесвітньовідомих мультфільмів, а наші українські лицарі – надихати покоління в різних куточках світу. Ми мріємо й за це зараз боремося до перемоги!
Коментарі
Підписатись