Інтерв'юФемінізм і кінопроби через Zoom. Інтерв’ю з акторкою та членкинею жюрі «Молодості» Айсте Діржюте

Айсте Діржюте – литовська акторка, найбільше відома за роллю у фільмі «Літо Санґайле» (реж. Аланте Каваїте), який отримав нагороду за найкращу режисуру на «Санденсі». За цю стрічку Діржюте включили до списку перспективних акторів European Shooting Stars і відзначили як найкращу литовську акторку на Вільнюському кінофестивалі.

Минулого року Айсте знялася в епізодичній ролі в блокбастері «Люди у чорному: Інтернешнал», а нещодавно стала співсценаристкою фільму The Passion. Діржюте є ведучою різних кіноівентів на кшталт European Film Awards і публічно обстоює права жінок і ЛГБТК-спільноти.

Цьогоріч Айсте ввійшла до журі Міжнародного конкурсу кінофестивалю «Молодість», але через карантин оцінюватиме фільми в дистанційному режимі. Ми зідзвонилися з акторкою через Zoom і поговорили про роботу під час локдауну, репрезентацію жінок і майбутнє кіно після пандемії.

Айсте, де тебе застав карантин і як пандемія вплинула на твій робочий графік?

На початку березня я була в Лондоні на пробах, а потім полетіла в гості до свого бойфренда в Іспанію, де була змушена залишитися на чотири місяці через локдаун.

Зйомки двох фільмів, у яких я мала бути задіяна, відклали на невизначений термін. Прослуховувань також не було до самого червня. Тобто це були досить важкі часи: я не розуміла, коли зможу повернутися на знімальний майданчик, і нервувала, хоч і знала, що від мене нічого не залежить.

Утім мені однаково пощастило більше за інших, оскільки паралельно я працювала в European Film Challenge і продовжувала отримувати певний дохід. Тобто в мене ситуація склалася більш-менш окей, тоді як для багатьох акторів, операторів та інших кінематографістів пандемія стала справжнім ударом. 

Пізніше я приєдналася до першого в Європі віртуального кіноринку, куди мене запросили як ведучу й де я брала інтерв’ю в багатьох крутих європейських кінематографістів. До того ж почала вести подкаст про кіно, тож навіть на карантині не випадала з кіноконтексту.

Загалом я спробувала використати цей час із користю, багато писала, дивилася фільми, зосередилася на собі та на тому, що роблю. Тож як би не розгорталася ситуація в наступні кілька місяців, мені вже не буде так страшно, як було на початку.

А як тобі всі ці альтернативні формати кіноактивностей? Онлайн-фестивалі, читання сценаріїв через Zoom, прямі ефіри?

Звісно, спершу це все здавалося дуже дивним, але з часом я втягнулася в такий режим. У березні мала їхати в Польщу на програму Less is More для фільмів із маленьким бюджетом, але через пандемію всі лекції перевели в онлайн-формат. І, знаєш, мені це навіть сподобалося: я могла спокійно прокинутися, зробити собі каву та просто сісти за комп’ютер, зекономивши купу часу. Останні 5 років я провела в подорожах, тому ця нагода сповільнитися та побути на одному місці пішла мені на користь.

Думаю, ці діджитал-штуки мали рано чи пізно нас наздогнати. Хочемо ми цього чи ні, світ рухається в бік діджиталізації, і я не бачу в цьому нічого поганого. Наприклад, мені значно легше записати себе на відео з дому, ніж летіти на кастинг до іншої країни. Раніше ти мав обов’язково бути на місці, щоб поспілкуватися з кастинг-директором, а тепер це можна зробити онлайн. 

Щоправда, нещодавно в мене був перший chemistry test через Zoom [кінопроби двох акторів, які мають грати в парі – ред.], й ось це було справді дивно. [сміється] Відтворити хімію через відеодзвінок значно складніше, ніж коли ви з партнером бачите одне одного наживо.

Та, мені здається, до цих нововведень просто треба адаптуватися. Адаптація – це взагалі важлива частина еволюції: люди повинні вміти пристосовуватися до нових умов.

Як думаєш, чи зможе індустрія повністю оговтатися після такого удару? Чи буде кіно таким, як до пандемії, якщо люди бояться повертатися до кінотеатрів, а знімальний процес відходить від звичного формату?

Я абсолютно впевнена, що ми не припинимо дивитися фільми на великому екрані. Інша річ, що кінематографістам доведеться пристосовуватися до нової гібридної моделі: не можна буде зняти фільм суто для кінотеатру чи суто під стримінговий сервіс – треба буде враховувати обидва формати. 

Мені здається, люди сумують за кінотеатрами та поволі до них повертатимуться. Пам’ятаю, як ми з бойфрендом уперше пішли в кіно після локдауну. Сиділи в напівпорожній залі одного з кінотеатрів Малаги та дивилися «Новий кінотеатр Парадізо» Джузеппе Торнаторе. Це був настільки магічний досвід, що я не могла стримати сліз.

Ти феміністка та підтримуєш ЛГБТК-спільноту. Чому для тебе важливо обстоювати рівність і публічно про це говорити?

Я завжди була дуже чутливою до несправедливості та нерівності. Навіть у ранньому дитинстві контролювала, щоб усі друзі обов’язково отримували однакову кількість цукерок. [усміхається] А з віком почала дедалі більше помічати, як багато людей позбавлені свободи бути собою просто через колір шкіри, гендер чи орієнтацію.  

Якщо треба виділити один момент, коли остаточно впевнилася у своїх поглядах, я згадаю камінг-аут своєї подруги, яка в старших класах розповіла мені, що вона лесбійка. Ми зростали в маленькому консервативному литовському містечку, де всі дівчата мусили знайти собі хлопця, тож я бачила, наскільки важко далися їй ці слова. Відчути те, що відчувала подруга, я не могла, але дуже перейнялася її переживаннями.

Коли запропонували роль у «Літо Санґайле», режисерка дуже делікатно запитала, чи готова я зіграти в історії про лесбійську пару. Я погодилася без зайвих вагань, оскільки побачила в цьому проєкті можливість привернути увагу до того, що мене хвилює. А після виходу стрічки в литовський прокат, переконалась у тому, що в багатьох людей ця тема досі викликає спротив.

Чи бачиш ти позитивну динаміку в репрезентації жінок і ЛГБТК-спільноти на екрані?

Безперечно, у кіно та на телебаченні з’являється все більше можливостей для жінок і ЛГБТК. На Netflix і HBO виходять серіали з ЛГБТК-персонажами, шоу, зняті жінками. Але я більше вірю в заохочення в природний спосіб, а не через примус. Тобто мені хотілося би, щоб кінематографісти дотримувалися балансу не просто для галочки: нам потрібно два гея, дві трансжінки, троє темношкірих, а тому, що вони справді прагнуть розмаїття та вбачають у ньому цінність.

Думаю, що скоро присутність ЛГБТК-персонажів у кіно вже не буде зчитуватися як політична заява, а стане нормою. До речі, я думаю, що «Літо Санґайле»  став успішним якраз тому, що це був не фільм про ЛГБТК, а фільм про любов із ЛГБТК-персонажами.

Розкажи про стрічку The Passion, над якою ти працювала як сценаристка. Як тобі далася ця нова роль?

The Passion – це фільм мого хлопця, режисера Германа де ла Фуенте. Я на 100 % вірю в цей проєкт і стежила за ним від самого початку, тож у момент, коли Герману знадобилася допомога, зголосилася допомогти йому зі сценарієм. Я не мала досвіду в сценарній майстерності, але підійшла до цієї роботи з усією відповідальністю. Мені здається, це важливий вияв любові – довіряти одне одному та розвиватися разом із партнером. 

Зараз фільм на стадії препродакшну, тому складно сказати, коли він буде готовим. Але мені вже кортить побачити фінальну картинку! 

Сподіваюся, що рано чи пізно його покажуть і в Україні, можливо, навіть на фестивалі «Молодість». Але поки пропоную поговорити про цьогорічних конкурсантів. Що ти шукаєш у фільмах міжнародного конкурсу, які оцінюєш як журі?

Я рада, що організатори вирішили провести фестиваль навіть у такі невизначені часи. Це дуже сміливе та круте рішення!

Прикро, що не можу приїхати до Києва, але це (нехай віртуально) вже моя третя участь у «Молодості». Цікаво, що 2015 року ми виграли нагороду Sunny Bunny із «Літом Санґайле», а цього року в цій самій програмі показують фільм «Юрист», у якому я зіграла невеличку роль. Але судитиму інший конкурс, тому конфлікту інтересів не буде. [сміється]

Як кіноманка, я щиро радію, що міжнародному журі дають багато роботи: повнометражні стрічки, короткометражні, студентські роботи. Для мене дивитися стільки фільмів – це кайф.

У студентських роботах я шукатиму молоду кров і щось нове тематично й візуально. Від короткометражних і повнометражних стрічок також чекатиму унікальності в поєднанні з визначним сторітелінгом і візуалізацією.

Мабуть, єдина відмінність в оцінці полягатиме в тому, що ті помилки (у ритмі, режисурі, операторській роботі тощо), які ти можеш пробачити початківцям, досвідченим режисерам уже не пробачиш. 

Раніше ми розповідали про феміністичні стрічки, які варто переглянути на «Молодості», і публікували гід ЛГБТК-програмою Sunny Bunny.