Інтерв'ю«Чоловіки рятують світ від самих себе». Тамара Марценюк про маскулінність

Тамара Марценюк – кандидатка соціологічних наук і гендерна експертка Української Гельсінської спілки з прав людини. А також авторка книжок про фемінізм і гендерні стереотипи «Гендер для всіх» та «Чому не варто боятися фемінізму?». У червні вона презентує свою третю книжку «Захисники галактики: влада і криза в чоловічому світі». У ній вона дослідила маскулінність: якими чоловіки бачать себе та якими їх бачать інші, чого від них сподіваються й вимагають, як це позначається на можливостях самореалізації та якості життя.

Хто такі «Захисники галактики» та в чому полягає криза маскулінності – говоримо з Тамарою Марценюк.

Чому вирішили дослідити тему маскулінності?

Моя перша книжка була про гендерні стереотипи («Гендер для всіх»), друга – про фемінізм («Чому не варто боятися фемінізму?»), а третю вирішила присвятити менш відомій тематиці – чоловічим студіям.

Усе почалося ще коли навчалася на кафедрі соціології в Києво-Могилянській академії. Тоді я прослухала курс із гендерних студій і мою увагу привернула тема маскулінності та чоловічого руху, тому я писала бакалаврський диплом на цю тему. Уже пізніше на аспірантурі я запропонувала авторський курс «Маскулінність і чоловічі студії» – і ось я вже майже 10 років викладаю.

Ви відчували запит від аудиторії на дослідження гендерної тематики не лише з позиції жінки, а й чоловіка?

Інтерес був постійно. Зазвичай, це були закиди, що фемінізм – це лише для жінок і про жінок. Хоча чоловіки теж активно долучаються до ідей рівності. Ці феміністичні зміни стосуються також покращення становища чоловіків.

Наприклад, у класифікаторі раніше була зафіксована назва «медична сестра». У нас багато дискусій навколо фемінітивів. Мова відбиває певні владні ставлення й у класифікаторах більшість статусних високооплачуваних професій зафіксовані в чоловічому роді, а, наприклад, медична сестра – у жіночому. Це змінили. Але є чоловіки, в яких у трудовій книжці чи в дипломі вказано досі саме «медична сестра». І нещодавно був Міжнародний день медсестер і медбратів, тож ці дискусії знову поновилися. Це вважають дискримінацією, але далеко не все те, що здається нам дискримінацією, насправді є нею. Адже інколи – це плата за привілеї, яку віддають чоловіки, які мають більше можливість бути хірургами, а не медбратами. І для цього треба ретельніше переглянути поняття маскулінності.

Ще одна дискусійна тема – татівство. Можна вважати, що на законодавчому рівні чоловіків дискримінують лише в цій сфері. Є кейси, в яких чоловіки виборюють права на батьківство в Європейському суді з прав людини. Але варто розуміти, що привертати увагу до теми відповідального татівства почали лише останні роки. Загалом, чоловіки частіше відмовляються від батьківських обов’язків чи сплати аліментів, особливо, якщо це діти з інвалідністю. Оскільки догляд за дітьми не є привілеєм чи ресурсною річчю – чоловіки як група за нього не борються. Ми не бачимо протестів на Міжнародний день тата за батьківські права. Поодинокі випадки – так, вони є. Важливо також, що є переосмислення явища татівства з точки зору відповідальної й більш залученої практики. Наприклад, книга Артема Чапая «Тато в декреті» показує кращі практики щодо відповідального татівства.

Які чоловіки мають владу?

Владу мають ті, хто володіє ресурсами. Це економічні, владні та часові ресурси. Це білі чоловіки, середнього віку, гетеросексуальні, які мають певний капітал, родину. Зараз справа вже навіть не у фізичній силі.

Якщо проаналізувати ЗМІ, шоу, серіали – хто є «нормативним» чоловіком? Це може бути олігарх, наприклад. Або ж навіть взяти серіал із 90-х «Бригада» – це чоловіки, які здатні за себе постояти, можуть здобути якісь ресурси. Ось ці чоловіки, які змогли вистояти в часи дикого капіталізму й бандитизму, – архетип такого собі «мужика». Він часто характеризується схильністю до ризикової поведінки. І «Бригада» – це уособлення гегемонної маскулінності (тої, що на вершині ієрархії – ред.), яке сформувалося в пострадянський період.

Ці образи можуть змінюватися. На них упливає політична ситуація. До прикладу, війна. У нас з’явилися кіборги – зараз вони є образом гегемонної маскулінності.

А які чоловіки залишаються у групах нерівностей?

Ознак щодо нерівностей дуже багато. Такими чоловіками вважаються ті, які виглядають більш фемінно. Також до цих груп можуть належати чоловіки з інвалідністю, етнічні меншини – наприклад, роми в Україні. Сюди можна зарахувати й чоловіків із сільської місцевості, до них є більше упереджень.

У чому полягає криза маскулінності?

До цього є три підходи:

Історичний

За ним криза виникає в певні періоди часу й зумовлена зміною соціально-економічного становища. Скажімо, жінки мають більше прав – це тисне на чоловіків. Або розпад Радянського Союзу спричинив кризу і зросла кількість алкозалежних чоловіків, суїцидів. Зараз пандемія – є можливість кризи, бо чоловіки залишаються без роботи.

Критичний

Цей підхід каже: «Камон, гляньмо рейтинги найбагатших людей у світі – це чоловіки». Тоді про яку кризу можна говорити, якщо основні ресурси все одно належать чоловікам. За цим підходом, криза маскулінності – це міф.

Есенціалістський

За ним кризи не уникнути. Це доля чоловіків, яка пов’язана з тим, що маскулінність – це дуже тісна коробка. На відміну від фемінності, це більш статусно і складно досяжно. Заради цього треба жертвувати здоров’ям, емоційністю, вибором. Через те, що багато чоловіків не можуть досягти всього цього успіху, криза закладена в самому понятті маскулінності.

Чи можна вийти із кризи маскулінності?

Є підхід, який передбачає все те, на що нарікають – «чоловічі проблеми». Це поганий стан здоров’я, вищий рівень суїцидів, алко- та наркозалежність, схильність до ризикованої поведінки.

Є чоловіки, які розуміють, що зміни гендерних підходів – неуникні, приймають їх. Це конструктивний підхід. Він може включати відповідальне татівство, більшу емоційність, підтримку рухів за рівні права.

А як щодо рухів на зразок #MeToo? Жінки все частіше говорять про зловживання владою з боку чоловіків. Як це впливає на кризу маскулінності?

Можна сказати, що це біполярно впливає. З одного боку, ми бачимо противників цього. Наприклад, Трамп – образ традиційного чоловіка, який не хоче змінюватися, приймати ідеї рівних прав і можливостей. Як реакція, є антифеміністичні рухи, які зараз з’являються і загострюються.

Водночас є рухи й кампанії – на кшталт Білої стрічки – в яких чоловіки об’єднуються і працюють з іншими чоловіками. Пояснюють, чому чинити насилля чи домагатися – це погано. Такі сплески подій [як #MeToo] привертають увагу до обох полярних таборів, активізують їх.

Чи можна сказати, що ці обидва полюси тиснуть на чоловіків: ти маєш бути маскулінним і сильним, водночас – маєш дозволяти собі проявляти емоції та бути емпатичним?

Звісно, це є. Очікування бувають різними. Інколи, вони стосуються того, що чоловік може відчувати себе зобов’язаним бути «банкоматом» і приносити гроші додому. З іншого боку, потрібно бути емпатичним та активно долученим до догляду за дітьми.