КіноЖиття після катастрофи. 8 українських фільмів про Чорнобиль

Герої фільму працюють на заводі з утилізації ядерних відходів у Чорнобильській зоні. Їхня робота – це розмірена, чітко розписана буденність, де чоловік – водій вантажівки, а жінка – робітниця пральні. Стрічка проводить паралелі між радіоактивними відходами та «відкинутими» людськими життями, які розгортаються ніби окремо від усього світу.

Фільм був номінованим на приз Європейської кіноакадемії в категорії «Найкращий короткометражний фільм», отримав «Срібного леопарда» на міжнародному кінофестивалі в Локарно, був у конкурсних програмах кінофестивалів Франції, Румунії, Іспанії.

Фільм знятий у копродукції із США та виходив у міжнародному прокаті. Це перший ігровий фільм про аварію на Чорнобильській АЕС, створений під час перебудови, коли цензура ставала слабшою. Журналіст Олександр Журавльов повертається до своєї родини в Київ напередодні Чорнобильської аварії. Попри трагедію, яка стається, чоловік тримає в таємниці причини й деталі аварії, як і радянський державний апарат. Відповідно, фільм показує життя людей, що розгортаються на тлі тотального замовчування катастрофи.

Явище розпаду в назві стосується не стільки радіоактивних речовин, скільки руйнування людських стосунків і радянської державної системи. Стрічка ввійшла до рейтингу ста найкращих фільмів українського кіно, а її світова премʼєра відбулася на міжнародному кінофестивалі в Торонто.

Це містичний фільм жахів, заснований на пʼєсі українсько-німецького драматурга Павла Арʼє «На початку та наприкінці часів». У центрі сюжету – баба Пріся, яка живе в Чорнобильській зоні відчуження з онуком і дочкою. Одного разу вона знаходить галюциногенний гриб, куштує його й починає чути невідомий голос. Жінка отримує повідомлення про велику особисту трагедію, яка невдовзі має трапитися в її житті. На додачу, Пріся не вірить у радіацію та відмовляється покидати зону.

Роль баби Прісі зіграла Ірма Вітовська. За цю роль вона отримала Національну премію кінокритиків «Кіноколо» як найкраща виконавиця головної ролі. Світова премʼєра фільму відбулася в Талліні на кінофестивалі «Темні ночі».

Стрічка знята в копродукції України та Франції і показує, як в один день, 26 квітня 1986-го, зруйнувалося життя багатьох людей. Одні з героїв стрічки, Анна й Петро, планували одружитися цього дня, але натомість Петра викликають на атомну станцію, ліквідовувати пожежу. У стрічці також покажуть погляд на Чорнобильську трагедію через кілька десятків років опісля аварії, коли одна з героїнь стане екскурсоводкою в Припʼяті.

Це фільм про те, як загальнонаціональна катастрофа переростає в особисту трагедію. «Земля забуття» була в конкурсних програмах кінофестивалів Чикаго, Стамбула, Токіо, Венеції, Варшави, Талліна, Монреаля.

Фільм знятий за книжкою «Чорнобильська молитва» Світлани Алексієвич і розповідає про свідків Чорнобильської катастрофи. Серед них – учителі, ліквідатори, журналісти, учені й місцеві мешканці. У їхніх розповідях чітко помітний контраст між звичним життям до Чорнобильської катастрофи та опісля. У кадрі є начитані дикторами історії з книжки Алексієвич, записані на тлі покинутих житлових будівель.

Премʼєра «Голосів Чорнобиля» відбулася в Трієсті (Італія). Фільм висунули на премію «Оскар» за найкращий фільм іноземною мовою від Люксембургу. Він також переміг у категорії «Найкращий документальний фільм» Сент-Польського міжнародного кінофестивалю.

Головна героїня документальної стрічки – жінка, яка втратила і будинок, і сімʼю внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС. Проєкт фокусується на історіях постраждалих, щоби показати масштабність наслідків техногенної катастрофи. «Цей фільм про людей, життя яких «розщепилось на атоми», людей, які пережили невимовний біль, стали учасниками подій, які перевернули життя сотень тисяч людей», – говорить авторка Світлана Усенко. Творці фільму також включили до сюжету інтерв’ю з директором Чорнобильської АЕС, який зберігав мовчання протягом десятиліть після катастрофи.

У фільмі є документальна зйомка, яка відбувалася безпосередньо в зоні відчуження, біля атомного реактора, та художня реконструкція подій під час аварії. Саундтреками до стрічки стали пісні українського електро-фольк гурту ONUKA з мініальбому Vidlik.

Знімання цього фільму розпочали менш ніж через місяць опісля аварії на Чорнобильській АЕС, коли телебаченням лунала промова Горбачова, яка стала першим офіційним висловлюванням генерального секретаря щодо катастрофи. Стрічку три роки не дозволяли випускати на екрани, а її режисер Володимир Шевченко, провівши разом зі знімальною командою 100 днів в епіцентрі аварії, помер у березні наступного року після зйомок через значне опромінення.

У фільмі присутня постійна тривожність: вона в кадрах з епіцентру аварії, звукових шумах, сигналах лічильника Гейгера та плівкових плямах. Стрічка отримала призи кінофестивалів у Польщі, Грузії та Італії.

3828 – кількість людей, які були залучені до очищення найбільш небезпечної покрівельної зони на Чорнобильській АЕС, зони «М». Комусь із них дивом вдалося вижити, хтось загинув прямо на місці, а хтось – у госпіталі. Фільм побудований як спогади дозиметриста та розвідника Валерія Стародумова, що безпосередньо брав участь у цій операції.

Стрічку присвятили ліквідаторам, які почали працювати наступними місяцями після аварії на Чорнобильській АЕС і жертвували своїм здоровʼям і життям заради порятунку населення.