Кіно«Це нагадує культ». Редакція обговорює «Нуль калорій»

28 вересня в український прокат вийшла стрічка «Нуль калорій» австрійської режисерки Джессіки Гауснер («Малюк Джо», «Безтямне кохання»). Фільм представляли в основній програмі Каннського кінофестивалю. Він розповідає про міс Новак, яка приходить до елітної школи викладати курс з усвідомленого харчування. Концепція свідомого харчування починає непокоїти батьків учнів, коли їхні діти припиняють їсти що-небудь узагалі. 

Наші редакторки Анастасія Микитенко, Анастасія Попович та Ольга Дуденко вже переглянули фільм і готові поділитися своїми враженнями.

Нуль калорій

Club Zero

Тривалість: 110 хвилин.

Режисерка: Джессіка Гауснер.

У ролях: Міа Васіковська, Сідсе Бабетт Кнюдсе, Амір Ел-Марсі, Аманда Лоуренс.

Оля Дуденко: Яка у вас була асоціація з поняттям усвідомленого харчування? Що ви взагалі очікували від стрічки на таку тему?

Настя Попович: Мене концепція усвідомленого харчування збентежила, бо це нагадувало інфоциганство й численні поради щодо схуднення й покращення свого життя. Фільм виявився дуже серйозним, він сильно вразив мене. 

Оля Дуденко: Мене, навпаки, дуже зацікавило словосполучення «усвідомлене харчування» й те, як його можуть реалізувати в шкільному просторі. З одного боку, це посилання на певний тренд, з іншого – усвідомленість має означати, що в харчуванні ти орієнтуєшся на свої потреби й потреби організму. Але вчителька одразу зводить цю концепцію нанівець, прирівнюючи усвідомлене харчування до його браку або обмеження. 

Центральні герої стрічки – це підлітки. Як у фільмі вибудуваний світ їхніх проблем, переживань, стосунків? Що вам особливо відгукнулося? 

Настя Микитенко: Для мене найвиразнішою темою, яка водночас охоплює і підлітків, і проблеми розладів харчової поведінки – це конкуренція. Я пам'ятаю, що на початку фільму, коли директорка розповідала про дітей, вона наголошувала, що ті схильні до конкуренції. І це логічно, бо в школі, де в тебе є оцінки, гуртки, статус популярного або непопулярного однокласника, то ти стаєш доволі конкурентним. Тому нова вчителька трошки маніпулювала цим почуттям, бо після її курсу учні також стали дуже змагальними, коли намагалися менше їсти. 

Я пам'ятаю, що в мене в школі теж було змагання, про яке не знали мої подружки: я намагалася бути худішою за них і їсти менше за мою найкращу подругу, яка й так мало їла. Зараз, коли я подивилася фільм і побачила цю проблему, мені дуже відгукнулося. Дорослою я не намагаюся бути конкуренткою з іншими, бо ми всі перебуваємо в різних системах розуміння своїх досягнень, але в школі конкурентність була значною частиною життя.

Настя Попович: Мені теж відгукнулася проблема конкуренції й того, що в стрічці було дуже багато маніпуляцій із боку батьків, із боку викладачки. Діти відчували себе розгубленими, і свідоме харчування для них було не те що б способом самовираження, а способом довести батькам та одноліткам, що вони кращі. 

Оля Дуденко: Сама вчителька перевернула концепцію усвідомленого харчування догори дриґом. Вона промовляє абсурдну фразу: «Іноді я хочу, щоб у моєму шлунку взагалі не було їжі». Діти виявилися дуже піддатливими до її поглядів, і, мені здається, так сталося через те, що всі вони так чи так переживали якісь проблеми в стосунках із батьками. У Фреда батьки взагалі далеко, вони не горять бажанням забрати його до себе. Мене дуже зачепила сцена, коли героїня-спортсменка їсть за столом поруч зі своїми батьками, починає ділити на маленькі порції свій обід, і її батько кричить на неї зі словами: «Та їж уже нормально». Тобто ці діти взагалі не відчували підтримки в себе вдома. Можливо, з ними треба було більше поговорити, розповісти їм про харчування й тілесність. Ця вчителька проходить до школи, по суті, як їхня підтримка. Вона постійно стежить за ними, втручається в їх особисте життя, заходить до них в їдальню й перевіряє, що ті їдять. Вона стає рівноцінною їхнім членам сім'ї.

Настя Микитенко: Я згадала, що єдиний персонаж, у якого не було проблем у сім'ї, – це Бен. І він найдовше за всіх тримався, щоб не піддатися на обмеження в їжі й маніпуляції вчительки. Він єдиний, хто прийшов на курс задля того, щоби підтягнути оцінку з основ здоровʼя, і в нього була реальна мотивація, щоби більше дізнатися про свідоме харчування. А інші, мені здається, від початку були налаштованими просто навчитися, як їсти менше. 

Оля Дуденко: На першому занятті вчителька відразу себе видає: вона розказує, чому нам корисно їсти менше, і ділить продукти на корисні й некорисні. Як вам узагалі розвиток взаємин між учнями й цією вчителькою?

Настя Микитенко: Мені це дуже нагадувало культ. Є момент об'єднання в групу, де всі разом тримаються за руки, співають пісні. Тут є наставник, якого ти завжди слухаєшся і якому зізнаєшся в усіх своїх гріхах. Є момент відділення від інших: Новак виокремлює дітей від однокласників і від батьків, які є їхньою системою підтримки. На її думку, усі їдять неправильно, а от у дітей є можливість не пристати на ці суспільні переконання й «врятуватися».

Оля Дуденко: Мене посмішило, коли вона принесла чай, який допомагає схуднути, зі своїм обличчям на пакуванні. 

Настя Микитенко: Там ще було написано fasting tea, тобто чай для голодування. Таке собі усвідомлене харчування, якщо чесно. 

Настя Попович: Вона взагалі чудово зіграла на тому, що в підлітковому віці ти хочеш почуватись особливим. Ти дивишся на всіх і прагнеш стати найкращим, найбільш незвичайним, найприкольнішим. І міс Новак цьому підіграла: для неї суспільство погано їсть, а наша група – найкраща, свідома, розумна, і ми виживемо в цьому світі. 

Оля Дуденко: Мені взагалі подобається, наскільки у фільмі іронізують над дієтною культурою. Починаючи із ситуації про чай і закінчуючи реакцією дітей і дорослих, які бачать, що учні худнуть, слабнуть, у них темні кола під очима, їжа викликає в них нудоту, але всім подобається викладачка і її курс. Усім нібито окей, проблеми наче немає, хоча вона настільки явна. 

Настя Микитенко: Мені також цікава тема того, як дієтна культура змінилася. Раніше ми їли менше, бо так можна стати красивими й худішими. Зараз усі ці причини стали дуже різноманітними. У людей є чимало аргументів для того, щоб їсти менше, які вони собі або придумують, або щиро вірять у те, що так треба. Тому питання розладів харчової поведінки набагато складніше, бо простіше сказати: «Не зважай на суспільство й приймай свою вагу, їж, скільки тобі хочеться», аніж пояснити те, чому аргументи про те, що хтось голодує в Африці або що через неусвідомлене споживання змінюється клімат – не завжди є раціональними. 

Настя Попович: У моєму підлітковому віці були групи в соцмережах, які теж поширювали негативні погляди щодо їжі, типу «хочеш їсти – попий води». І це подавали під виглядом «свідомого харчування». Зрозуміло, що це не було нормально, але коли такі речі маркують як здорова їжа, ти починаєш у це вірити. Так само вчителька у фільмі позиціює їжу як щось зайве, щось, від чого можна відмовитися, і ця відмова розширить твої ментальні можливості й вплив. 

Оля Дуденко: Це також утілювалося в діалогах дітей із батьками, коли останні запитували їх: «Чому ти не їси?», і діти, як заведені, повторювали: «Екологія щороку страждає більше й більше. Ми не свідомі щодо нашого споживання. Ми маємо менше їсти». Вони промовляли це як гасла, як рядки з білбордів чи реклами. І, мені здається, це теж елемент сатири стосовно культури харчування й дієт. 

Якби у вас була можливість побудувати курс усвідомленого харчування в школі, про що б ви насамперед хотіли розповісти? Про що б ви хотіли дізнатися в шкільному віці про харчування?

Настя Попович: Я б хотіла знати, що можна їсти все й не жити в суворих обмеженнях щодо харчування. 

Настя Микитенко: Я би хотіла, щоб мені сказали, що немає поганих і хороших продуктів, бо цей поділ досі працює на мене. Тобі здається, що фрукти – це щось здорове, але потім тобі говорять, що серед них є висококалорійні банани й виноград. І також я б хотіла почути, що їсти менше – це не досягнення. Досягнення – це їсти збалансовано. 

Оля Дуденко: Я б хотіла знати про те, що стрункість не дорівнює красі чи здоровʼю. Наприклад, коли я худла в дитинстві, це завжди помічали ті, хто мене оточував, і вони робили компліменти стосовно цього. Водночас суспільство, з одного боку, толерує схуднення й вважає це компліментом, а з іншого – може сказати тобі, що треба їсти, чому ти схудла. Я би хотіла, щоб у нашій культурі була реальна усвідомленість щодо свого тіла й харчування, коли ти думаєш про їжу не в розрізі того, чи тобі потрібно схуднути, чи набрати вагу, а в тому плані, чи отримуєш ти задоволення від прийому їжі, чи добре вона впливає на твій організм. 

Настя Попович: Так, насправді ти схуднеш – тобі про це скажуть, не схуднеш – тобі теж про це нагадають. Тому краще орієнтуватися на власні бажання. У школі про це не пояснювали.

Оля Дуденко: Учителька у фільмі, до речі, узагалі не спитала про потреби учнів, які прийшли до неї на курс, і так ми відразу дізналися, що зовсім не йшлося про усвідомлене харчування. У дитинстві я б теж дуже хотіла знати, що не всі системи здорового харчування тобі можуть підійти. Наприклад, я знаю, що мені не підходить інтервальне харчування, вона не спрацьовує й не приносить моєму організму чогось хорошого. Але в нашій харчовій культурі ми прирівнюємо всі ці системи до здорового харчування, а значить такого, яке всім приносить користь. 

Настя Микитенко: Дуже цікаво, що у фільмі порушили тему, що проблеми з харчуванням і схудненням трапляються не тільки з дівчатами, а й із хлопцями. Якщо підсумувати нашу розмову: вам сподобався фільм?

Оля Дуденко: Перед переглядом я очікувала, що це буде гостросоціальний фільм, у якому порушать нагальну проблему харчування й те, як воно впливає на підлітків. Але це виявилася абсурдно-сатирична стрічка, яка показує, до чого можуть призвести такі нездорові погляди на їжу. Мені подобається такий нестандартний погляд на проблему. 

Настя Попович: Мені теж сподобалося, що це не просто соціальна тематика й моралізаторство щодо того, як треба робити, а як не треба. У стрічці реально висміяли споживацьку культуру, капіталізм, свідоме харчування й те, як можна зруйнувати первісний зміст таких понять, гіперболізувати їх. 

Настя Микитенко: Для мене, до речі, це була гостро соціальна стрічка, багато поглядів для мене здавались очевидними, а досвіди – доволі типовими. Для мене це більше фільм про те, як може формуватися культ і як люди на це піддаються, особливо підлітки. Зокрема я думаю, що міс Новак не так була налаштована на усвідомлене споживання, як на те, щоб мати послідовників і знайти у цьому сенс свого існування.