КіноЧому варто дивитися французький трилер «Анатомія падіння»

В український прокат виходить трилер «Анатомія падіння», знятий французькою режисеркою Жустін Тріє. Стрічка встигла отримати чимало позитивних відгуків і високих оцінок від критиків, виграла «Золоту пальмову гілку» цьогорічного Каннського кінофестивалю та номінована на «Золотий глобус» у категорії «Найкращий повнометражний фільм».

За сюжетом, поки німецька письменниця Сандра говорить на кухні зі своєю знайомою, її чоловік випадає з вікна. Ніхто не може зрозуміти, як це сталося, і протягом усієї стрічки герої намагаються знайти винного й висунути припущення стосовно того, чи було це вбивством, чи просто нещасним випадком. 

Зібрали декілька причин, чому «Анатомія падіння» варта вашої уваги.

Історія про те, як судова система може дискримінувати жінок 

Окрім того, що гендерна дискримінація є в оплаті праці, під час прийняття на роботу, у сферах економіки чи освіти, її можна зустріти й у системі правосуддя. Головну героїню фільму, Сандру, звинувачують у вбивстві власного чоловіка, не маючи достатньо доказів для цього. Один із суддів постійно ставить їй безглузді питання, формує необґрунтовані висновки щодо того, що могло статися, штучно створюючи ситуації, де героїня опиняється винною. Насправді ж її просто піддають газлайтингу: працівники суду озброїлися фактом того, що на момент смерті чоловіка дружина була в будинку, і їм би цілком вистачило цього для доведення її провини. 

Під час судового процесу один зі свідків приноситиме записи діалогів головної героїні зі своїм чоловіком. Обговорюючи найгостріші моменти з цих аудіо, працівники суду, чуючи крики на записах, здебільшого приписуватимуть їх чоловікові, виставляючи Сандру як агресорку. У реальності зі звуків узагалі не зрозуміло, чиї саме це крики й у якій ситуації вони пролунали.

Жустін Тріє – третя жінка-режисерка, яка перемогла на Каннському кінофестивалі 

Першою, хто здобув «Золоту пальмову гілку» в Каннах серед режисерок, була Джейн Кемпіон із фільмом «Піаніно» 1999 року. Він розповідав про німу жінку Аду, яку видали заміж за нелюбого чоловіка і яка знаходила розраду в грі на піаніно, так комунікуючи зі світом. Друга переможниця – Джулія Дюкорно зі стрічкою «Титан» 2021 року, про героїню Алексію, яка має сексуальний потяг до автомобілів. 

Численні нагороди премій і кінофестивалів

Сумарно стрічка виграла 22 нагороди й має 31 номінацію на різних преміях і кінофестивалях. Серед найбільш вагомих – 6 перемог на European Film Awards, зокрема в номінаціях «Європейська актриса», «Європейський сценарист» і «Європейський фільм»; номінації на «Золотий глобус» за найкращий сценарій, найкращу жіночу роль і найкращу драму; перемога на British Independent Film Awards у категорії «Найкращий міжнародний повнометражний фільм».

Перший фільм Жустін Тріє, де ключовим є дитячий погляд

Свідчення сина Сандри виявляються чи не найголовнішими в перебігу справи щодо смерті чоловіка. Водночас думку хлопчика враховують дорослі, її не знецінюють і не вважають зайвою через малий вік героя. «У моїх попередніх фільмах діти були присутні, але мовчазними: вони просто існували на задньому плані. Однак у цьому фільмі я хотіла включити перспективу дитини в оповідь і зіставити її з перспективою Сандри, головної героїні, для більшого балансу в зображенні подій», – говорить режисерка.

Зірковий акторський склад

Головну роль у стрічці виконала Сандра Гюллер («Тоні Ердманн», «Сісі і я», «Неідеальний чоловік», «Мюнхен. На порозі війни», «Безтямне кохання»). Провідні американські видання прогнозують, що акторка отримає «Оскар» за головну жіночу роль в «Анатомії падіння». У 2006 році за гру у фільмі «Реквієм» Гюллер отримує «Срібного ведмедя» Берлінале. 

Адвоката й друга Сандри зіграв Сванн Арло («Про Джоан», «З божої волі», «Життя жінки»), а її сина – Міло Мачадо Гранер («Очікуючи на Боджанглза», «Застрягли разом»), якого, попри юний вік і початок роботи в кіноіндустрії, уже номінували на три нагороди як перспективного молодого актора.

Одна з найбільш харизматичних ролей у фільмі дісталася Антуану Рейнартцу (Софті, «120 ударів на хвилину», «Ми молоді й наші дні довгі»). 

Детальне пропрацювання юридичного контексту 

Оскільки «Анатомія падіння» – це судова драма (courtroom drama), у сюжеті є чимало деталей стосовно судових процесів, збору свідчень, вибудовування стратегії захисту обвинуваченої героїні, комунікації з присяжними та суддями. Щодо цих питань сценаристи фільму Жустін Тріє й Артур Арарі консультувалися з адвокатом із кримінальних справ, щоби переконатися в точності всіх аспектів, які вони описували, і зібрати більше інформації про судові слухання у Франції. Під час роботи автори й дізналися про неорганізованість цих процесів у їхній країні і їхню суттєву відмінність від більш структурованої американської системи.

Музика, яка підсилює саспенс  

Основний саундтрек до фільму – інструментальний кавер на пісню репера 50 Cent P.I.M.P., яку виконав німецький фанк-гурт Bacao Rhythm & Steel Band. Цей трек, зокрема, лунає, коли син Сандри повертається додому після прогулянки із собакою та знаходить мертве тіло чоловіка Самуеля на снігу. P.I.M.P. також є ключовою під час розслідування та безпосереднього судового процесу. Прокурори допитують Сандру, поки пісня звучить дуже гучно, а її мізогінний текст підсилює абсурдність звинувачень у бік головної героїні.  

Після премʼєри стрічки в Торонто та Нью-Йорку прослуховування пісні P.I.M.P. у Spotify зросло на 70%, а синефіли обговорювали відсилання в словах саундтреку до епізодів у фільмі під відео каверу на YouTube. 

Таємниця залишається до кінця 

Когось дратують відкриті фінали, але в такому випадку це можливість передати дискусійний погляд на важливі питання правосуддя, рівності, шлюбу в суспільстві, яке завжди буде неоднорідним щодо будь-яких важливих питань. У самому фільмі ніщо не є однозначним, здається, що кожен епізод показує позиції всіх героїв: Сандри, її друга-адвоката, її сина, присяжних у суді, репортерів, які беруть у неї коментарі в суді – усі мають своє місце в стрічці. Це чудово передає розщепленість суспільства, його скептицизм, нерівність, несправедливість, нерозуміння, куди воно рухається. Навіть виконавиця головної ролі Сандра Гюллер не знала, чим закінчиться фільм, адже режисерка не давала їй прочитати сценарій до кінця.