КіноНа крок попереду. 5 фільмів режисерок-новаторок, які варто переглянути на ОМКФ

11-й Одеський міжнародний кінофестиваль, який цьогоріч пройде онлайн, стартує 25 вересня й триватиме до 3 жовтня. Фільми з конкурсної та позаконкурсних програм можна буде переглянути на онлайн-платформі ОМКФ.

У межах фестивалю покажуть ретроспективу «Жінки-піонерки кіно». Мета цієї програми – віддати належне жінкам-першопроходицям, які не боялися рушити усталені канони кінематографу та привертати увагу до табуйованих тем.

Wonderzine Україна розповідає про фільми ретроспективи та наводить коротку довідку про режисерок.

Дівчинку Міллі, уцілілу після краху корабля, виносить на берег океану, де її знаходить рибак. Чоловік бере Міллі під опіку, але жорстоко до неї ставиться та використовує як служницю.

Коли дівчина дорослішає, вона вирішує втекти від названого батька й зупиняється в закинутому маєтку. Та скоро її самотність перериває зустріч із новим сусідом: до маєтку заїжджає відомий письменник, який бачить у таємничому будинку ідеальне місце для роботи над наступним романом.

Що треба знати про режисерку? Аліс Ґі-Блаше – перша жінка-кінорежисерка та одна з перших авторів художнього кіно в історії. Дебютна стрічка Аліс «Капустяна фея» вийшла 1896 року, через рік після «Виходу робітників із фабрики» братів Люм’єрів.

Список проєктів, до яких Ґі-Блаше доклала руку як режисерка чи продюсерка, налічує майже 600 німих і 150 звукових фільмів різних жанрів і хронометражу. Аліс була режисеркою-першопроходицею: вона зняла перший фільм із повністю афроамериканським акторським складом, однією з перших синхронізувала звук із зображенням і почала експериментувати з фарбуванням плівки. Новаторство Аліс виявлялося не лише у формі, але й у змісті. Наприклад, у фільмі «Плоди фемінізму» (1906) вона переосмислила гендерні ролі та поміняла місцями чоловіків і жінок: перших зобразила за домашнім господарством, других – за розмовами про політику із сигаретою в руці.

1910 року Ґі-Блаше стала першою жінкою, яка заснувала власну кіновиробничу компанію. Solax Company стала прототипом майбутніх голлівудських кіностудій і мала значний комерційний успіх. Утім, за кілька років, коли центр кіновиробництва перемістився до Голлівуду, справи студії пішли на спад і закінчилися банкрутством, а про Аліс та її здобутки почали забувати.

Дивитись

Be Natural – спроба віддати належне першій режисерці Аліс Ґі-Бланше, ім’я якої було на довгі роки викреслене з історії кіно.

Американка Памела Б. Грін вирішила привернути увагу до спадщини Ґі-Блаше та з’ясувати обставини, за яких чи не найуспішніша свого часу людина в кіноіндустрії опинилася на її задвірках. Підіймати архіви, спілкуватися з кінознавцями та нащадками режисерки Памела почала ще 2012 року. 2013 року, за допомогою Kickstarter, авторка зібрала понад 200 тисяч доларів на фінансування свого проєкту.

Нараторкою фільму стала володарка «Оскара», акторка Джоді Фостер. Прем’єра стрічки, яку високо відзначили критики, відбулася 2018 року на Каннському кінофестивалі.

ЩО ТРЕБА ЗНАТИ ПРО РЕЖИСЕРКУ? Памела Б. Грін займається дизайном вступних заставок до фільмів, а також моушн-дизайном і продюсуванням. 2005 року вона стала співзасновницею студії PIC, яка надає послуги з дизайну для кіно-, телевізійних і рекламних проєктів. За 15 років роботи PIC створила заставки для понад 100 повнометражних фільмів великих голлівудських студій.

2018 року Памела заснувала проєкт Legwork Collective, який шукає рідкісні кадри, фотографії та аудіозаписи для використання в кіно й рекламі.

Стрічка про Аліс Ґі-Бланше – повнометражний режисерський дебют Грін.

Дивитись

До 2015 року жінки Саудівської Аравії не мали права голосувати та висувати свої кандидатури на місцевих виборах, тож перші політикині у країні з’явилися всього 5 років тому. Та якщо формальна заборона залишилася в минулому, то патріархальні підвалини, через які кандидаток досі не сприймають серйозно, так швидко не викорениш.

«Ідеальна кандидатка» – фільм про молоду лікарку Маріам, яка вирішує балотуватися на місцевих виборах у Саудівській Аравії. Оскільки Маріам – перша жінка-кандидатка від свого міста, їй доведеться виборювати прихильність і розуміння своєї громади.

Стрічка отримала схвальні рецензії від The Guardian, Little White Lies та інших західних медіа та потрапила до лонглиста «Оскара» в номінації «Найкращий міжнародний художній фільм». На думку критикині The Independent, «Ідеальна кандидатка» стала «спробою Аль Мансур осмислити прогрес, який відбувається у Саудівській Аравії, завдяки старанням сміливих жінок – таких, як вона сама».

ЩО ТРЕБА ЗНАТИ ПРО РЕЖИСЕРКУ? Хаіфу Аль Мансур називають першою саудівською режисеркою. «Ніхто не очікував, що дівчина із Саудівської Аравії буде знімати кіно та працювати в Лос-Анджелесі», – згадує Хаіфа в інтерв’ю британському Vogue. Щоби здобути кіноосвіту, Аль Мансур поїхала на навчання до Сіднея, потім певний час мешкала в Бахрейні, а тепер живе в Каліфорнії та знімає окремі проєкти в себе на батьківщині.

Становище жінки в арабських країнах – наскрізна тема відразу кількох стрічок Аль Мансур. Наприклад, у короткометражці Who? і документальному фільмі Women Without Shadows Хаіфа торкалася традиції носіння абаї. Торік за внесок у культурну трансформацію Арабського світу режисерку відзначили нагородою на Давоському форумі.

Проривним для режисерки став дебютний повний метр «Ваджда». За сюжетом, 10-річна Ваджда, яка мешкає у столиці королівства, мріє кататися на велосипеді, але громада не схвалює такої розваги для дівчат. Мама відмовляється купити дівчинці велосипед, тож вона починає сама збирати на нього кошти. Фільм, прем’єра якого відбулася на Венеційському фестивалі, став першим висуванцем від Саудівської Аравії на премію «Оскар» і приніс авторці номінацію на BAFTA.

2017 року Аль Мансур зняла драму «Мері Шеллі» про авторку «Франкенштейна» з Ель Фаннінг у головній ролі, а 2018 – ромком Nappily Ever After для Netflix. 

У жовтні стартує новий проєкт, до якого Хаіфа долучилася як режисерка: серіал «Пташка господа милосердного» з Ітаном Гоуком у головній ролі, про який ми розповідали в гіді осінніми прем’єрами.

Дивитись

Документальна стрічка «Жінці про жінку» – це відеолікбез на тему особливостей жіночого організму, знятий майже 100 років тому. У фільмі пояснюють будову жіночих статевих органів та особливості їхньої роботи під час місячних і вагітності. Також у стрічці нагадують правила інтимної гігієни та дають рекомендації на час вагітності й післяпологового періоду.

Медичним консультантом проєкту був видатний гінеколог, доктор медицини Олександр Крупський, який досліджував оперативне акушерство та популяризував знеболювання пологів. Знімали просвітницький фільм на Одеській кінофабриці ВУФКУ та в медичних закладах й установах міста, наприклад, на тютюновій фабриці.

ЩО ТРЕБА ЗНАТИ ПРО РЕЖИСЕРКУ? Євгенія (Ївга) Григорович – заслужена діячка мистецтв УРСР. Вона була помічницею режисера Георгія Стабового на фільмі «Експонат із паноптикуму», а з 1943 року працювала на Київській кіностудії науково-популярних фільмів.

У доробку Григорович – понад 50 фільмів різних жанрів.

Дивитись

Задовго до «Портрету дівчини у вогні», «Керол» і навіть до «Неприкаяних сердець» була вона – «Олівія». Стрічка Жаклін Одрі, яку зараз вважають класикою лесбійського кіно, була занадто контроверсійною для свого часу, тому зазнала цензури у США та Британії.

Дія фільму, який є адаптацією роману Дороті Бюссі, розгортається наприкінці 19 століття. У пансіоні для молодих панянок з’являється нова учениця Олівія, яка закохується в директорку закладу – пані Жулі.

2019 року, після релізу зацифрованої версії «Олівії», про стрічку заговорили знову. Розгорнуті рецензії на фільм можна знайти на The New York Times і The Hollywood Reporter.

ЩО ТРЕБА ЗНАТИ ПРО РЕЖИСЕРКУ? Жаклін Одрі – режисерка, яка працювала в повоєнній Франції. Фільми Одрі (переважно адаптації відомих романів) мали значний касовий успіх, хоча за стилем ішли в розріз французькій Новій хвилі.

На думку сучасних кінознавців, авторка свідомо маскувала ризиковані історії під прийнятні в суспільстві «жіночі фільми», щоби обійти заборони та просувати в маси феміністичні меседжі.

Через революційні для свого часу погляди, Жаклін нерідко стикалася з цензурою. Копії її дебютного фільму «Біди Софі» знищили через «політично неприйнятні» сцени масових заворушень, а стрічку «Міцу» цензурували через зображення позашлюбного сексу.

Дивитись

П’єр, історик-єгиптолог, одружений із молодшого за нього Деніз. Спостерігаючи за тим, як його дружина ходить на заняття з гольфу до привабливого юнака, чоловік починає замислюватися про їхню різницю у віці.

Збентежений тим, що дружина втратила до нього інтерес, П’єр починає стежити за Деніз і підозрює, що в неї роман. Щоби звільнити її, він вирішує накласти на себе руки, але зробити це нетривіально, за прикладом давньоєгипетської легенди. П’єр додає отруту в одну зі своїх сигарет і змішує її в коробці з іншими, неотруєними, цигарками, покладаючи свою смерть на ласку долі.

ЩО ТРЕБА ЗНАТИ ПРО РЕЖИСЕРКУ? Жермен Дюлак – режисерка, теоретикиня та критикиня кіно. Свою кар’єру Жермен почала з роботи у феміністичних виданнях: писала для La Française та радикального феміністичного журналу La Fronde.

1915 року Дюлак, за фінансової підтримки свого першого чоловіка, заснувала власну кінокомпанію.

Найвідомішу стрічку Жермен «Мушля та священник» інколи називають першим сюрреалістичним фільмом в історії, оскільки та вийшла роком раніше за «Андалузького пса» Луїса Бунюеля та Сальвадора Далі. Та більшість кінознавців розцінюють Жермен насамперед як авторку-імпресіоністку.

Коли німе кіно змінило звукове та режисерська кар’єра Жермен пішла на спад, Дюлак зосередилася на теорії кіно й кінохроніці. Вважається, що саме вона перша вжила термін «авангард» на позначення експериментального напряму у французькому кіно.

Дивитись

Повну програму Одеського міжнародного кінофестивалю шукайте тут. Придбати квитки та абонементи на онлайн-перегляд фільмів можна за посиланням.