Кіно«Сильній героїні необов’язково бути в стосунках чи без них». Редакція дивиться «Диво-жінка 1984»

«Диво-жінка 1984» – сиквел фільму «Диво-жінка» про супергероїню DC Comics. Реліз нової стрічки про Діану Прінс був запланований ще на червень, але через пандемію прем’єру кілька разів переносили.

Дія нового фільму відбувається 1984 року, у часи Холодної війни. За сюжетом, Діана, яка тепер мешкає у Вашингтоні та працює антропологинею, вимушена зійтися у двобої з новими супротивниками, щоб вдруге врятувати світ. 

Режисеркою стрічки стала Патті Дженкінс, яка працювала над першою частиною «Диво-жінки». У головній ролі залишилася ізраїльська акторка Галь Гадот, а до ролі коханого Діани, пілота Стіва Тревора, повернувся Кріс Пайн.

Серед нових імен у касті – Крістен Віг і Педро Паскаль. Віг зіграла антагоністку Диво-жінки Гепарду (археологиню Барбару Міневру), а Паскаль – бізнесмена-шахрая Макса Лорда.

16 грудня фільм нарешті стартує в українському прокаті, а 25 грудня вийде водночас у кінотеатрах США й на стримінговій платформі HBO Max.

Редакторки Wonderzine Україна уже переглянули «Диво-жінку 1984» та відразу після сеансу зафіксували свої враження від фільму. 

Тая Куденко: Софіє, пропоную тобі почати! Цікаво почути думку людини, яка не фанатіє від супергеройських фільмів.

Софія Пилипюк: Я б не сказала, що цей фільм мене вразив. У ньому було багато банальних, на мою думку, сюжетних моментів. Інколи ти дивишся фільм – і прості істини розкриваються з нового для тебе боку. А тут я нічого нового для себе не відкрила. Це просто повторення того, що ти й так знаєш.

Я зараз читаю книжку «Сила» Наомі Альдерман. Це антиутопія, де жінки отримують суперздібності. Там ідеться про те, що використовувати силу та владу не в тих цілях – погано, незалежно від того, жінка це робить чи чоловік. У «Диво-жінці», здається, теж є цей меседж: треба вміти використовувати надані нам можливості з добрими намірами, а не злими.

Тая: Так, жага до влади й наживи, «сила істини» – усе це досить банальні мотиви. Але не забуваймо про те, що це фільм, розрахований на широку аудиторію; ніхто цього не заперечує й не намагається піднести цю історію під іншим соусом. Якщо автори прагнули подати ось ці прості істини в ефектній обгортці, їм це вдалося.

Софія: Мені сподобалося, як зобразили жіночих персонажів. Сміливість, відважність, мужність у супергеройському кінематографі раніше подавали як чоловічі якості. Та й не тільки в кінематографі – цю ідею нам нав’язували тривалий час. Тому фільми, де ці чесноти не залежать від статі, справді важливі.

Тая: У мені завжди борються маленька дівчинка, якій бракувало такого контенту в дитинстві, і доросла людина, яка намагається тверезо оцінити плюси й мінуси. Якщо говорити про мінуси, то мені здалося, що ця частина, у порівнянні з першою, значно більш драматизована. Місцями було забагато пафосу, властивого іншим фільмам DС. Але тепер я розумію, чому Галь Гадот називає другу «Диво-жінку» найбільш епічним проєктом, у якому вона брала участь.

Софія: «Епічний» – це точно про цей фільм.

Тая: А що ти скажеш про любовну лінію? Коли вийшла перша частина, одна з небагатьох претензій до нього (їх було справді мало – фільм зібрав високі оцінки) стосувалася любовної лінії. Мовляв, можна було хоч раз не вплітати у фільм про жінку тему стосунків і меседжі про те, що «любов врятує світ». Як тобі здалося, тут ця лінія була виправдана?

Софія: Не думаю, що любовна лінія робить Диво-жінку менш сильною. Щоби бути сильною героїнею, необов’язково бути у стосунках чи без них. Думаю, треба взагалі перестати визначати жінок через їхні стосунки.

Тая: Коли я дивилася «Капітан Марвел», де не було навіть натяку на любовну лінію, то, здавалося б, мала радіти. Жіночого персонажа нарешті перестали за замовчуванням прив’язувати до чоловічого. Але в мене склалося враження, що це рішення було дещо показним: ось подивіться, вона така сильна й незалежна, що їй ніхто не потрібен. Тому я з тобою згодна: якщо любовна лінія органічна, як у Диво-жінки й Стіва, то чому ні?

Софія: Ця лінія займає багато екранного часу й, можливо, її можна було не подавати як одну з основних, але я б її не критикувала.

Думаю, що поки фільмів про жінок-супергероїнь ще мало, ми дуже звужуємо спектр того, що хочемо побачити. Було б круто зняти кіно, де супергероїня – багатодітна мама. Показати, що те, що в неї є щаслива сім’я, не робить її менш незалежною чи сильною геройкою.

Тая: Це класна ідея, треба пропітчити її DC або Marvel [сміється]. У когось із них точно має бути такий комікс.

Софія: Коли я дивилася на Діану, то думала: вона вся така крута, просто бездоганна. Нам не показують її з вразливої точки. Але ті якості, які можуть вказувати на недоліки Диво-жінки, ми зрештою бачимо в її антагоністці. Круто, що тут є й жінка-антигеройка.

Тая: Згодна з тобою, але, відверто кажучи, на початку обидві героїні – Діана та Барбара – мене трохи насторожували. Це ж класичні архетипи: одна – ідеальна красуня, інша – сором’язлива заучка.

Софія: Повівало фільмами з 90-х [сміється].

Тая: Так! Але зрештою вони непогано викрутили лінію Барбари. Розкрили її персонажа, пояснили мотивацію.

Узагалі, приємно спостерігати за тим, як Діану та інших героїнь знімає Петті Дженкінс. Немає ось цього male gaze, за який критикували, наприклад, «Лігу справедливості». У Зака Снайдера Диво-жінка була сексуалізованою: костюм більше акцентував на її тілі, було багато клоузапів сідниць і грудей. Тут такого немає, бо одна сильна жінка знімає іншу сильну жінку. Звісно, Діана Галь Гадот усе ще красива, але без об’єктивації.

А що ти скажеш про те, як героїні дають відсіч кетколерам, які пристають до них на вулиці?

Софія: Круто, що вони це показали, я давно не бачила кетколінгу в кіно. Особливо цінно, що це побачить чоловіча аудиторія фільму, яка не завжди знає, що жінки дуже часто стикаються з такими ситуаціями.

Тая: Мені здається, що в цей фільм втиснули стільки всього, що після перегляду може бути якийсь «перегруз». Та оскільки 2020 рік минув майже без блокбастерів, я навіть сумувала за цим відчуттям епічності. Якщо ви скучили за чимось масштабним і втомилися дивитися все на маленькому екрані – це хороша нагода вибратися в кінотеатр.

Софія: Погоджуюся! Мені здається, цей фільм – хороша втеча від сірого зимового міста у теплий Вашингтон. Це в мене викликало ще й хвилю ностальгії, бо я кілька років тому навчалася поряд із DC і мені хотілося кожні 10 хвилин казати: «О, я там була!». Хоч у кіно трохи поподорожуємо.