Кіно11 фільмів, присвячених ЛГБТ+, які вчать нас толерантності

Британська романтична драма 1996 року, знята режисеркою Гетті Макдональд. Фільм є екранізацією однойменної п’єси англійського драматурга Джонатана Гарві 1993-го року. Дії романтичної комедії «Краса» розгортаються в «робочому» районі Темсмід, на південному сході Лондона. Джемі – тихий підліток, який проходить період усвідомлення й прийняття своєї гомосексуальності. Він таємно закоханий у свого однокласника Сті, який живе в сусідній квартирі. Одного разу Сті втікає з дому та знаходить притулок у квартирі у Джемі. Це дає можливість хлопцям пізнати один одного краще.

В основу фільму лягла трагічна реальна історія рядового армії США Баррі Вінчелла, який закохався в трансгендерну жінку на ім’я Калпурнія Аддамс, яка здається хлопцю «стовідсотковою жінкою», ласкавою, грайливою, пластичною, яка сумнівається в собі. І Баррі, і Калпурнія дуже важко сприймають ситуацію: він – тому що така любов не підходить до його способу життя й поглядів товаришів на службі; вона – тому що сильне почуття Баррі застає зненацька та їй важко повірити, що хтось прийняв її такою, яка вона є.

Фільм режисерки Кімберлі Періс, знятий за реальними подіями, був першою стрічкою, яка зосередилася на досвіді трансгендерної людини. Гіларі Суонк зіграла Брендона Тіна, трансгендера з Небраски, який був жорстоко зґвалтованим і вбитим у 1993 році.

«Хлопці не плачуть» не просто продемонстрував деструктивність людської люті, але поставив у центр історії проблеми транссексуалів. Брендон Тіна – молодий чоловік, який відчуває проблеми з ідентичністю. Особливо тісні стосунки в нього були з Ланою Тісдел, через що й виник конфлікт з її колишнім коханцем. Крім трансгендерності, фільм також оголив подвійні стандарти цензорів: стрічка однаково отримала рейтинг NC17 (тільки для дорослих) в американському прокаті, який був знижений до рейтингу R тільки після того, як з фінального монтажу прибрали «занадто довгу» сцену оргазму Хлої Севіньї. За головну роль у «Хлопці не плачуть» Суонк отримала «Оскар» і «Золотий глобус» як найкраща акторка. 

Одного вечора Рассел після бурхливої ​​вечірки відправляється в гей-клуб, де знайомиться із завзятим красенем Гленом, який, на подив Рассела, відповідає йому взаємністю. Хлопці проводять разом вікенд, переміщаються з барів у ліжко й назад, нескінченно розмовляючи про все на світі. Чоловіки такі різні (Рассел ґрунтовний, допитливий, правильний, Глен вітряний і волелюбний), але входять у настільки дивовижний резонанс один з одним, що неминуче прощання стає потрясінням для обох.

У ролі Рассела – Том Каллен (наречений леді Мері з «Абатства Даунтон» і Гай Фокс з «Порохової змови»). Фільм відзначили номінаціями на багатьох світових ЛГБТ-кінофестивалях, а Британський інститут кіно в 2016 році дав йому друге місце в списку найкращих ЛГБТ-фільмів усіх часів.

Дія фільму розгортається в Копенгагені 20-х років, де мешкає подружжя художників Ейнар (Едді Редмейн) і Герда (Алісія Вікандер), чиє мистецтво, якщо вірити офіційному синопсису, «мимоволі змінить їхнє життя назавжди». Насправді мистецтво лише допоможе Ейнару повною мірою усвідомити те, з чим йому доводилося жити завжди: він ідентифікує себе як жінку. Картина отримала чотири номінації на «Оскар» й одну статуетку за найкращу роль другого плану.

Стрічка привертає увагу до історичного контексту й закликає не забувати про те, що за маленьким кроком популярної культури стоять десятиліття боротьби транс-активістів. Трансгендерні люди досі ризикують своєю безпекою, просто виходячи на вулицю в одязі, що відповідає їхньому гендеру.

Британсько-американська романтична драма режисера Тодда Гейнса з Кейт Бланшетт і Руні Марою у головних ролях. Сценарій написано на основі роману Патриції Гайсміт «Ціна солі».

У центрі сюжету – історія любові юної Терез Белівет, продавчині, яка мріє про кар’єру декораторки, і Керол Ейрд, заможної жінки середнього віку на межі розлучення з чоловіком. Прототипом Терез стала сама авторка, а на створення образу Керол її надихнули дві колишні кохані: психотерапевтка Кетрін Коен і світська діва Вірджинія Хезервуд.

Вірджинію Хезервуд (як і Керол у фільмі) намагалися позбавити опіки над донькою, використавши її «нетрадиційну» орієнтацію як аргумент у суді. І в реальному житті, на відміну від роману, план спрацював – дитину в матері забрали.

Фільм брав участь у каннській конкурсній програмі й заробив шість номінацій на «Оскар». Жодна з цих престижних нагород стрічці в результаті не дісталася, що викликало хвилю обурення в ЗМІ.

У березні 2016 року Британський інститут кіно назвав «Керол» найкращим ЛГБТ-фільмом усіх часів.

В основу стрічки лягли однойменні мемуари Гаррард Конлі. Фільм, як і книга, розповідає про протистояння головного героя та його консервативних батьків: батька, баптистського пастора, і матері-домогосподарки, які не можуть змиритися із сексуальною орієнтацією сина. Унаслідок цього змушують його пройти програму в таборі конверсійної терапії Love in Action.

Завдання подібних закладів (вони були особливо популярні в США в другій половині ХХ століття) – зміна сексуальної орієнтації людини з «неправильної» на «правильну». Головна «молитва» звучить так: «Я використовую сексуальний гріх і гомосексуальність, щоб компенсувати брак бога в моєму житті, але я не зломлений, і бог любить мене».

Як ідеться у фінальних титрах картини, «у 36 штатах досі дозволена виправна терапія. На сьогодні від неї постраждали понад 700 тисяч ЛГБТ-американців». У стрічці знялися Лукас Хеджес, Рассел Кроу, Ніколь Кідман, а також Ксав’є Долан і Трой Сіван.

Фільм режисера Луки Гуаданьїно, знятий за сценарієм Джеймса Айворі, Волтера Фазано й Луки Гуаданьїно, заснований на однойменному романі Андре Асімана. Дія стрічки «Назви мене своїм ім’ям» розгортається в 1983 році.

На віллу до професора археології Перлману та його дружини-перекладачки Аннель приїжджає молодий аспірант за обміном Олівер. Поки колеги займаються дослідженнями старожитностей греко-римської цивілізації, син сімейства, 17-річний Еліо, закохується в Олівера.

Ми супроводжуємо головних героїв у їхніх велосипедних прогулянках мощеними вуличками й залитими сонцем виноградниками, спостерігаємо, як вони обмінюються недбалими репліками про мистецтво й літературу, поки, нарешті, не розділять поцілунок.

Шістнадцятирічна Сід, стомлена життям з одиноким депресивним батьком, їде на літні канікули до тітки-письменниці в Чикаго та знайомиться там з доброзичливою баристою Кеті, яка виявляє до неї недвозначний інтерес. Для Сід це новина, але вона відкрита всьому: дослідженню власної сексуальності, любові, свободі й новому місту. Ці три місяці стають знаковими не тільки для самої Сід, але й для її тітки: поява в будинку юної дівчини допомагає тій поглянути на своє життя з іншого боку.

Дуже хороший фільм у жанрі «виховання почуттів», з живими й смішними діалогами, розповідає про дорослішання, п’янкі захоплення й водночас прості та складні почуття.

Джон Ф. Донован – успішний актор, який заради вигідних контрактів із Disney змушений приховувати те, що гомосексуал. Обманюючи себе й оточення, він заплутується у своєму житті все більше й впритул підходить до нервового зриву. Тільки листування з підлітком з іншої країни тримає його на плаву своєю щирістю й добротою. Однак світ Донована буде зруйнований відразу, коли про їхню таємну дружбу дізнаються інші. Через багато років школяр, який підріс, рефлексує про те, як сильно вплинули на його це листування та реакція людей.

На Каннському кінофестивалі фільм «Портрет дівчини у вогні» отримав Квір-пальмову гілку за висвітлення ЛГБТ-теми в кіно. Французька режисерка Селін Сьямма зняла фільм про закоханість двох жінок, яка розгортається на тлі пустельних пейзажів Бретані XVIII століття. За сюжетом, художниця Маріанна приїжджає в один із маєтків на узбережжі Франції, щоб намалювати портрет Елоїзи, місцевої аристократки. Картину повинні відправити майбутньому нареченому дівчини, але вона не хоче виходити заміж і на знак протесту відмовляється позувати для портрета. Маріанну представляють їй як компаньйонку, а не художницю – так поступово починається зближення дівчат.