Кіно90-ті, батьківство та підлітки. Українські режисерки про свої майбутні фільми

Другий етап 13-го пітчингу Держкіно – конкурсного відбору кінопроєктів, які претендують на державну фінансову підтримку – стартував 23 червня. У відборі беруть участь ігрові повнометражні та короткометражні фільми-дебюти.

Ми попросили чотирьох режисерок, які презентують проєкти на пітчингу, розповісти про свої майбутні фільми, труднощі роботи над дебютними стрічками та мотивацію отримати державну підтримку.

Фелікс – близький друг бабусі Тимофія, колишній солдат ГРУ, контррозвідник з очевидним посттравматичним синдромом, увійшов у життя Тимофія й багато в чому змінив його. Він дивний і «стрьомний» – це чоловік, який завжди одягається в затертий шкіряний плащ і носить у своєму дипломаті «ксюху», тобто АКСУ, який говорить про жінок і про життя з Тимофієм, як із дорослим, і єдиний розуміє: нові кросівки – це дуже важливо, особливо, коли ти найбідніше одягнений у класі. Але водночас Фелікс, який опустився з вищої касти офіцерів на дно, часом тяжко п’є, а тоді зустрічається з усіма привидами минулого.

Звучить, можливо, як похмура сімейна драма, але ні – наш фільм буде не таким.

Якщо говорити про якісь приклади фільмів, які мене надихають тими чи іншими своїми рисами, я б згадала, можливо, «Чотириста ударів» Франсуа Трюффо, «У пошуках Форрестера» Гаса Ван Сента, «Кальмар і Кит» Ноа Баумбаха, «Залишся зі мною» Роба Райнера, «Середина 90-х» Джони Хілла, «Що турбує Гілберта Ґрейпа» Лассе Халльстрьома тощо. Ці фільми мають різну кіномову, але в усіх є дещо спільне: вони розповідають про підлітків та їхню самотність, перші уроки добра й жорстокості та стосунки з дорослими, які самі є переважно поламаними внутрішньо людьми. Водночас там завжди є місце для гумору й ніжності.

Чи потрібен фільм такого плану українським глядачам? Потрібен. Особливо, якщо нам вдасться розповісти цю історію смачно і стильно.

Про перші кроки після можливої перемоги на пітчингу

Ми живемо в такі часи, коли приказка: «Хочеш розсмішити Бога – розкажи йому про свої плани» – працює як ніколи. Тому продюсери нашого майбутнього фільму мають план А, план Б і так далі – чекати зараз можна всього. Менше з тим, уже тепер на проєкті збирається крута команда, і всі ми схрестили пальці на майбутнє. Якщо виграємо в пітчингу, скажемо собі – вйо! – і почнемо активну підготовку до зйомок. Ми вже трішки спробували на смак, як воно – працювати разом і шукати спосіб розповіді цього фільму. Звісно, тизер ще не є його прямим відбитком, я розглядаю цей ролик, швидше, як мудвідео. Але я вже згадала, яке це щастя – шукати образ майбутнього фільму в компанії класних людей і професіоналів своєї справи. Гостро хочеться продовження.

Ну, і про інше: цього року склалася така ситуація, що цікавих проєктів багато, а гроші, наскільки мені відомо, отримають лише кілька стрічок у кожній категорії. З одного боку, конкуренція зросла в рази, і це добре: відчувається, як серйозно готуються команди до цього змагання. З іншого боку, я вболіваю за різні проєкти, і мені боляче думати, що більшість із цьогорічних конкурсантів і конкурсанток залишиться за бортом. Така ситуація не лише з дебютами, а й тією категорією, де зустрінуться автори другого-третього фільму, і так далі.

Ще нещодавно було відчуття, що в Україні проявилося багато яскравих режисерів і режисерок, і якщо їх послідовно підтримувати, з кожним роком ми будемо бачити все більш і більш переконливі результати. А тепер я знову бачу, як перегорають і зневірюються талановиті люди. Хочеться сподіватися, що цей туман непевності все ж розсіється.

Головну героїню фільму звати Тоня. Вони з молодшою сестрою не дуже ладнають із батьками, адже надворі кінець 90-х, і мама з татом постійно зайняті – шукають, як прогодувати сім’ю та якось убезпечити дітей. Дівчата дуже близькі та підтримують одна одну.

Через токсичні стосунки з хлопцем, який силою примушує її до сексу, Тоня змушена змінити школу. На новому місці дівчина знаходить нову компанію друзів і знову закохується, але опиняється в любовному трикутнику. Крім того, дівчина потерпає від насильства колишнього, який б’є її на очах усієї школи. Так Тоня вперше стикається з дорослими проблемами та вчиться ухвалювати доленосні рішення, а паралельно продовжує пошуки себе.

Про цінність фільму для українського глядача

Спостерігаючи за сином-підлітком, я впізнаю у ньому та його друзях ті ж хвилювання та проблеми, які були в період мого дорослішання. Тож я розумію, що наша історія певною мірою універсальна. Епоха кінця 90-х дає можливість показати підлітка, який залишився сам на сам у період дорослішання, оскільки саме тоді в нього не було опори у вигляді сім’ї: батьки були в основному зайняті виживанням, не було гаджетів, за якими можна сховатися, і навколо були такі ж підлітки, як і ти сам.

Наш фільм – жанровий, це драма дорослішання в романтичному ключі. І насамперед – він для молодої аудиторії. За останні два роки в Україні та за кордоном мали успіх саме жанрові підліткові історії, розказані сучасною візуальною мовою.

Ми писали сценарій разом із Мариною Степанською, яка дуже захоплена проєктом, і сподіваємося, що коли цей фільм вийде, підлітки, які подивляться його в кіно, вийдуть із зали з відчуттям того, що вони не самі й що хтось розуміє, що з ними відбувається.

Про перші кроки після можливої перемоги на пітчингу

Щойно отримаємо фінансування, будемо знімати кіно!

Про проблеми, з якими стикаються українські режисери-дебютанти

Не думаю, що українські кінематографісти у своїх проблемах базово відрізняються від інших. Усі стикаються з пошуками продюсера-однодумця, який повірить тобі й піде з тобою, та пошуками співавторів і творчої зграї, адже кіно – це творча та командна робота, в якій має бути синергія. Усіх турбує, як скласти проєкт так, щоб зацікавити індустрію та глядачів. Кожен стикається з тим, щоб об’єктивно оцінити свої слабкі та сильні сторони та прийняти це розуміння. Ну, і найважливіше – бути відвертим із самим собою. Та, напевно, це не стільки проблеми, скільки питання до їхнього вирішення.

Серед труднощів, які я помітила всередині країни, можу відзначити брак сучасної профільної освіти та проблеми інституцій, які мають підтримувати й розвивати кінематограф. Ми всі почуваємося незахищено, але не лише в галузі кіновиробництва, а в усіх аспектах життя в Україні. З іншого боку, ми звикли балансувати на кулі, вирішувати питання та ризикувати.

Було б добре, якби держава мала можливості фінансувати не тільки саме виробництво, як зараз, а й розробку проєкту перед виробництвом, а також просування й маркетинг після того. Це б допомагало популяризувати наші фільми, залучати глядачів і, як наслідок, збільшувати прибутки від фільму. Хотілося б, щоби в «Золотої Дзиґи» та Кіноакадемії була підтримка на створення інституту кінозірок, який, своєю чергою, приводив би глядача за авторами та акторами. Щоби глядач мав економічну можливість прийти в кінотеатр з якісним зображенням і звуком та отримав не тільки місце в кінозалі, а й цікавий емоційний досвід від початку фільму до фінальних титрів.

Про ідею проєкту

Ідея фільму народилася в мене вдома на кухні. Мама сиділа та чистила рибу, а я розпитувала в неї про її минуле та їхні стосунки з татом. І от, на питання: «Мам, а яка історія з усіх, пов’язаних із татом і його «пригодами» в 90-х тобі найбільше запам’яталася?», вона відповіла мені сюжетом для мого фільму.

Це одна з небагатьох згадок та історій, пов’язаних із моїм батьком. Уже багато років, як ми втратили одне одного, а я й досі не можу зрозуміти, чому він вів такий спосіб життя й чому дозволив владі взяти верх над людяністю.

Для мене дуже важливо зняти цей фільм, тому що попри те, що часи інші – людські проблеми залишаються незмінними, а кордони взаємовідносин досі порушуються. Крім цього, проблема батьківства й виховання – це те, що болить мені та мільйонам інших людей, і це те, про що я хочу говорити у своїх фільмах.

Про перші кроки після можливої перемоги на пітчингу

Насамперед я хочу повернутися до містечка, де сталася ця історія, аби відшукати свідків і поспілкуватися з її учасниками. Паралельно ми відразу запустимо кастинг. Це буде досить тривалий процес, але я точно знаю, яким має бути кожен із персонажів, тому буду дуже прискіпливою.

В Україні з’являється все більше кінофестивалів, де молоді кінематографісти можуть знайомитися, отримувати фідбек про свої проєкти та аналізувати роботу колег. Проте досконалості немає меж, тому, на мою думку, було б круто, якби таких фестивалів стало ще більше.

Ну, і, звичайно, хотілося б, аби держава давала можливості для реалізації якомога більшої кількості фільмів-дебютів. І це стосується не тільки фінансування, а й ресурсів у цілому.

Вілена – хороша учениця й хороша донька. Усі в захваті від Вілени, але ніхто не знає, де вона живе й чим займається.

Саша запрошує Вілену до себе на вихідні, де дівчата відкриються одна одній із нового боку. Їхня дружба зазнає справжнього випробування, а самі вони вже ніколи не будуть такими, як були.

Ідея виникла зі сцени першого поцілунку. Спочатку ця сцена, а потім з’явився повноцінний задум. Також історія має реальних прототипів, і я дружила з ними обома.

Про цінність фільму для українського глядача

Чому фільм має отримати фінансування? Тому що він прикольний і душевний.

А якщо серйозно, то у фільмі я намагаюся відповісти на запитання: «Чи визначає матеріальне становище наш характер і долю?». «Мажорка» – це не про кількість грошей, це про ставлення до людей і до життя.

Про перші кроки після можливої перемоги на пітчингу

Я мрію скупатися в річці і насамперед зроблю саме це. А потім продовжу роботу над фільмом: кастинг, пошук локацій і репетиції. І в ідеалі почну знімати фільм вже у вересні.

Про проблеми, з якими стикаються українські режисери-дебютанти

Мені здається, для кожного кінематографіста (і взагалі людини) дуже важливо мати однодумців, які підтримують твої шалені ідеї, які будуть із тобою на одній хвилі. З такими людьми – море по коліно.

А взагалі, головна проблема – це прогалини у знаннях і небажання це визнавати. Не знаю, чим можуть допомогти держава й глядачі, але колеги, в яких є досвід, можуть ділитися своїми неоціненними навичками. Наприклад, робити майстер-класи, навіть про те, як правильно презентувати чи готувати свій проєкт на пітчинг.