Плейліст7 улюблених українських пісень від редакції Wonderzine Україна

Мені здається, я завжди любила українську музику. Щороку в нашій країні з’являється дуже багато співаків, нові пісні яких можуть одразу потрапляти до плейлиста й переслуховуватися сотні тисяч разів. Нещодавно в наш пісенний простір увірвалися «Гуси» від Wellboy, і їх теж не хочеться ставити на паузу.

На студентських вечірках майже завжди звучать пісні TVORCHI, LAUD, ONUKA, Ivan Navi, KAZKA, The Hardkiss. Так і доводиться танцювати з Shazamом, щоб потім завантажити все собі.

Важко сказати, яка серед українських пісень мені найбільш до вподоби. Одна може потрапляти в настрій чи резонувати з певним життєвим досвідом, інша – качати й додавати позитиву.

Поки що до душі пісня гурту «Жадан і Собаки» «Рок-музикант». Це кавер на пісню білоруського гурту «Мроя». Вона драйвова та спонукає подумати про митця як про людину, що має позиції та здатна відстоювати їх.

По-справжньому українською музикою я зацікавилася після нашого відбору на Євробачення у 2016-му. Пам’ятаю, як захоплювалася крутими виступами Hardkiss, Pur:Pur, SunSay і, звичайно, Джамали. Гадаю, саме тоді я усвідомила, наскільки круті наші сучасні артисти, кожен чимось відрізняється від інших, але водночас усі працюють над «стильною» якісною музикою.

До пандемії завдяки навчанню відвідала музичні премії й переконалася, що вони проходять на дійсно високому рівні. Відтоді я й бувала на багатьох концертах: ONUKA, Laud, Kazka. Серед моїх улюблених – виступи Монатіка та гуртів Kadnay і Mountain Breeze. Досі мрію потанцювати на концерті Сердючки)) Також я дуже люблю кліпи наших виконавців. Відео Монатіка у співпраці із режисеркою Таню Муіньо та сюжетні кліпи The Hardkiss – окрема любов.

Україномовні пісні завжди прямо в сердечко. Наша мова сама собою настільки мелодійна, а з крутим саундом може грати зовсім різними кольорами. Одна з улюблених – цей трек від Kadnay. Під неї всі дуже кайфують на їхніх виступах, тому асоціюю її із запальною атмосферою на концертах.

Мабуть, один із моїх перших чітких музичних спогадів – касета «Модель» від «Океан Ельзи». Вона грала в тата в авто, і саме тому я ще з дитинства добре знаю тексти пісень від «911» до «Квітка». Десь у 2005 році стався мій перший великий концерт, тоді на піку популярності «Диких танців» співачка Руслана приїхала в Луцьк, і це була справжня подія. Після нього саме її диск я заслухала в CD-плеєрі, який віддала мені старша сестра. Пізніше були перші фестивалі: місцевий Бандерштат із традиційним виступом «Тартака», далі – ЗахідФест, а з переїздом до Києва – Atlas Weekend.

Я люблю сучасну українську музику, намагаюся слідкувати за новими виконавцями, обожнюю ходити на живі виступи: від лампових концертів Blooms Corda до танців під Latexfauna. Коли навчалася за кордоном, завжди розповідала друзям-іноземцям про крутих виконавців з України та добровільно-примусово давала слухати ONUKA та «ДахаБраха».

А під час роботи в The Village Україна особливо хвилююче було записувати рубрику «Улюблене місце» з музикантами: ми лазили хащами Щекавиці з Аліною Паш, гуляли з Антоном Слєпаковим у парку КПІ та з ONUKA обирали книжки на Петрівці. Зізнаюся, інтерв’ю з Зібровим на Бессарабському ринку теж було. [cміється]

Третя згадка Нати Жижченко за цей коментар, але, мабуть, більше, ніж на концертах «Океан Ельзи», я була саме на її виступах. Скажу чесно, вибрати улюблений трек було складно, але чомусь саме ця пісня найчастіше спадала на думку. Можливо, тому що з нею пов’язаний особливий спогад. Якось на одному з перших концертів моя подруга спитала: «А яке ти місто уявляєш, коли слухаєш трек Misto?» Тоді я вже кілька років жила в Києві, але саме тоді зрозуміла, що саме тут – моє місто.

Моє дитинство припало на 2000-ні, тому я знала напам’ять пісні Вєрки Сєрдючки, «Потапа і Насті», танцювала під Брітні Спірс (#freebritney) і Леді Гагу, «Танці» гурту «ВВ» й Руслану та, не буду лукавити, під російські треки теж. Але важливо прийти до свого свідомо. Так у моєму житті з’явилися «Океан Ельзи», «Скрябін», Бумбокс», «Друга ріка» й «Антитіла».

У восьмому класі я вперше почула гурт «Один в каное» й це було щось магічне. Голос і звучання зачаровують, а слова зачіпають за живе. Їхні пісні «лягають» під будь-який настрій і внутрішні зміни. Із ними комфортно, як із рідними людьми. Мені складно обрати один трек, але я залишу «Кому то тре» (найчастіше на повторі). І раджу послухати решту пісень та сходити на концерт, бо там інший вимір. [усміхається]

Із сучасних мені подобається нове звучання якихось традиційних мотивів: «ДахаБраха», Аліна Паш, ONUKA, Go-A. Коли ми збираємося з друзями й у нас є гітара, то виконуємо старі пісні, як-от: «Вона» гурту «Плач Єремії», Lama «Знаєш як болить», «Не питай» «ОЕ».

А нещодавнім відкриттям стали «Жадан і Собаки», яких я почула на цьогорічному Книжковому Арсеналі наживо. Це було дуже атмосферно й драйвово: усі відривалися під українські пісні й вигукували слова в унісон. Це сильно вражає. На День Незалежності я йду на «Спалах», фестиваль української музики, буду відкривати для себе нові імена й поповнювати плейлист.

Я неймовірно пишаюсь українською музикою. Звичайно, є виконавці, за яких особисто мені соромно. Але на їхньому фоні ще ціннішими стають народні виконавці, нова генерація представників попмузики, репу, хіп-хопу, «кити», на яких тримається рок-музика. Яскраві виступи були, наприклад, в ONUKA на Євробаченні у 2017 році, «Океан Ельзи» під час Революції гідності на майдані. Вони завжди піднімають мій патріотичний дух і викликають захват.

Найбільше мене мурашить, і я завжди плачу, коли слухаю гімн України й оркестри наших військових сил. Не знаю, чому це так на мене впливає. У цей момент ніби відключаюся від світу та максимально занурююся у звуки.

Пам’ятаю цікавий випадок із дитинства. Колись на день нашого мікрорайону (в Києві) давали концерт купа різних артистів, серед яких Софія Ротару та «Друга ріка». І моїй мамі найбільше сподобалися саме «Друга ріка», вона кайфувала, трохи підспівувала, а Ротару «не зайшла» їй, незважаючи на те, що мама слухала її в молодості. Це мене дуже вразило в той момент, і я зраділа, що в мене мама така класна («Друга ріка» як лакмусовий папірець).

Мабуть, серед пісень періоду вибореної незалежності можу виділити три. Перша – «911» «ОЕ». Я не знаю, скільки разів передивлялася кліп. У той час і пісня, і відео дуже сильно вплинули на мене, щось у моїй свідомості тоді змінилося. Друга пісня – «Вона» гурту «Плач Єремії». Я навіть на гітарі вчилася грати цю пісню, але марно:) Її свого часу сприймала як гімн дорослого життя. Саме таким воно мені здавалося в той час. І третя – «Три хвилини» гурту «Друга ріка». Боже, ця пісня буде грати на моєму весіллі. Обожнюю її, вона мені ніколи не набридне. І плакала, і насолоджувалася моментом, коли слухала її. Заради цієї пісні ми з хлопцем ходили на концерт гурту у 2019 році, якщо не помиляюся.

І наостанок гурт «Курган & Agregat». Тут без слів, просто прошу вибачення в читачів.

Коли я була маленька, удома часто вмикали Гайтану, Lama, Руслану, ТНМК, «Океан Ельзи», «Бумбокс», «СКАЙ», «Тартак», «ТІК». Із них і ще народних застільних пісень почалося моє знайомство з українською музикою, та й із музикою взагалі. Я маю завжди гарні спогади, коли чую їх десь, а образ Руслани, дівчини-воїна, здається дуже сучасним.

У школі не обійшлося й без «Потапа і Насті», бо я навіть не уявляю, як можна було про них не знати, коли ці пісні співали й у класі, і на днях народження.

Згодом був Скрябін, колись була на його концерті, маю футболку з автографом. Навіть зараз його пісні завжди хтось співає на вулиці, він став легендою свого роду. Те саме можна сказати й про пісні Вакарчука. Здається, що вуличні музиканти завжди обирають їхні пісні, у яке б місто ти не приїхав, і це якось об’єднує українців.

Люблю Сергія Бабкіна та гурт 5'nizza, але те, що вони співали ще років 10 тому, а не сьогодні. Пишаюся Джамалою часів Євробачення-2016.

Відтоді українська музика неймовірно трансформувалася. Я вважаю, що ми давно вийшли на міжнародний рівень. Нових виконавців так багато, що я не встигаю слідкувати. І, справді, багато талановитих.

У дорослому віці я надаю перевагу «ДахаБраха», ONUKA, Latexfauna, спостерігаю за розвитком Аліни Паш. Я думаю, що ми дуже співоча та музикальна нація, уже зарекомендували себе за кордоном і продовжуватимемо це робити.

Ця пісня здається дещо символічною для історії нашої країни та її розвитку сьогодні. А для мене вона завжди про шлях, про пошук і натхнення. Вона глибша, ніж здається, а музика закохує з перших нот.

Я жила в «сімнадцятці» – гуртожитку від українського філфаку Шевченка – де й навчалася наприкінці 90-х. І не слухати українську музику в ті роки було просто не реально. «Плач Єремії», ВУЗВ, «Мертвий півень», ранній «ОЕ», «Брати Гадюкіни», «Вій». Зажовані плівки на старому польському касетнику, збиті пальці від гітар. У нас не було інтернету, але була музика, вірші й вільне кохання (ну майже:)).

Щовечора ми з друзями збиралися в якійсь із кімнат, брали гітари й співали до глибокої ночі, замовляючи одне одному улюблені пісні:

– Ань, шо тобі заграть?

– А давай «Дидактичну виставу», як завжди.

І вступали майже загробовими голосами, наслідуючи Міська Барбару:

Панове публіка, для трепету і млості,

для гостроти і свіжості в серцях

репрезентуєм підземельні кості.

Панове, всі ми ходим по мерцях.

У «Мертвому півні» для мене замішані поезія та музика, адже в них багато пісень на слова «Бубабістів»: Андруховича, Ірванця, Неборака – які в ті часи були справжніми рок-зірками від літератури і їхні поетичні читання збирали величезні концертні зали.

Відтоді альбом «Ето» 1992 року – єдиний з української музики, який зі мною протягом усіх років. Спочатку на касеті, потім на диску, далі в телефоні. Коли зовсім-зовсім перегораю та здається, що кінець світу настав, вмикаю його, занурююсь у безтурботні студентські роки, де ми «так жили, немов співали джаз» і йду далі.