Плейліст10 улюблених пісень Олі Дібрової (Ready in LED)
«Музика все ще здатна дивувати»
У рубриці «Плейліст» наші героїні розповідають про своїх улюблених виконавців і музику. У цьому випуску – співачка та композиторка Оля Діброва, яка була учасницею електронних гуртів Gorchitza та Dvoe. Зараз вона займається сольною кар’єрою в проєкті Ready in LED.
Для Wonderzine Україна Оля розповідає, як формувалися її музичні смаки, чому в Києві відбувається паті-ренесанс, а також ділиться й 10 улюбленими піснями.
Оля Діброва (Ready in LED)
співачка та композиторка
У мене є два режими: просто слухачки, коли я кайфую, і музикознавиці, коли розбираю пісню на атоми
Коли я була мала, у тата був магнітофон «Маяк» і колекцiя касет: Fancy, Modern Talking, Black Sabbath, Sepultura. Якось він підвів мене до магнітофона й каже: «Олю, зараз я покажу тобі суперклас», – і вмикає гурт «Арія». [сміється]
Згодом у нас з’явився магнітофон для дисків, який бабуся передала з Польщi разом зі збіркою Woman. Там я знайшла Лізу Стенсфілд, Дженніфер Пейдж, Sade. Сама я в ті роки слухала англомовну музику: Вітні Хьюстон, Крістіну Агілеру, Брітні Спірс. Тож першу свою пісню написала саме англійською. Вона була про любов до батьків. Мама тоді їздила на довгі сесії з навчання до Херсона, а я сумувала за нею. Про це й заспівала. Мені було тоді дев’ять років.
Уже за рік я збирала концерти у своїй кімнаті, на які приходила вся сім’я. А ще брала участь у конкурсах на кшталт «Маленьких зірочок» не тільки як співачка, а як і композиторка. Коли мені виповнилося 12, мене віддали навчатися до музичного ліцею в Одесі. У великих містах тоді якраз була мода на інтернет-клуби. Пам’ятаю, що проводила там досить багато часу. Година за комп’ютером коштувала три гривні. Я шукала цікаву музику на MySpace, Last.FM, VK. Тоді мені подобалися Panic! at the Disco, The Dresden Dolls і канадський співак Майкл Бубле. Він співав джазові стандарти в ніжній манері, що дуже подобалося дівчатам юного віку.
У 18 я переїхала до Києва, щоб продовжити навчання в інституті музики ім. Глієра. Оскільки я вивчала теорію музики, то відвідувала тільки концерти класики у філармонії чи в оперних театрах. Через рік я вперше потрапила на концерт до нічного клубу та була дуже вражена. Це був виступ Hercules & Love Affair у Crystal Hall. Досі не можу забути те відчуття потужного звуку, який б’є в груди й трохи глушить. Потім були концерти Apparat, Modeselektor, Bonobo й інших виконавців.
Зараз я слухаю різну музику. Не тільки танцювальну електроніку, а й нео-соул, психоделічний рок і навіть італійську естраду 80-х. Обираю те, що не на поверхні, люблю щось вишукане. Маю зізнатися, що сам процес пошуку нової музики мені не дуже подобається. Але в мене є друзі, які це обожнюють і мають особливий хист: Skyrager, Pavel Plastikk, Ruslancher, Саша Варениця.
Я активно слідкую за тими, кого можно було б назвати similar artists (схожими артистами – ред.) щодо мого власного проєкту Ready in LED. З одного боку, це нова хвиля соулу: талановиті дівчата Erica De Casier, Jorja Smith і хлопці Sunni Colon, Masego. Це артисти, що виходять далеко за межі звичної форми куплет-приспів-модуляція. З іншого боку, мене цікавить електронний саунд минулого та сьогодення. Це дуже велика низка продюсерів: від Браяна Беннета, що писав космічний фанк і ледь не оркестрову музику ще у 70-х, до норвезької хвилі на чолі з Prins Thomas.
У мене вдома є цифрове піаніно. Коли є настрій, можу ввімкнути кольорове LED-освіщення та імпровізувати
Кажуть, музики стало надто багато. Мовляв, її легко робити, цим займаються всі й уже неможливо відшукати щось цікаве серед аматорських записів. Однак усе не так погано, адже разом із цим є тенденція міксувати різні жанри та культури. Є класні приклади арабського диско: Acid Arab, Aaron Maple і лейбл Awesome Orientals from Europe, що направляє всі кошти від продажу записів на боротьбу з ісламофобією в Європі. Є дуже модний тайський фанк гурт Khruangbin, потужна хвиля модерн джазу та фанку з Австралії, турецька альтернатива Altin Gun. Це все новий цікавий досвід, коли ти слухаєш те ж арабське електро й тобі хочеться танцювати та сміятися від того, що не розумієш, як цей синтез може так круто звучати та працювати на танцполі.
Музика все ще здатна дивувати. Якщо її роблять не заради того, щоб випустити трек, а заради того, щоб вкласти туди свою ідею, яка зрезонує з якимось слухачем, то вона точно знайде відлуння в чиємусь серденьку. Це зовсім інший результат, аніж просто випускати все підряд.
Професійна освіта не заважає мені насолоджуватися музикою. Я, навпаки, щаслива, що можу зрозуміти, що мені подобається й чому. У мене є два режими: просто слухачки, коли я кайфую, і музикознавиці, коли розбираю пісню на атоми. У другому випадку аналізую, що саме зачепило, як це зроблено та чи можу щось перенести у свою творчість.
У мене є особливі музичні ритуали. Вечорами, коли я приймаю душ чи ванну, люблю слухати медитативну музику. Особливо альбом Transformation of a Water-Lily 1988 року. Це такий раритет, ніхто про нього не знає, але він мені чомусь дуже подобається й зовсім не набридає. Коли пишу чи шукаю ідеї, мені важливо, щоб було незвичайне світло. Тому в мене є кілька світлових приборів, які переключають мене на іншу картинку й вібрації. У мене вдома є цифрове піаніно; коли є настрій, можу ввімкнути кольорове LED-освіщення та просто імпровізувати.
Сподіваюся, уже не буде повного локдауну й ми зможемо відвідувати концерти та вечірки й насолоджуватися життям. Усе, що відбувалося останні півтора року, хочеться закрити в архів, видалити й забути. Зараз ми як ніколи хочемо отримувати задоволення від життя та позитивне емоційне розрядження. До того ж є дуже багато майданчиків, де можна послухати класну музику й потанцювати, і цей темп ніхто не збирається зменшувати.
Цей літній сезон був надпотужним. Бували вечори, коли мені було важко обрати куди ж все-таки піти. Я не уявляю, скільки треба сил й енергії, щоб відвідати все. Ось, наприклад, 18 вересня в Києві грають DJ-сети Massimiliano Pagliara та CC: Disco. Я їх обожнюю вже багато років, але й уявити не могла, що буду танцювати під їхню музику в один вечір у столиці. Відбувається якийсь паті-ренесанс. [усміхається]
Я зібрала добірку свої улюблених пісень, з якими пов’язані приємні спогади або просто приємні емоції з різних періодів життя.
Rob Thomas
Lonely no more
Роб Томас – мій перший серйозний краш. Цей пронизливий погляд, блискучі сережки та рухи стегнами зводили з розуму багатьох дівчат у 2005-му.
Groove Theory
Tell me
Співачку Amel Larrieux, яка виконує цю пісню, ще в інституті мені показала викладачка з вокалу. Я не одразу зрозуміла, чому вона наполегливо рекомендувала мені слухати саме цю виконавицю. Через кілька років, на якійсь домашній вечірці, я поставила цей трек, і всі друзі в один голос запитали: «Оль, це що, твоя нова пісня?» – і тільки тоді до мене дійшло. У нас дійсно схожі тембри. Хто ніколи не чув, дивуються й досі.
Hipnotic
Are you lonely?
Бар «Фазенда». Перші вечірки. Діджеї ще грали з дисків, і я просила дозволу фотографувати назви треків.
Sam Sparro
In Your Heaven
Дізналася про нього після виходу пісні Black & Gold і слідкую за його творчістю досі. Найсолодший чоловічий тембр!
Jamiroquai
You give me something
Коли я вперше почула назву гурту, думала що це співак, якого звуть Джаміро з прізвищем Квай. [усміхається] Серед усіх пісень більш за все люблю саме цю. Партія скрипок наприкінці по-особливому зачіпає струни моєї душі.
Friendly Fires
Helpless
Оренда першої квартири, перша робота, перший mp3-плеєр. Знайомство з Олексієм Gorchitza та гігабайти класної музики за його рекомендацією. Klaxons, Digitalism, Kasabian, Miami Horror, Hot Chip, Totally Enormous Extinct Dinosaurs. Так, здається я все-таки була хіпстеркою. Але Friendly Fires – то особлива любов.
A Perfect Circle
Passive
Цей гурт уперше мені показав мій друг Вова. Тоді мені було 16 років. Але зрозуміла я цю музику трохи згодом, коли мені виповнилось 19. Мейнард Джеймс Кінан – мій улюблений рок-вокаліст. Від меланхолії до звірячої злості – один крок. Неймовірна техніка!
Todd Terje
Inspector Norse
Зірка норвезького диско, автор одного з моїх найулюбленіших альбомів. Якщо подивитися на фото Норвегії, то не дивно, що там пишуть таку музику.
Lovelock
Don’t Turn Away
Я випадково знайшла цього музиканта позаминулого року й одразу відмітила його крутий саунд. Ім’я Стіва Мура добре знають у колах поціновувачів аналогових синтезаторів. Я вже не пам‘ятаю, як ми почали спілкуватися, але зараз це мій дуже хороший друг і фейворіт нейтів спікер.
Коментарі
Підписатись