Плейліст10 улюблених пісень Марини Круть

У нашій сім’ї не було вінілів чи історій із The Beatles. Я виховувалася на російській музиці й рідко слухала когось із українських виконавців. Але хороший музичний смак у мене від тата. Він грав на гітарі й удома завжди звучала музика. Я захоплювалася його вмінням створювати особливу атмосферу. Пам’ятаю, в нас було маленьке радіо, з якого щоранку звучав гімн. Одного разу я розплакалася, коли його почула. Тоді він був такий щемкий і красивий, що я не стрималася.

У підлітковому віці в мене з’явився простенький плеєр без екрана. Я просила друзів завантажувати туди пісні, оскільки не мала комп’ютера. Вони ділилися дійсно класною та якісною музикою. Я слухала багато джазових та альтернативних виконавців, але не знала їхніх імен. Уже пізніше дізнавалася, хто створював ті чи ті пісні. У 13 років я полюбила рок. Фанатіла від груп на зразок Slipknot, System of a Down, «ТОЛ». У ті часи я була неформалкою, як і більшість підлітків, і слухала депресивну й важку музику.

Потім смаки змінилися. У моєму місті, Хмельницькому, є маленький театр «Кут», до якого приїжджало багато джазових артистів. Я ходила на всі концерти, що були розраховані на 50–70 людей. А потім удома слухала джаз із ранку до ночі. Зокрема, на мене тоді вплинула неймовірна джазова вокалістка Ольга Лукачова (MARU, Volga Funk). Захоплення джазом тривало років 8. Багатьох улюблених виконавців я чула на Alfa Jazz Fest у Львові (зараз Leopolis Jazz Fest – ред.) і на Jazz Koktebel. Люблю також етнічних виконавців. Подобається французький джаз, особливо джаз-мануш.

Підлітковий вік був буремним хіпі-періодом у моєму житті. Ми їздили на фестивалі й жили в наметах. Одними з найяскравіших були «Файне місто», «Респубіка», «Узвар», «Країна Мрій». Пізніше я виступатиму на них, але будуть уже зовсім інші відчуття. Коли їздиш на такі події як слухачка, то тебе вражає все. «О Боже, який артист! Яка крута група! А публіка!» Від тих відчуттів аж трохи трясло. Фестивалі – це завжди особливе ком’юніті й атмосфера.

Я можу слухати різне, але часто все зводиться до простоти. Зрозуміла, що в музиці найбільше ціную щирість, душевність і мінімалізм. Інколи мене втомлює надто серйозна музика й хочеться поспівати під гітару біля вогнища. Для цього в мене улюблений український виконавець Мало. У нього тільки один альбом, він більше не грає, але залишається моїм ідолом простоти і точності слова.

Останнім часом переслуховую старшу українську музику: «Гич Оркестр», Tik Tu, Nameless, «Ті, що падають вгору». Нову школу та закордонний хіп-хоп намагаюся полюбити, але поки що ми не зійшлися. Натомість люблю вмикати відео Мар’яна Пирога, де він сидить у дивних окулярах і виконує пісні.

Цього літа я стала фанаткою вінілового українського фанку 70-х років. Це були часи молодої Софії Ротару, Володимира Івасюка, Тараса Петриненка з його ансамблем «Візерунки шляхів». Через 20 років це дало свої плоди. У нас з’явилися «Брати Гадюкіни», а потім «Океан Ельзи», Скрябін.

Чимало цікавої музики відкривають для мене друзі. Довіряю їхнім смакам і слухаю, що вони радять. Якщо чіпляє виконавець, то знаходжу весь його альбом і відбираю пісні. Багато музичного контенту мені подобається в журналі music cures Дар’ї Коломієць. Щонеділі слухаю її двогодинні тематичні ефіри. Плейлісти Spotify теж підбирають треки під мої вподобання і знайомлять із новими музикантами.

Часто я взагалі нічого не слухаю. Для мене це гігієна і відповідальність за те, що я вмикаю. Вранці, на «свіже вухо», переслуховую музику, яку зробила ввечері. Час від часу можу ввімкнути реггі чи щось веселе, щоб зарядитися настроєм. Усе, що грає зранку, запам’ятовується і залишається зі мною на день. Тому намагаюся не засмічувати ефір.

Коли їду в таксі чи сиджу з друзями, прошу вимикати музику, якщо вона мені не подобається. Зазвичай це щось дуже гучне, що аж б’є по вухах. За можливості слухаю тишу, бо інколи вона цінніша за будь-який шум. Вважаю, щоб порушувати її, людина повинна мати дозвіл, і робити це гідно. Музика, яку ти вмикаєш не в навушниках, це завжди агресія і вторгнення в чужі кордони. Я намагаюся бути обережною та завжди запитую, чи можу щось увімкнути. Адже хочу, щоб до мене теж так ставилися.