Серіали«Ейфорія» від «Секс-освіти»: Чому нам подобаються серіали про підлітків?

«Секс-освіта», «Кінець ї***ого світу», «Дивні дива», «13 причин чому», «Ейфорія» та «Рівердейл» – популярні серіали про тинейджерів, які стартували в межах останніх чотирьох років. Від початку 2020-го цей список поповнився проєктами «Мені це не подобається» та «З любов’ю, Віктор», а восени на нас чекає новий серіал про дорослішання від Луки Гуаданьїно та підліткове драмеді від режисера «Мої думки тихі» Антоніо Лукіча.

Серіали про тинейджерів, безперечно, виходили й раніше. Це й мильні опери на кшталт канадського «Деграссі», і пізніші «Молокососи» або «Пліткарка». Утім, якщо донедавна драми з приміткою young adult розцінювали як шоу категорії «В», а основу їхньої аудиторії становили самі підлітки, то тепер такі проєкти отримують «по-дорослому» великі бюджети та збирають біля екранів старших глядачів. Наприклад, минулого року найбільш популярним серіалом серед людей віком від 25 до 37 років назвали «Дивні дива».

Буму на підліткові серіали можна знайти відразу кілька пояснень. По-перше, 2010-ті роки – час, коли підлітки (від Грети Тунберг до Міллі Боббі Браун) чи не вперше мають змогу змінювати світ і заявляти про це. Їхнє життя розгортається у площині соцмереж, тож спостережливим шоуранерам залишається тільки переносити на екрани те, що вони бачать у численних сторіс і постах. Навіть якщо сценаристи знову звертаються до архетипів на кшталт «заучки» чи «спортсмена», ці персонажі вже не видаються такими пласкими, як раніше. По-друге, втомлені міленіали все частіше відчувають ностальгію за «старими добрими часами» без гаджетів і фільтрів, а деякі шоуранери (скажімо, брати Даффери) успішно спекулюють на цьому почутті.

Можливо, причина успіху «Дивних див» криється в естетиці 80-х, містичному сюжеті чи акторському таланті Вайнони Райдер, але чи спрацювала б ця історія, якби головними героями були 30-річні? Навряд.

Чому дорослі так охоче дивляться шоу про підлітків? Та чому отроцтво серіальних героїв цікавить нас більше за власні дорослі будні? З’ясовуємо разом із психологом Іллею Полудьонним, співзасновником платформи онлайн-психотерапії Treatfield.

Ілля Полудьонний

психолог, гештальт-терапевт, співведучий подкасту «Простими словами»

---

Підлітковий вік – епоха пригод і романтики. Це безтурботний час, коли ти ще живеш за батьківські гроші, але при цьому вже маєш певну свободу. Не працюєш з 9:00 до 18:00, не несеш відповідальності за родину – просто бігаєш на побачення та робиш якісь дурощі.

Юність і дитинство в цих серіалах ідеальні навіть у своїй неідеальності, адже серіальні підлітки – попри небезпеки, з якими вони стикаються – живуть таким життям, яким би ми хотіли жити в їхньому віці. Серіали на кшталт «Дивних див» – це апеляція до дітей, які виросли. Ваш внутрішній підліток отримує задоволення від того, що проєктує себе на цих героїв.

У багатьох дорослих людей життя доволі непросте, тож фантазії про дитинство й підлітковий вік – з раціями, халабудами та першими поцілунками – збуджують і захоплюють. До того ж, дехто свого часу просто проскочив цей етап бунтарства й пригод – наприклад, був повністю зосереджений на навчанні. На пострадянському просторі дітей узагалі змушують рано дорослішати, тому деякі люди просто не мали цього люфту між дитинством і дорослими роками.

Серіали викликають ностальгію за тим, чого ви не мали, але хотіли б мати

Серіали викликають ностальгію за тим, чого ви не мали, але хотіли б мати. Це спроба хоч якось компенсувати втрачені можливості та програти в голові більш захопливий альтернативний сценарій.

Ностальгія за тим, чого не було, вказує на потребу наситити життя почуттями й переживаннями. Людина, яка ностальгує, може відчувати, що їй бракує драми, пристрастей і пригод. Думаю, підліткові серіали часто дивляться люди, в яких дуже рівне життя: вони цілими днями працюють, а потім увечері вмикають шоу, де підлітки сваряться, закохуються та потрапляють у різні халепи.

Деякі шоу також успішно спекулюють на ностальгії – показують не сучасних дітей, а підлітків епохи 80-х чи 90-х. Такі серіали цікаво дивитися всім: 15-річні глядачі бачать у героях себе, а 40-річні – пригадують власне дитинство та ностальгують за тим, що було чи чого не було.

Сучасні серіали про підлітків вистрілюють якраз тому, що враховують контекст дорослого, потрапляють в архетипи відразу кількох поколінь і пропонують такий собі десерт із двох шарів. Це не якийсь дивний TikTok, а цілком зрозумілий продукт, який резонує і підліткам, і дорослим. Деякі батьки навіть дивляться такі шоу зі своїми дітьми – це спосіб зближення, цікавий для обох сторін.

Важливо й те, що тепер таких персонажів грають справді юні хлопці та дівчата, а не 30-річні дорослі, як у старих фільмах і шоу. Ці актори фактично живуть на екрані. Звісно, якісь драматичні елементи вони відіграють, але, загалом, – це їхнє життя, яким воно є й за кадром. Такі герої значно більше наближені до реальності. Приміром, Людина-павук [у виконанні Тома Холланда – ред.] – кумедний, фрикуватий, незграбний юнак. Він – «свій», рідний. Для американців особливо, але й для нас також.

Це не якийсь дивний TikTok, а цілком зрозумілий продукт, який резонує
і підліткам, і дорослим

Телебачення й кінематограф не пішли далі, ніж література: ті ж відчуття ми отримуємо, коли читаємо «Пригоди Тома Соєра» Марка Твена та інші класичні твори про дітей і підлітків. Узяти, наприклад, «Над прірвою в житі»: Селінджер ідеально описує момент, коли перед тобою ще відкритий увесь світ, і простежує трансформацію з дитини в дорослого.

Я не думаю, що сучасні серіали (наприклад, «Секс-освіта») глобально відрізняються від «Над прірвою в житі», де також змальовують підлітка в пошуках себе та говорять на заборонені теми. Змінилася форма, стиль, з’явилися нові технології, але сценарій вічний. А він про те, що бути 15-річним – класно.