СеріалиНе тільки «Гамбіт королеви». Серіали 2020 року, які ви могли пропустити
Про дорослішання, космос і McDonald’s
За останні місяці ми встигли переглянути нашумілий «Гамбіт королеви», поглинути четвертий сезон «Корони» й надолужити «Емілі в Парижі», щоби переконатися, що в ньому справді багато кліше. А ще познайомилися з українським підлітковим серіалом «Секс, Інста і ЗНО» та обрали кілька прем’єр для зимових вечорів. Словом, дивилися багато, дуже багато серіалів.
Та якщо наприкінці року вас усе ж наздогнало серіальне FOMO, ще є час заповнити прогалини. Розповідаємо про проєкти, які могли залишитися непоміченими чи несправедливо «зависли» у вашому списку «Переглянути пізніше». Серед них – перші серіали Луки Гуаданьїно та Демієна Шазелла й нове мок’юментарі з Рашидою Джонс.
Дано: три невдачливі астронавти, які проходять тренування в симуляторі NASA в пустелі. Усі мають спільну мету – пройти відбір до екіпажу, який вирушить на Місяць – але різну мотивацію.
Скіп мріє дорівнятися до свого батька, зірки NASA. Набожний християнин Рук – стати гордістю для своїх 12 дітей і «поширювати всесвітом славу Ісуса Христа». А добряк Кеп хоче розпочати новий розділ життя після драматичного розлучення та провалу в бізнесі. Та що більше ми спостерігаємо за пригодами горе-команди, то більше стає зрозуміло, що до Місяця їм... гм, як до Місяця.
Розігрують комедію становищ блискучі Фред Армісен (SNL, «Портландія»), Джон Сі Райлі («Чикаго», «Зведені брати») та Тім Гайдекер («Подружки нареченої», «Ми»). В епізодичних ролях можна побачити Алію Шокат із серіалу «У пошуку» та співака Адама Ламберта.
Якщо одного комедійного серіалу про космос вам буде мало, ось ще дві рекомендації: «Космічні війська» зі Стівом Каррелом і Лізою Кудроу та «Авеню 5» із Г’ю Лорі також вийшли 2020 року.
Якщо ви не дуже налаштовані дивитися «черговий» серіал про покоління Z, запевняємо, що нічого схожого на цей ми ще не бачили.
«Ми ті, хто ми є» – дебютний телевізійний проєкт Луки Гуаданьїно, режисера «Назви мене своїм ім’ям» і «Суспірії». Дія серіалу розгортається в нестандартному сетингу: замість класичної школи декораціями слугує американська військова база в Італії.
Саме сюди, слідом за двома мамами-військовослужбовицями, переїздить Фрейзер – невротичний підліток, який намагається приховати самотність під модним одягом від Демни Гвасалії. У Фрейзера складні стосунки з біологічною мамою (Хлоя Севіньї), які коливаються від близькості на межі інтимної до спалахів відкритої агресії. «Виховання у свободі – це необов’язково доброчесне виховання, – пояснює цю динаміку Гуаданьїно. – Часом таке відчуття рівності між мамою й сином призводить до повного розмиття кордонів, і стосунки між ними стають більше схожі на стосунки між двома коханцями».
На базі Фрейзер знайомиться з Кейтлін, яка відчуває, що її гендерна ідентичність не збігається з її статтю. Дівчина починає носити чоловічий одяг і потайки втікає до міста, де ніхто не знає її справжнє ім'я. Кейтлін більше ладнає з батьком-підполковником (Kid Cudi), аніж із мамою, але водночас потерпає від його суворої любові.
Дорослішання в консервативному армійському середовищі підбурює героїв будувати власну «державу всередині держави». У цьому маленькому світі вони по-справжньому вільні: тут ніхто не регламентує твою ідентичність і сексуальність, а на репіті грає улюблена пісня Blood Orange.
Кенья Барріс, автор Black-ish і його спінофів, продовжує висвітлювати теми расизму, культури й родини. Цього разу – на прикладі стосунків зі своїми шістьма дітьми.
Мок’юментарі #blackAF – перший проєкт Барріса в межах угоди з Netflix. У новому комедійному серіалі Кенья грає гіпертрофовану версію себе – багатого афроамериканця, який літає приватним літаком, але намагається залишатися «своїм» і виховувати дітей із повагою до власної спадщини. У кожному епізоді Барріс читає коротку лекцію про наслідки рабства. Наприклад, розповідає, чому важливо святкувати День свободи (Juneteenth).
Методи виховання Кеньї (а точніше, його екранного альтер его) – це окрема тема: місцями його ремарки в бік дітей настільки цинічні, що вже не здаються смішними. Труднощі батьківства Барріс частково пояснює в епізоді під назвою «Так, ви вгадали, це теж через рабство». Каже, що в афроамериканських родинах діти часто зростали без батька й не мали перед собою належної моделі поведінки.
Важлива сюжетна лінія – стосунки Кеньї з його (уже колишньою) дружиною, яка пожертвувала кар’єрою юристки заради материнства. Джою Барріс зіграла Рашида Джонс, зірка мок’юментарі «Парки й зони відпочинку» та нового фільму Софії Копполи.
На другий сезон #blackAF доведеться зачекати, та невдовзі стартує інший проєкт Кеньї. У березні у прокат виходить «Поїздка до Америки–2», сиквел класичної комедії з Едді Мерфі, до якої Берріс долучився як сценарист.
Цього року на Netflix вийшло відразу кілька документальних проєктів про злочини проти жінок. Раніше ми писали про мінісеріал про жертв Джеффрі Епштейна, а тепер радимо переглянути 4-серійну стрічку про справу Домініка Стросс-Кана.
2011 року колишній директор МВФ був обвинувачений у сексуальному насильстві й спробі зґвалтування покоївки в нью-йоркському готелі Sofitel. Проти DSK порушили кримінальну справу, але скоро, завдяки статусу й статкам Стросс-Кана, вона почала «розсипатися», тож із політика зняли всі звинувачення.
Оскільки на той момент DSK був одним із головних претендентів на пост президента Франції, його прибічники схильні вважати це змовою. Однак докази з місця злочину та інші випадки некоректної поведінки Стросс-Кана вказують на протилежне.
Почути, як розгорталася ця історія, можна з перших вуст: від покоївки Нафіссату Діалло, адвокатів, представників готелю та поліції Нью-Йорка. Сам Домінік Стросс-Кан від коментарів відмовився.
Деміен Шазелл – наймолодший володар «Оскара» в номінації «Найкращий режисер». Три роки тому, у свої 32, він здобув статуетку за мюзикл «Ла-Ла Ленд», після чого перемкнувся з джазу на космос і зняв байопік Ніла Армстронга «Перша людина».
У своєму першому серіалі режисер повертається до улюбленої теми – музики. Утім, тут вона працює швидше як прикриття, адже насправді «Едді» – «це кримінальна драма, яка маскується під шоу про джаз».
Головний герой серіалу – колишній піаніст Елліот (Андре Голланд із «Лікарні Нікербокер»), який разом із партнером Фарідом тримає джаз-клуб у Парижі. Через борги власників перед кримінальним угрупуванням доля клубу (а заразом і його команди) опиняється під загрозою. Побіжно серіал зачіпає й тему батьківства: доньку Елліота Джулі, з якою той намагається налагодити стосунки, грає акторка й активістка Амандла Стенберг.
Кожен епізод «Едді» названий на честь окремого персонажа й фокусується на його історії. У центрі сюжету по черзі опиняються Джулі, Елліот, члени його джаз-бенду й лідерка гурту Мая. Роль останньої в «Едді» зіграла польська акторка Йоанна Куліг, яку ви можете пам’ятати за стрічкою «Холодна війна».
Дія серіалу розгортається в нетуристичних районах Парижа, які Шазелл фільмує майже з документальною точністю, з мешканцями бідних кварталів в епізодичних ролях. «Це шоу не про білих людей у смугастих кофтинках і беретах, – говорить Амандла Стенберг. – Воно показує мультикультурність Парижа».
«Я можу тебе знищити» Мікаели Коел називають одним із найкращих драматичних серіалів року. Це історія, заснована на травматичному досвіді авторки, яка пережила сексуальне насильство.
Альтер его Коел – письменниця Арабелла, авторка бестселера про міленіалів, яка ніяк не може взятися за наступну книгу. Одного вечора дівчина стає жертвою зґвалтування, після чого ми в режимі реального часу спостерігаємо, як змінюється її життя. «Я можу тебе знищити» порушує питання принципу згоди й віктімблеймінгу та досліджує токсичне почуття сорому, з яким часто стикаються постраждалі від насильства.
Попри трагічність історії, у серіалі, місцями співзвучному з «Флібеґ», дивним чином знаходиться місце комедії: авторка жартує з місячних та іронізує з «покоління твіттера». У своїх інтерв’ю Мікаела порівнює гумор із непрошеним гостем, який «завжди поруч – на вечірці, похоронах чи на війні». Тут цей гість так само непрошений, але, треба сказати, дуже доречний.
Фільми про фестиваль Fyre, серіал «Брудні гроші», а тепер і «МакМільйони» – документальні проєкти про гучні махінації продовжують нарощувати популярність.
Шестисерійний проєкт HBO розповідає про розіграш призів через гру «Монополія», який мав привабити до McDonald’s нових клієнтів, але зрештою коштував компанії 24 мільйони доларів. Обманути McDonald’s вдалося колишньому поліцейському «дядькові Джеррі»: той понад 10 років крав виграшні квитки та заробляв на них через підставних осіб.
Оповідачами документального серіалу, який зібрав 5 номінацій на Еммі, стали самі шахраї, працівники McDonald’s й агенти ФБР, які розслідували цю справу. Якщо любите божевільні реальні історії у стилі Tiger King, радимо звернути увагу й на цю.
«Я знаю, що це правда» – екранізація однойменного бестселера Воллі Лемба від HBO. Це історія про пожертву та прощення, втілені у стосунках братів-близнюків, один з яких страждає на шизофренію.
Близнюків у серіалі зіграв Марк Раффало, за що актора відзначили премією «Еммі». Марк присвятив цю роботу своєму молодшому братові Скотту, який загинув 2008 року. «Стосунки Домініка й Томаса не набагато відрізнялися від наших. – ділиться Марк в інтерв’ю GQ. – Нас завжди вчили, що друзі – це тимчасово, а сім’я – навіки».
Дивитися серіал може бути важко: з огляду на концентрацію страждань, болю та агресії на один епізод, він справляє відверто гнітюче враження. Та якщо пересилити себе та пропрацювати ці травми разом із героями, терапевтичний ефект не змусить на себе чекати.
Також радимо переглянути:
Космічні війська
Space Force
У моїй шкірі
In My Skin
Безлад, який ти лишаєш позаду
The Mess You Leave Behind
Захищаючи Джейкоба
Defending Jacob
Змова проти Америки
The Plot Against America
Велика
The Great
Текст:
Таїсія Куденко
редакторка Wonderzine Україна
Коментарі
Підписатись