Подивимось9 улюблених фільмів режисерки Каті Царик
«Лобстер», «Джокер» і «Виживуть тільки коханці»
У рубриці «Подивимось» наші героїні розповідають про улюблені фільми та серіали – які надихають та які хочеться переглядати кілька разів. У цьому випуску режисерка Катя Царик розповідає про фільми, які ходять за нею тижнями, зізнається в любові Тодду Філліпсу й занурюється в темпоритм Джармуша.
Катя Царик
режисерка
Мені подобається, що кіно поєднує в собі так багато видів мистецтв – драматургію, літературу, фотографію, художність, костюми, музику.
Коли я була дитиною – мріяла про кіно. Мені воно здавалося дуже привабливим, адже в ньому можна було б прожити будь-яке життя, яку завгодно долю. Це видавалося мені такими сильними чарами. Я виросла, але ця чарівність ідей проживати та співпереживати життя, яке на екрані, залишається найсильнішим магнітом кінематографа для мене. І що сильніше й точніше розказана історія, то краща гра акторів; що глибша музика, то сильніше ми залучені в кінодиво.
Як професіоналу, мені подобається, що кіно поєднує в собі так багато видів мистецтв – драматургію, літературу, фотографію, художність, костюми, музику – а це велика кількість цікавих людей, з якими, якщо пощастить, буде можливість творити свою історію.
Джо Райт, 2007
Спокута / Atonement
Це саме той випадок, коли екранізація абсолютно не гірша самої книги, а у фіналі не розчарування, а повне зачарування. Ти приходиш в абсолютний захват від приголомшливої художньої частини – уламків старовинної вази, архітектури будинків, зануреної в тінь бібліотеки, смарагдової шовкової сукні головної героїні (Кіри Найтлі). Історія тримає тебе в напрузі, викликаючи найпрекрасніші почуття й ти з першого погляду закоханий в головного героя. Приголомшлива робота головних героїв – Джеймса Макевоя і Кіри Найтлі, які пронесли свої почуття крізь випробування і війну.
Але одним із головних магнітів цього фільму залишається, знята одним кадром, сцена очікування солдат на березі й просто приголомшливо зіграна Сіршею Ронан роль.
І ще для мене це одна з картин, де звук є найсильнішою ланкою драматургії сцени.
Джим Джармуш, 2013
Виживуть тільки коханці / Only Lovers Left Alive
Джим Джармуш прекрасно вміє створювати атмосферу своїх історій. Мене сильно вразив задум – Адам та Єва живуть серед нас із моменту вигнання й до наших днів. І все це поміщено у вампірську сагу. Так, любителів динаміки може розчарувати темпоритм фільму, він для того, щоб зупинитися, і слухати всю істину вкладену авторами в уста героїв. І знову ж – ця історія намагнічує простір, завдяки грі акторів – Тільди Суінтон і Тома Хіддлстона. Історія занурена в покинутий Детройт, що також сильно впливає на атмосферу, створену режисером.
Жан П'єр Жане, 2001
Амелі / Amélie
Фільми бувають різних жанрів, але є один неповторний (поза жанрами), і це – «Амелі». Усередині фільму є сцена, де головна героїня проводить вулицею сліпого, розповідаючи йому все, що бачить. І у фіналі сцени його очі висвітлюються яскравим світлом, як прозрінням – приблизно в такому стані я вийшла з кінотеатру, переглянувши цю стрічку. Це режисерське кіно, де все виткане з його неповторного почерку, філігранно розказаної історії, дуже простої й наївної. Але така живе в кожному з нас. Приправлено все це приголомшливою музикою Яна Тірсена, який назавжди увійшов в історію. Калейдоскоп різноманітних, часом фрікових, персонажів, які втягують глядача й змушують переживати про кожного з них. Просочений Парижем сюжет, соковиті фарби й складні ракурси картинки. Жан П’єр Жане подарував нам не просто казкове життя неповторної Амелі, яку зіграла тендітна Одрі Тоту, а й на довгі роки зробив тепло-зелений і контрастні кольори картинки трендами.
Вуді Аллен, 2011
Опівночі в Парижі / Midnight in Paris
Продовжуючи свою любов до Парижа, я перейду до великого Вуді Аллена. Безумовно, фільмографія Вуді Аллена різноманітна, химерна й останні роботи спрямовані на менш досвідченого глядача. Але Вуді Аллен – неймовірний. І крапка. Усі останні фільми Аллена схожі на теплий літній вечір – ти просто насолоджуєшся моментом, бажано з келихом вина. Мені була дуже близька ідея фільму. Я також, як і головний герой, хотіла б жити в інший час, мені також початок століття здавався привабливим. Хто знає, може, я там і жила. Це ілюзія, що подана в легкій манері, з прекрасним гумором, іронією до життя й мистецтва, навіть до великих майстрів та імен. Вона робить фільм незабутнім і після перегляду дарує прекрасний посмак.
Андрій Звягінцев, 2003
Повернення / Возвращение
Андрій Звягінцев – не те, щоб увірвався у великий кінематограф, він інтелігентно увійшов і став явищем, майстром, легендою.
Потрібно володіти таким тонким почуттям, щоб відчувати матеріал історії, яку розповідаєш, майже без діалогів, нічого не пояснюючи, але все – від початку й до останнього кадру – таке справжнє життя, що все зрозуміло, навіть без слів. Незрозуміло, як це творіння можна було придумати, зняти й узяти головний приз Каннського фестивалю. Усе, що я бачила пізніше було «закосом» під Звягінцева, бо його стиль неповторний і його чуттєвість збиває з ніг. Історія однієї поїздки: повернути батька до синів, яка змусила їх подорослішати на ціле життя.
Той випадок, коли ти бачиш, як у героя через обставини проявляється характер і що сильніше здавлюють вони його, то яскравіше характер. І це про кожного з нас.
Йоргос Лантімос, 2015
Лобстер / The Lobster
Найдушевніша антиутопія, яку я бачила. Знаю, що глядачі розділилися на два табори – ті, хто не прийняв цей фільм і ті, хто був вражений ним. Я належу до другого табору. І знову ж, задум та ідея, вкладені в сюжет, змушують сильно співпереживати. Якщо ти приймаєш правила цієї гри й не намагаєшся знайти логіку, приймаєш цю фантастику – дійсно, залишається тільки насолоджуватися приголомшливою грою акторів і постановкою режисера Йоргоса Лантімоса. І думка, що все, що нам потрібно, щоб вижити – це любов – була, є й буде священною. Усі, хто любить Коліна Фаррелла, ще більше закохаються в нього й будуть вражені його роботою над образом. Фільм, під час якого ти весь час на вдиху, а видих відбувається в самому фіналі, коли, замість титрів, у голові звучить тільки одне: «Що це було?». А далі фільм ходить за тобою ще тиждень.
Тодд Філліпс, 2019
Джокер / Joker
Тодд Філліпс – абсолютна моя любов. Режисер, який може з будь-якого сюжету зробити хіт, завдяки своєму неповторному баченню й стилю, монтажу та вмінню розповідати історію. Цілком очевидно, що для режисера це був виклик – поставити історію, яка до нього була поставлена вздовж і впоперек, у різних жанрах і стилістиці. Але зробити з персонажа коміксів драматичного героя, вбудувати це в психологічний трилер – зміг тільки справді сміливий художник і майстер.
Цей фільм потрібно дивитися, звичайно ж, заради оскароносної гри Хоакіна Фенікса. Як можна фізично це зробити? Питання, яке звучить у голові. Досконале занурення в символізм, який і стає паралельною лінією драматургії. Можна закохатися в роботу оператора з першого погляду: це саме та робота, яка майстерно виставленим світлом, ракурсами й диханням камери збиває з ніг. І моя улюблена фраза головного героя в цьому фільмі: «Я думав, що моє життя – це трагедія, а це чортова комедія».
Даррен Аронофскі, 2010
Чорний Лебідь/ Black Swan
Тому що Даррен Аронофскі, Наталі Портмен, Вінсент Касель, тому що це – красиво й страшно водночас. Тому що це кожному. У всіх нас є внутрішні демони-страхи. І я впевнена, що все наше життя – це плавне або стрімке занурення в божевілля.
Історія молодої балерини, якій для створення образу потрібно випустити своїх захованих демонів назовні, щоб станцювати партію своєї мрії. І те, як вона долає саму себе, те, як втрачає почуття реальності – залучає тебе в сюжет із головою : лякає й вабить одночасно.
Алехандро Гонсалес Іньярріту, 2014
Бердмен / Birdman
Історії про героїв, які втратили колишню славу, про художників, творців, які залежні від любові публіки, про внутрішні кризи, які вони переживають, поки не відроджуються, як фенікс, – завжди сильно хвилювали мене, викликаючи найяскравіші емоції від перегляду картин. Не дарма фільм переміг у найголовніших номінаціях премії «Оскар» – найкраща картина, найкращий оригінальний сценарій і режисура, найкраща операторська робота. І цей фільм для мене важливий через сильну режисуру. Безліч символів і настільки точно вибудувані характери героїв. Це реалістична фантасмагорія для мене і, звичайно ж, драма. Цей фільм повинен подивитися кожен – від кіномана до професіонала. І ще, якщо ви знайомі з роботами Емми Стоун тільки за «Ла-Ла Лендом» – ви зобов’язані подивитися її в «Бердмені».
Коментарі
Підписатись