Подивимось9 улюблених фільмів акторки Анастасії Пустовіт

У рубриці «Подивимось» наші героїні розповідають про улюблені фільми та серіали – які надихають і хочеться переглядати кілька разів. У цьому випуску ми поговорили з акторкою театру та кіно Анастасією Пустовіт.

2 листопада в український прокат виходить стрічка «Між нами», де Анастасія зіграла головну роль. Це психологічний трилер, у якому порушують проблеми сімейного насильства та недоліків системи правосуддя. 

Ми поговорили з Анастасією про підготовку до знімання в «Між нами», відповідальність, яка накладається на актора під час повномасштабної війни, а також згадали її 9 улюблених фільмів і серіалів. 

Текст: Ольга Дуденко 

Фото: Андрій Касянчук

Анастасія Пустовіт 

акторка

Ми постійно говоримо про українську культуру за кордоном, і в цьому плані акторська відповідальність досить велика

Кіно – інструмент розмови зі світом 

Показуючи війну у виставах і фільмах, театр і кіно намагаються якимось чином встигати за реальністю, яка змінюється щосекунди. У нас як у гравців цього поля є два завдання: перше – тримати руку на пульсі суспільних подій і давати суспільству той матеріал, у якому воно безпосередньо перебуває. 

Друга – протистояти тому, що робить росія, в інформаційному полі. Окрім того, що вони штампують власне пропагандистське кіно й згодовують його західним глядачам через медіа й інші ресурси, є ще пул «хороших русскіх», які виправдовують власну агресію тим, що вони нічого не знали, їх зазомбували, і в усьому винен путін. Така ситуація трапилася в Каннах на початку повномасштабної війни, коли російського режисера серебряннікова, який 8 років був невиїзним, раптом випустили за кордон, щоби він просив зняти санкції з нещасних росіян.

Культура – це частина ідентичності: ми не росіяни, бо в нас інша культура

Цьому треба протистояти й показувати іноземному глядачу, коли ця війна почалася, через що вона почалася, і те, що вона триває з 2014 року. За кордоном нам дають зброю не тільки політики, бо на їхні рішення впливає думка громадян. Якщо Україна для іноземного громадянина буде важливою, то й політики будуть нас підтримувати.

Тому ми постійно говоримо про українську культуру за кордоном, і в цьому плані акторська відповідальність досить велика. По-перше, знімаючи на воєнну тематику, ми не маємо права робити свою роботу погано, неталановито, безвідповідально відносно до тих людей, які пережили всі жахіття війни. По-друге, маємо робити це максимально чесно й відверто, бо всі наші фільми й вистави пояснюватимуть іноземцям, що насправді відбувається з Україною, і, як наслідок, впливатимуть на отримання зброї для наших військових. Це нагадує дуже відому історію із «Щедриком», коли Симон Петлюра профінансував поїздку капели під час війни, і це була важлива акція, яка показувала західному світу, що українська культура відрізняється від російської. Культура – це частина ідентичності: ми не росіяни, бо в нас інша культура. 

«Між нами»

Ми порушили важливу тему, про яку, я думаю, надалі будуть більше говорити, – це переживання жінок, які чекають на своїх чоловіків із війни. Також ми показали, наскільки безвідповідальність і недовіра в парі можуть зруйнувати не тільки стосунки, але й усе життя. 

Основна проблема у фільмі – це залежність. Насправді вживати наркотичні речовини чи алкоголь часто є симптомами, а не самою проблемою. Це, наприклад, результат травм, які людина переживала в дитинстві, жорстокого поводження з нею, інших складних досвідів. Ми у фільмі намагалися показати, що залежність – це намагання хоч якось залатати величезну темну дірку всередині себе.

Знімаючи на воєнну тематику, ми не маємо права робити свою роботу погано, неталановито, безвідповідально відносно до тих людей, які пережили всі жахіття війни

Підготовка до головної ролі 

Пекло відбувається всередині головної персонажки: вона відчуває нездатність витримувати певну відповідальність, попіклуватися про себе, бути окремою особистістю. У неї є постійна потреба триматися за когось, і це теж про залежність. 

Перед тим, як зіграти цю роль, я радилася з терапевткою, яка порекомендувала мені дві книжки про жіночі розлади, жіночу перверсію. Одна з книжок досліджувала материнську фігуру в нашому житті. Персоналія матері є надзвичайно важливою для всіх, і вона може як допомогти, так і нашкодити, сприймаючи дитину, як частину себе або взагалі як себе. У фільмі ми теж зачіпаємо цю проблему, коли героїня намагається віднайти матір у людях, які трапляються їй у житті. Це пошук нормальної матері, якої в неї не було. 

Другий момент, який я досліджувала, – це наркотичні речовини й те, як вони впливають на людський організм. Я читала про дію ейфоретиків та опіоїдних – саме їх ми вибрали для історії, оскільки на відміну від інших речовин, які активізують тебе, ці, навпаки, надають відчуття, ніби ти в утробі. Тобі тепло, спокійно й безпечно. 

На той момент я підписувалася на телеграм-канали, куди писали люди, які лікують наркотичну залежність. Мені хотілося зрозуміти, на які труднощі вони направляють, як вони заміщують наркотичні речовини, які припинили вживати. Була кумедна історія, коли в моєму профілі стояла фотографія в українському вбранні. І я памʼятаю, що я долучаюся до чату, і хтось пише: «У нас якась дівчинка в українському вбранні зʼявилася. Що відбувається?» Маскувальниця з мене так собі (сміється). Але я спостерігала за такими каналами й іноді в роботі змальовувала персонажів із реальних людей. 

Денні Стронг, 2021 

Ломка / Dopesick

Мене дуже вразив цей серіал. Він розповідає про опіоїдну епідемію в Америці, і те, як американці потрапили в залежність із 2000-х років. Опіоїди виписували просто так, за будь-якої проблеми. 

Дуже цікаво дивитися цей серіал у контексті нашого законопроєкту про легалізацію медичного канабісу. Сподіваюся, що його реалізують, тому що в нас уже чимало людей є травмованими й мають інвалідність через втрату кінцівок, а це постійні болі. 

Дмитро Сухолиткий-Собчук, 2022

Памфір / Pamfir

Декілька разів переглядала цю стрічку. Захоплююся нею й тим, як у ній усе вдало поєднується. 

Антоніо Лукіч, 2022

Люксембург, Люксембург/Luxembourg, Luxembourg

«Люксембург, Люксембург» – це кіно, де використовується слобожанський суржик, власне, той, яким володіють Раміль та Аміль. Окрім карколомного гумору, ми бачимо історію пошуку батька, і комічне стає лише прикриттям глибокої рани втрати. 

Максим Наконечний, 2022

Бачення метелика/ Butterfly Vision

В Україні цей фільм побачило не так багато людей, як мало би бути. Це дуже потужне кіно. Роботу Рити Бурковської, яка виконала головну роль, я взагалі вважаю однією з найкращих робіт у кіно. 

Мстислав Чернов, 2023

20 днів у Маріуполі / 20 days in Mariupol

Це останній фільм, який я бачила в кінотеатрі, і це те, на що ти рекомендуєш і не рекомендуєш іти одночасно. Це складна й болюча правда, яка описує жахливу реальність, що відбувалася в Маріуполі. Важко взагалі описати це кіно. 

Катерина Горностай, 2021 

Стоп-Земля / Stop-Zemlia

Не знаю, чи цей фільм актуальний зараз, але до початку повномасштабного вторгнення він відображав реальність наших підлітків. Мені подобається, що вона показана не в стилі «наркотики, секс, рок-н-рол», а як реальність звичайних дітей, які стикаються зі звичайними проблемами. Це дуже атмосферне, красиве кіно. 

Ларс фон Трієр, 2003

Доґвіль / Dogville

Дуже часто говорю про цей фільм іншим, тому що мені в житті постійно трапляються персонажі, схожі на тих, яких зіграла Ніколь Кідман у «Доґвілі». 

Кевін Макдональд, 2021 

Мавританець / The Mauritanian

Поки що я не можу дивитися фільми, відірвані від проблем в Україні. Це одна з таких стрічок, яка розповідає про полоненого. Фактично це історія про незламну людину, яка якимось чином пережила жахіття полону і якій вдалося вийти з нього, не втративши власної гідності. 

Адам Мак-Кей, 2018

Влада / Vice

Думаю, українському глядачу було би цікаво подивитися цей фільм. У ньому розповідають про вторгнення Сполучених Штатів Америки до Іраку. Якщо хтось не знає цієї історії, то в багатьох моментах можна впізнати події, що відбуваються в нас.