Подивимось7 улюблених фільмів режисерки Жанни Озірної

У рубриці «ПОДИВИМОСЬ» наші героїні розповідають про улюблені фільми та серіали, які хочеться переглядати кілька разів. У цьому випуску спілкуємося з Жанною Озірною – режисеркою ігрового кіно.

Зараз Жанна готується до розробки нового фільму «Медовий місяць». Він розповідатиме про стосунки в умовах російської окупації.

Говоримо з Жанною про те, як українське кіно комунікує зі світом, як вона працює з новим проєктом, і ділимося 7 улюбленими стрічками, які надихнули її на розробку «Медового місяця».

Текст: Ольга Дуденко 

Фото: NavnaArt

Жанна Озірна

режисерка

Я зрозуміла, що хочу залишитися в кар'єрі навіть за таких неймовірних обставин

Криза українського ігрового кіно

Для того, щоб починати знімати ігрове кіно, справді потрібна дистанція. Нещодавно прочитала інтерв'ю Софії Андрухович, у якому їй вдалося відповісти й на мої внутрішні питання. Вона сказала, що війна триває вже півтора року, і настав час, коли ми можемо комунікувати про неї не тільки репортажами, новинами чи документальними фотографіями, а й художніми образами. 

У серпні 2022 року я мала знімати свій повнометражний дебют «Нижній горизонт», а в жовтні попереднього року, за кілька місяців до повномасштабної війни, його фінансування підтвердило Держкіно. Зараз, на жаль, усі кошти на розробку ігрового кіно заморожені. «Нижній горизонт» – це взагалі не малобюджетний проєкт, він потребує чималого фінансування, зокрема й копродукційних коштів. У якийсь момент я зрозуміла, що розробляла його дуже довго, приблизно три роки, і через війну знову матиму перерву в роботі з ним. 

Як режисерка я вже давно нічого не знімала, і це дуже погано. Брак підтримки ігрового кіно – це погано, зокрема, й для всієї нашої кіноіндустрії. Розробка одного ігрового фільму за нормальних умов – це справді роки, щонайменше два-три, і, якщо в нас є перерва в зніманні такого кіно, це означає, що через кілька років на жодних великих фестивалях узагалі не буде українського голосу.

Звісно, будуть документальні фільми, але ігрове кіно потребує зовсім інших умінь, знань, візуальної мови й постійного відточення своїх навичок. Окрім того, що ми втрачаємо багатьох професіоналів кіно на війні, ми ще й втрачаємо час.

Бути режисеркою в несприятливих обставинах

Я зрозуміла, що хочу залишитися в кар'єрі навіть за таких неймовірних обставин, бо направду зараз в Україні неможливо продовжувати кар'єру режисерки ігрового кіно. Але іншого майбутнього для себе я не бачу, тому почала думати, як можна це реалізувати. 

Я згадала, що ще з початку повномасштабної війни, під час окупації Київщини, хотіла знімати історію про стосунки в окупації. Теоретично я розуміла, що її можна втілити з невеликим ресурсом, бо це одна локація, у якій перебувають двоє людей. Будь-яка присутність росіян у сюжеті передаватиметься через звуки чи світло від мінометів. Так я максимально обмежу себе в засобах, щоби мати можливість знайти фінансування для цієї стрічки. 

Тож ми подалися на копродукційний маркет When East Meets West, що проходить в італійському Трієсті та спрямований на співпрацю країн Східної та Західної Європи. Це був перший ринок, куди ми потрапили з новим проєктом, у січні, і там зустріли відбірника Венеційського кінофестивалю, який добре знав про мій попередній проєкт «Нижній горизонт», зустрічав мене на інших воркшопах і час від часу запитував про те, як ідуть справи з фільмом. Я розповіла йому, що він у замороженні, але зараз працюю над «Медовим місяцем». 

Розробка одного ігрового фільму за нормальних умов – це справді роки, і, якщо в нас є перерва в зніманні такого кіно, це означає, що через кілька років на жодних великих фестивалях узагалі не буде українського голосу

Тоді він порадив нам податися на Biennale College Cinema, суть якого показати, як ти зможеш зняти класну історію, коли в тебе мало ресурсів для її втілення. Спочатку для програми відбирають 12 проєктів, куди потрапив і «Медовий місяць». У Венеції в нас відбувалося 5 сесій щодня, наприкінці яких ми маємо видати перший драфт сценарію. У результаті фінансування зможуть отримати 1 італійський проєкт і 3 міжнародних. Цей бієнале не лише про створення якісної картинки, але й про твою здатність експериментувати, дати собі волю у втіленні бажаних задумів. Зараз я досліджую, хто є моїми персонажами і як вони будуть взаємодіяти.

Продовжувати знімати українське кіно – це можливість тримати Україну у світовому фокусі, давати їй голос. Я чула відгук від одного з моїх тьюторів, він сказав, що для журі дуже важливо, щоб український проєкт був не про війну, бо іноземці хочуть іншого фокусу. Я їм відповіла, що неможливо не знімати про війну. Ти не можеш вдавати, що її немає, бо все твоє життя – це війна, навіть твоя ранкова кава отруєна війною. Питання в тому, як ти розповідаєш про цю війну. Наприклад, показуєш чергову історію з позиції жертви чи говориш про силу людської гідності. 

Тому в новому проєкті я досліджую людські стосунки, але в умовах екстремальної, жорстокої ситуації. Я би назвала це своєрідним обманом, коли ми знову нагадуємо про себе й про те, що відбувається в Україні, але з іншого боку. 

Хагай Леві, 2021

Сцени з подружнього життя / Scenes from a Marriage

Інгмар Бергман, 1973

Сцени з подружнього життя / Scener ur ett äktenskap

Фільм Інгмара Бергмана – це оригінал, і я спочатку дивилася його, а потім сучасний мінісеріал Хагая Леві. У кадрі здебільшого перебувають двоє людей, і мені цікаво відстежувати динаміку їхніх стосунків, причому впродовж тривалого часу: як вони змінюються, як отруюють і підживлюють одне одного водночас. 

Міхаель Ганеке, 2012

Любов / Amour

Фільм про пару музикантів старшого віку. Він також цікавий мені, бо більшість подій відбувається в одній квартирі, а ми стежимо за цією парою. Через інсульт героїні паралізує руку, вона помирає на наших очах. Її чоловік так само намагається її підтримати, але відчуває абсолютну безпорадність.  

Хіросі Тесігахара, 1964 

Жінка в пісках / Woman in the Dunes

Японський фільм, знятий за романом Кобо Абе «Жінка в пісках». Чорно-біла стрічка, у якій турист потрапляє в пастку, піщану яму, де живе жінка, яка постійно відкопує свій будинок з піску. Селяни спускають їй воду та їжу раз на тиждень, сам турист теж не може вибратися з цієї пастки. Це також герметична історія, яка відбувається в одному просторі. У піщаній ямі взаємодіють двоє людей, як наслідок, формуються їхні стосунки, а головний герой виявляється добровільним заручником пастки.  

Робер Брессон, 1956

Засуджений до смерті – втік / A Man Escaped

Це фільм про чоловіка, який намагався втекти з тюрми. Протягом двох годин перед нами є камера, вʼязниця й людина, яка перебуває там. Увесь фільм герой планує втечу – це ніби дуже проста історія, але вона круто тримає увагу глядача, тож цікаво спостерігати, як за допомогою мінімальних засобів та обмеженого простору автор будує драматургію. 

Ноа Баумбах, 2019

Шлюбна історія / Marriage Story

Головні ролі у фільмі зіграли Адам Драйвер і Скарлетт Йоганссон. Мені здається, це також певна варіація Бергмана або пʼєси «Ляльковий будинок» Ібсена. Сценарій до фільму писали Ноа Баумбах і Ґрета Ґервіґ, вони партнери й дуже майстерно створюють історії, які переконливо показують трансформацію стосунків. 

Селін Скʼямма, 2019

Портрет дівчини у вогні / Portrait de la jeune fille en feu

Герметична драма між двома людьми на далекому острові. Попри те, що це все ж таки історична драма й костюмований фільм, там дуже цікава динаміка між персонажами. Я читала сценарій цієї стрічки, дивилася багато інтерв'ю режисерки про те, як вона її створювала. Зокрема, у своїй лекції зі скрінрайтингу для BAFTA Screenwriters’ Lecture Series Селін Ск'ямма розказала, як вона писала сценарій «Портрету дівчини у вогні» й застосовувала доволі специфічний, цікавий та оригінальний метод. Зараз я взяла її підхід за основу у своїй роботі над сценарієм «Медового місяця».