Подивимось10 улюблених фільмів режисерки фільму «Віддана» Христини Сиволап

У рубриці «Подивимось» наші героїні розповідають про улюблені фільми та серіали, які надихають і хочеться переглядати кілька разів. У цьому випуску режисерка фільму «Віддана» Христина Сиволап розповідає про фільми, які їй хочеться дивитися саме зараз і довго дискутувати про них за горнятком кави чи келихом вина.

 Я люблю кіно за той дивовижний момент, коли почуття незнайомих людей з екрану, з якими ти не маєш нічого спільного, які існують десь на іншій півкулі чи навіть у вигаданому світі, тебе зачіпають і відгукуються.

По-справжньому дивитися кіно я почала тільки на першому курсі режисури, тоді зрозуміла що воно буває дуже різноманітним, а не тільки те, що йшло в нашому єдиному рівненському кінотеатрі. Яскраво пам’ятаю, як відкрила для себе фільми Кім Кі Дука: «Весна, літо, осінь, зима... і знову весна», «Натягнута тятива» і відчула, що кіно – це не лише атракціон чи розвага, а й роздуми та переживання.

Узагалі вступати на режисуру було досить інтуїтивним рішенням, мені тоді було всього 16. У той час не уявляла себе людиною, яка керує знімальним майданчиком, а радше вибирала, чим хотіла би займатися найближчі 4 роки навчання, опинитись у місці, де не згадують про цифри та формули. Хотіла туди, де дивляться кіно, читають книги, ходять на виставки й потім усе це обговорюють. У таке місце й потрапила. А вже в процесі навчання зрозуміла, що хочу й можу бути режисеркою.

Раніше в мене був навіть деякий страх, що я за все життя не встигну передивитись усі достойні уваги фільми. Пізніше про це багато думала й відпустила: ці переживання не мають ніякого сенсу. Зараз намагаюся бути в курсі фестивальних новинок, українських і світових, поступово надолужую «пробіли» з класикою.

Мені страшенно подобаються фільми з внутрішніми конфліктами. Коли немає цієї класичної цілі, яку обов’язково має досягнути герой. Цікаво, коли навпаки: герой якраз шукає свою ціль, намагається зрозуміти себе. Більшість фільмів із цього мого списку саме такі.

Лулу Ванг, 2019

Прощання / The Farewell

Дуже інтимна історія від американської режисерки китайського походження. Під час занурення в сюжет, за яким героїня приїжджає із США до своєї родини в Китай, мене не покидало відчуття, що дивлюся щось дуже знайоме. Це парадоксально, якою близькою для нашої української може бути дійсність китайської провінції. Забобони, які ніяк не поєднуються зі здоровим глуздом, і брехня «на благо» сім’ї.

Ну, і дуже важлива історія про пізнання себе через прийняття свого походження та коріння, яким би чужорідним воно тобі не здавалося.

Аліс Вінокур, 2019

Проксіма / Proxima

Цей фільм я порадила би передусім тим, хто досі не розуміє жінок, які борються за свої права у 21 столітті. Можна описати дуже коротко: він про жінку, що намагається поєднати материнство та мрію полетіти в космос. Тому вона має рік інтенсивних тренувань і готується до довгої розлуки з донькою.

Ситуація, звісно, метафорична й буде близькою не лише астронавтам та астронавткам. Історія також про розподіл батьківських обов’язків між розлученими чоловіком і дружиною. І про вічну дилему, чи можна залишатися хорошою мамою й будувати омріяну кар’єру.

Героїня Єви Грін ніби прийшла до мене особисто, обійняла й повідомила: «З тобою все нормально. Продовжуй».

Майк Міллс, 2010

Початківці / Beginners

Дуже щиро розказана особиста історія режисера про дорослих людей, які тільки вчаться будувати стосунки та любити. Власне, про початківців. Автор дуже вдало показує нам причинний зв’язок між неспроможністю будувати стосунки й батьківськими установками. Тут прекрасна зав’язка, коли 35-річний герой дізнається після смерті матері, що його тато – гей. Чудовий гумор на фоні дуже драматичної історії.

Мене дивує, як Майк Міллс використовує в кіно фотографію й робить це так стильно та влучно. А ще в кіно зачаровують тексти органічні та правдиві, переплетені з репліками, коли герої прямо проговорюють власні підсвідомі бажання. Це створює дещо абсурдний, але водночас такий реальний світ навколо героя.

Кіра Муратова, 1967

Довгі проводи

Причин подивитися цей фільм, якщо ви раптом ще його не бачили, досить багато. Але я назву три основні:

• Це фільм Кіри Муратової, чию кіномову не сплутати ні з чим.

• Він досі надзвичайно актуальний: про співзалежні стосунки матері й сина.

• Стрічка входить до рейтингу «100 найкращих фільмів світу, знятих жінками».

Софія Коппола, 2005

Марія Антуанетта / Marie Antoinette

Для мене ця стрічка – насолода для очей. Уважно витримана «зефірна» кольорова гама так наполегливо створює власний світ, що навіть конверси у XVIII столітті стають органічними. З одного боку, це той випадок, коли історичне кіно – це зовсім не про історичну достовірність, а щоб побачити сміливу та зрозумілу сучасному глядачеві історію. З іншого, цікавий і багато в чому правдивий виворіт монархічного патріархального пафосу, рясно оспіваного кінематографом.

Маура Делперо, 2019

Материнський інстинкт / Maternal

Режисерка Маура Делперо вдало вплітає свій попередній досвід документального кіно в дебютний ігровий фільм – правдивий кастинг, точна акторська гра, чесне зображення навколишнього світу героїв.

І ніби абсурдна ситуація: неповнолітні дівчата з купою власних дітей і вагітностей, цигарками та вульгарним одягом, що ледве прикриває інтимні місця, живуть під одним дахом із цнотливими монахинями в такій манері сприймаються надзвичайно чесно.

Цікавий погляд на стосунки канонічної релігії й сучасного суспільства. З досить відкритою позицією: уже давно варто в цих взаєминах щось змінювати.

Це сильне кіно й можливість заглянути за двері аргентинського жіночого притулку через прекрасну операторську роботу з ідеальними, як на мене, композиціями. А також подумати, чи народити дитину достатньо для того, щоб називатися її мамою?

Пол Томас Андерсон, 2007

Нафта / There Will Be Blood

Я навіть не знаю, чи цей фільм узагалі потребує коментарів. Кількість нагород, регалій і списків тут говорить сама за себе. Увесь фільм з його промовистими деталями, разючими костюмами просякнутий нафтою, яку відчуваєш власною шкірою – просто витвір мистецтва, який обов’язково заслуговує на увагу.

Ноа Баумбах, 2014

Поки ми молоді / While We're Young

Люблю кіномову Ноа, його манеру гумору та легкість розказаних ним нелегких історій. Думаю, багато хто бачив його «Шлюбну історію» (яку я також обожнюю), але зараз хочу порадити фільм, у якому є дивовижна кількість іронічно розказаних спостережень із життя. Чоловік і жінка, яким за 40, що живуть без дітей, оточені людьми з дітьми. Їх це тривожить, тому вони знаходять нових, молодших за себе бездітних друзів і намагаються їм відповідати. Звісно, що виглядає це комічно.

А ще я його люблю за те, що там багато смішних жартів про кінодокументалістів.

Вес Андерсон, 2009

Незрівнянний містер Фокс / Fantastic Mr. Fox

Я перманентно знаходжуся в пошуках хорошої анімації, яку можна дивитися разом із дитиною та щоб було цікаво нам обом. Цей фільм якраз із таких.

Надзвичайно приємний із художнього погляду, із потішним (не завжди дитині зрозумілим, але чому б і ні) гумором. Це хороший привід поспілкуватися з дитиною на філософські теми походження та призначення і навіть вегетаріанства.

Девід Лінч, 2001

Малголленд драйв / Mulholland Drive

Цей фільм якраз із тих, які можна передивлятися багато разів і щоразу по-іншому розгадувати його ребуси. Для мене він квінтесенція Девіда Лінча, його неповторної атмосфери: музика Анджело Бадаламенті, темна кольорова гама, красиві жінки, дивні деталі. Такий унікальний авторський світ, у який хочеться занурюватися та проживати все разом із героями.