Подивимось8 улюблених фільмів акторки Оксани Черкашиної

Фото: Катерина Переверзева

Кіно з’явилось у моєму житті з раннього дитинства. Пам’ятаю, як батьки принесли перший відеомагнітофон і vhs-касети з першими закордонними мультиками й фільмами. Мультик про Екібада Крейна з «Легенди сонної лощини», британський кримінальний серіал «Якщо наступить завтра» та комедія «Янкі в Африці» були першими, які ми жадібно подивилися. Трохи пізніше з’явилися касети «Біжи, Лола, біжи» й, о диво, «Матриця», а також «Королева Марго» Патріса Шеро, очевидно, не призначена для дитячого перегляду. Але я пам’ятаю, як танцювала під фінальну пісню Мілєн Фармер, уявляючи себе Ізабель Аджані. Трініті, Лола, королева Марго, такими були перші героїні, яких я побачила в кіно. Круті героїні. Чи це вплинуло якось на моє акторство? Думаю, так. Я завжди навчалася, дивлячись хороші фільми. Колись вигадала собі челендж передивитися фільми всіх лауреаток «Оскару» та «Золотого глобусу» (за найкращу жіночу роль) за останні 20 років і зробила це.

Коли я дивлюся кіно, то завжди роблю нотатки про гру акторок, такі робочі нотатки для себе. Деякі ролі передивляюся по декілька разів, щоб зробити детальний розбір і навчитися від найкращих представниць цієї професії. Коли навчалася в університеті, робила вправу, яку сама собі вигадала. Брала геніально зіграну сцену з фільму й намагалася її відтворити максимально точно, до міліметра. Талановиті актори й акторки навчають тебе професії, навіть якщо ти просто уважно спостерігаєш за їхньою працею на екрані й повторюєш для тренінгу. Тому я вирішила поділитися з вами своєю так би мовити «автоархеологією» й назвати топ фільмів із моїми улюбленими жіночими образами. Коли записала їх усіх, у мене вийшло приблизно 60 героїнь. Я спробувала зробити свій вибір так, щоб до списку ввійшли й фільми моєї юності, і фільми, переглянуті за останній рік, а акторки були з різних країн, різних жанрів і різного віку. Хоча не буду приховувати, Ізабель Юппер є лідеркою в моєму списку за кількістю ролей.

Клод Шаброль, 1978

«Віолетта Ноз’єр» / Violette Nozière

Коли мені говорять, що я чимось подібна до Ізабель Юппер, то зовсім не дивуюся. Після того, як у 2003 році подивилася фільм Клода Шаброля «Віолетта Ноз’єр» про молоду французьку злочинницю, яка вбиває своїх батьків, я передивилася майже всі фільми за участі цієї акторки. Деякі з них багато разів. Усе в цій героїні збіглося зі мною тодішньою: юнацький максималізм, бунтарство, небажання «вписуватись» у норми суспільства, радикальні емоції, а заразом якась простота в способі гри. Юппер у цьому сенсі задає тренди, а також в неї є дивовижна властивість своїм талантом і перформансом навіть посередній фільм зробити цікавим. Я вже маю таку звичку: якщо не знаю, який фільм подивитися, умикаю фільм з Ізабель.

Саллі Поттер, 1992

«Орландо» / Orlando

Приблизно в той самий час я подивилася культовий британський фільм Саллі Поттер, оснований на романі Вірджинії Вульф, після якого відкрила для себе не тільки Тільду Суінтон, але й в’язкий, неповторний світ романів Вульф і, як наслідок, інші феміністські романи. Мабуть, уже ніколи не забуду, як у четвертій частині фільму героїня Суінтон, Орландо падає навзнак і говорить: «Земле, земле, я твоя наречена», – або сцен прощання Орландо й російської княжни посеред талої криги. Я переживала так багато чуттєвого не стереотипно, не конвенціонально й була вражена. А також саме з цим фільмом, оскільки Тільда Суінтон грає й чоловіка, і жінку, у моє життя прийшло розуміння гендеру як перформансу, небінарності й узагалі цікавість до квір-культури.

Міхаель Ханеке, 2009

«Біла стрічка» / The White Ribbon

Мабуть, у моєму фінальному списку не міг не опинитися фільм Міхаеля Ханеке, а також – німецька акторка Урсіна Ларді. Ханеке – знаковий для мене режисер, який у кожному своєму фільмі досліджує природу насилля та болісну історичну пам’ять, яку здебільшого намагаються забути. У цьому сенсі мій улюблений фільм Ханеке «Приховане». Але улюблена героїня (звичайно, Еріка Когут у виконанні Ізабель Юппер поза конкуренцією) – це баронесса Урсіни Ларді в «Білій стрічці». Я взагалі обожнюю німецьких акторок, неодноразово бачила Урсіну в театрі, вважаю, що модус її існування в цій екзистенційній драмі Ханеке про передвоєнні події в маленькому німецькому селищі якнайкраще передає ірраціональний стан перед катастрофою фашизму, що наближається.

Павло Павліковський, 2013

«Іда» / Ida

Польський фільм розповідає про молоду послушницю монастиря Іду та її тітку Ванду, які разом подорожують, щоб знайти могили біологічних батьків Іди – польських євреїв, убитих під час війни.  Це було перше кіно, яке я побачила з акторкою Агатою Кулєшою, а також той період, коли навчилася дивитися фільми не тільки крізь призму якісної акторської гри, але й насолоджуватися та досліджувати красу картинки й операторську роботу. Тепер кіно для мене – це передусім візуальне мистецтво. Здається, у фільмах Павла Павліковського кожен кадр – самодостатня картина. І це вимагає від акторів неймовірної тілесності й інтуїтивного відчуття кадру. Агата Кулєша саме така акторка. Її героїня Ванда у фіналі фільму, як пташка, вистрибне у вікно, і цей кадр залишиться в моїй глядацький пам’яті назавжди.

Хоу Сяосянь, 2015

«Вбивця» / Nie Yin Niang

Фільм тайванського режисера Хоу Сяосянь про елітну вбивцю у виконанні Шу Ци, яка здійснює вбивства корумпованих високопосадовців на замовлення. Бойові мистецтва, як і незабутня картинка – одні з головних достоїнств цього фільму. Й акторка Шу Ци неймовірно точно виконує роль професійної кілерки найвищого рівня, яка досягає не тільки кордонів фізичних можливостей, але й ментальних випробувань, адже вона отримає замовлення вбити людину, яку дуже любить. Ще з часів «Матриці» та Kill bill бойові мистецтва й духовний розвиток під час оволодіння ними – один із моїх улюблених сюжетів у кінематографі.

Дені Вільньов, 2016

«Прибуття» / Arrival

Один із найкращих фільмів про інопланетян, який я бачила. Дені Вільньов, режисер «Прибуття», узагалі майстер теми Іншого / Інших у своїй творчості. Що мене вразило найбільше під час перегляду? Мабуть, те, що образ Іншого конструюється не просто як образ якогось небезпечного й монструозного об’єкта, а суб’єкта, можливо, навіть з більш розвиненою етико-сенсорною системою. Чого вартує сцена, коли в героїні Адамс, філологині Луїзи Бенкс, раптом виходить розшифрувати мову прибульців? Можливо, тому, що сама Луїза пережила радикальну втрату й має змогу радикально відмовитися від себе, щоб зрозуміти Іншого. Люблю цю героїню.

Арі Астер, 2019

«Сонцестояння» / Midsommar

Серед сучасних молодих зірок західного кінематографу, як-то: Сірша Ронан, Аня Тейлор-Джой, Шира Хаас, Джулія Гарнер – моя беззаперечна фаворитка – Флоренс П’ю. Ба більше, коли це історія про втрату, ініціацію, трансформацію й віднайдення нової родини та нової себе. Історія, коли так глибоко емпатуєш героїні, змінюєшся разом із нею та сама стаєш іншою. Глибокий трансформативний фільм жахів від Арі Астера.

Хлоя Чжао, 2020

«Земля кочівників» / Nomadland

Хлоя Чжао робить фільми як ніхто на світі. Френсіс Макдорманд – акторка, кожна роль якої в саме серце. Для мене історія її героїні, Ферн, у «Землі кочівників», – це більше ніж просто історія прийняття смерті чоловіка й утрати дому. Якимось дивним чином акторці й режисерці вдається поглибити екранне життя героїні до міфологічного виміру, до чогось настільки суттєво та гостро пережитого мною під час перегляду, що я навряд чи зможу це передати словами. Untersuchungen. Невиразне.