Запитання експертуЗапитання експерту: чому ми ніяковіємо від компліментів?

Знайома ситуація, коли вам роблять комплімент за зовнішній вигляд, а ви починаєте відмовлятися й пояснювати, як сьогодні не виспалися? Або коли вас хвалять за роботу, а ви ніяковієте, бо думаєте, що в цьому немає вашої заслуги?

Ми поговорили із психотерапевткою Аліною Шумак про те, чому ми шукаємо відмовки й не можемо просто «зарахувати» собі компліменти. А також запитуємо, чи можна навчитися це робити й чому це важливо.

Чому ми ухиляємося від компліментів?

Насамперед це пов’язано зі сприйняттям себе. Наскільки те, чому роблять комплімент, збігається з тим, як ми себе бачимо. Тому виникають почуття від незручності до сорому й, можливо, навіть до роздратування. Наприклад, можна вважати себе не зовсім гарною, але знати, що маєш інші сильні сторони. Але коли з’являється хтось, хто каже: «Ти мій типаж!», це викликає щире нерозуміння, оскільки ви сприймали себе по-іншому.

Цей усталений образ існує певний час і впливає на вашу поведінку. Для нього були якісь підтвердження: об’єктивні, коли хтось інший говорив, наприклад, що ви не дуже гарна; чи суб’єктивні, коли ви інтерпретували події й реальність, спираючись на цю характеристику.

Чи можна навчитися приймати похвалу?

Просто взяти та привласнити собі нову рису, яку щойно запропонували, досить складно. Важливо зрозуміти, що я буваю класним, гарним і розумним (підставте щось своє) і перестати уникати компліментів стосовно цього. Тут варто бути адаптивним і гнучким, спробувати не триматися за негативне уявлення про себе.

Зверніть увагу на те, що говорить інша людина. Може, є щось таке, що дозволяє їй вас так бачити. Може, це якась частина вас, яку ви не дуже розумієте, або це ваш прояв, який змінився, а ви навіть не помітили. Важливо не тільки думати, куди потрапляє чи не потрапляє цей комплімент, а й те, як на це відгукується реальність. Якщо це не перша людина, яка робить вам комплімент, може, дійсно в цьому щось є.

Є одна вправа, вона може здатися безглуздою, але в регулярному використанні показує добрий результат і формує навичку внутрішньо себе підтримувати. Вправа полягає в тому, щоб хвалити себе за прості дії. Щоразу, коли ви щось робите і вам хоч трошки приємно, хваліть себе.

Ви спробували чай, відчули, що він смачний, і кажете: «Який я молодець, що зробив такий смачний чай». Хваліть себе за дрібниці регулярно й десь через пів року-рік ви навіть не помітите того моменту, коли кожна дія, яка приносить задоволення, сприйматиметься як «я молодець». У певний момент це просто перестане проговорюватися.

Коли закріплюється думка про те, що ви можете зробити добре собі, тоді й легше сприймається фідбек від інших. «Я зміг порадувати себе вечерею чи прибиранням у квартирі, то ймовірно, можу порадувати іншу людину, яка каже компліменти щиро, бо я заслуговую».

Чи перегукується відмова від компліментів із синдромом самозванця?

Проблема якраз і полягає в цій нестійкій суперечливій особистості. Розберемо це на прикладі професійної ідентичності, коли людина не до кінця розуміє, чи достойний і хороший вона спеціаліст.

На початку шляху ми думаємо, у якій справі себе розвивати, а далі вчимося і набуваємо досвіду. Згодом отримуємо якесь підтвердження того, що розвинулись. У цей момент ми насичуємося, готові чути відгуки про свою роботу, особливо сил надають позитивні. Але цей період короткостроковий, ми не встигаємо прожити цей досвід і зробити частиною себе. Відбувається відкат (повернення до попередньої фази / стану - ред.) і починаються фази: «Це випадковість», «Цього недостатньо», «Це не надто цінується». Тут уже немає місця компліментам і фідбеку.

Похвала в роботі – це і є позитивне підкріплення: «Мої дії оцінюються як щось хороше». А якщо я ототожнюю себе з тим, що я роблю (як часто буває у віці 17–29 років), то компліменти – це важлива основа для мого «Я».

З віком ми починаємо відділяти себе від професійної діяльності й розуміємо, що вона не повністю характеризує нас. Але на початку й під час періоду становлення нам важливо розуміти, чи правильно ми все робимо, а значить – і отримувати похвалу за свою роботу. Вона скеровує туди, в чому ми робимо успіхи й проявляємо здібності та робить шлях пошуку приємним, а не жахливим.

Чому нам складно робити компліменти?

• Настанова: «Людину можна перехвалити й вона запишається». Складається враження, що ви скажете комусь комплімент, а він візьме і стане поганцем після цього.
• Через внутрішній страх того, що коли ми хвалимо когось, то стаємо гіршими, нібито визнаємо свою некомпетентність у цьому питанні. Це може супроводжуватися почуттям заздрості, тому що ми хочемо бути таким самими. Варто враховувати мій образ у порівнянні з тим, кого я хвалю, образ того, кого я хвалю, адже я можу його якось демонізувати.
• Сором. «Хто я такий, аби його хвалити?»
• Страх. Наприклад, якщо ми виражаємо прихильність до іншої людини, то можемо боятися того, що в цей момент стаємо вразливими. Наприклад, ви хвалите когось за приготовану пасту, показуєте, що це для вас цінність і хтось має владу над цією пастою. І тепер він може зробити щось, аби вам було боляче.

Усе залежить від вашого образу, який ви склали в голові, в порівнянні з тим, кого ви хвалите, й образ того, кого ви хвалите. Пам’ятайте, що стримування емоцій і переживань гірше впливають на нас. Вони нікуди не зникають і продовжують впливати на наше життя. Це може вилитися в незрозумілі навіть для нас самих реакції в поведінці, самовідчутті чи соматичному самопочутті (вегетативні прояви у вигляді тахікардії, пітливості, бруксизму, порушення роботи шлунково-кишкового тракту за невизначеної реакції страху / злості).

Чому важливо хвалити інших?

• Це приємно. Людина відчуває задоволення і вдячність, а ви показуєте, що приймаєте і підтримуєте її. Це зміцнює ваші стосунки та робить їх теплішими,
• Це формує позитивну мотивацію, коли людина робить щось для того, щоб їй було добре, а не для того, щоб їй не було погано. Це важливо, тому завдяки похвалі ми допомагаємо близькій людині сформувати цю мотивацію.

Текст: Катерина Янченко